АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-3906\2006 Головуючий 1 інстанції Суховаров А.В.
Категорія 11\18 Доповідач Петренко І.О.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 грудня 2006 року
Колегія суддів судової палати по цивільним справам апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Петренко І.О.
суддів Болтунової Л .М., Лаченкової О.В.
при секретарі Шило С.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську справу за апеляційною
скаргою ОСОБА_1на рішення Ленінського рай онного суду м.
Дніпропетровська від 27 квітня 2006 року за позовом ОСОБА_2до ОСОБА_1про стягнення боргу за договором позики , річних і процентів та за зустрічним позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2про визнання договору позики не дійсним ,-
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_2 звернувся до суду у липні 2005 року з вище вказаним позовом до ОСОБА_1 і просив постановити рішення , яким стягнути з відповідача за договором позики 14342 грн. та витрати по справі - сплата державного мита 143 грн. 42 коп. , витрати на надання позивачу юридичної допомоги - 120 грн. , а всього 14605 грн. 42 коп. В обґрунтування позову він вказував на те , що 6 липня 2002 року відповідач за розпискою отримав від позивача 2840 доларів США , що еквівалентно 14342 грн. , які забов"язався повертати з 7 липня 2002 року , а також сплачувати щомісячно позивачу проценти на залишок боргу у розмірі 5 % , про що і була складена розписка. Однак, свої обов'язки відповідач не виконав , в зв"язку з чим позивач змушений звертатись до суду.
У жовтні 2005 року позивач доповнив свої позовні вимоги і просив стягнути з відповідача на свою користь за договором позики 14342 грн. , три проценти річних від не повернутої суми грошей за період з 7 липня 2002 року по 31 грудня 2003 року , п"ять процентів на залишок суми щомісячно -, а саме 12907 грн. за період з 1 січня 2004 року по 30 червня 2005 року , витрати на сплату судового збору - 278 грн. 90 коп. , витрати за юридичну допомогу - 150 грн., а всього - 28318 грн. 79 коп.
18 січня 2006 року Ленінським районним судом м. Дніпропетровська було постановлене заочне рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , яке було скасовано ухвалою того ж суду 20 березня 2006 року за заявою відповідача ОСОБА_1 ( ар. сп. 56).
У квітня 2006 року позивач ОСОБА_2 доповнив свої вимоги і просив постановити рішення , яким стягнути з відповідача ОСОБА_1 за договором позики 12839 грн. 70 коп. , три процента річних від простроченої суми - 634 грн. 14 коп. за період з 7 липня 2002 року по 31 грудня 2003 року , п"ять процентів на залишок суми щомісячно -13620 грн. 42 коп. за період з 1 січня 2004 року по 7 липня 2005 року , п"ять процентів на залишок суми щомісячно - 5777 грн.87 коп. - за період з 8 липня 2005 року по 5 квітня 2006 року , витрати по сплаті судового збору - 329 грн. 90 коп. , витрати на юридичну допомогу 220 грн., витрати на сплату інформаційно-технічного забезпеченню - 30 грн., а всього 33452 грн. 03 коп.
У березні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом і просив визнати не дійсним договір позики підписаний з ОСОБА_2 6 липня 2002 року . В обґрунтування він вказував на те , що з 1999 року він ОСОБА_1 вирішив займатись підприємницькою діяльністю і в 2000 році придбавАДРЕСА_1 , яку став переобладнувати під магазин спортивної продукції. За усною домовленістю з ОСОБА_2 останній повинен був приймати участь в вище вказаній діяльності , а після початку роботи магазину повинен був отримувати частку прибутку пропорційну його участі. Однак , договір про сумісну діяльність сторони по справі не складали . ОСОБА_2 попросив ОСОБА_1 написати розписку на нібито отримані в борг гроші у розмірі 2840 доларів США з 5% надбавкою за кожен місяць . ОСОБА_1 змушений був написати таку розписку , оскільки за іншими умовами ОСОБА_2 відмовлявся надавити грошові кошти , а ремонтні роботи призупиняти не було можливості. У сторін по справі були дружні стосунки , тому ОСОБА_1 на придав значення розписці, хоча 6 липня 2002 року , у день написання розписки ніяких грошей ОСОБА_2 ОСОБА_1 не пердавав , що не заперечує і свідок по справі ОСОБА_3 В наступному ОСОБА_2 став вимагати визнання його співвласником магазину , на що ОСОБА_1 не погодився , стосунки їх погіршали , а згодом ОСОБА_2 звернувся до суду зі своєю позовною заявою. Оскільки фактично договору позики укладено не було і гроші не передавались, право чин не можна визнати дійсним.
В судовому засіданні кожна сторона підтримувала свої позовні вимоги і не визнавала зустрічних вимог.
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 квітня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені і з ОСОБА_1 стягнуто 12839 грн. 70 коп. боргу за договором позики , 634 грн. 14 коп. - три відсотки річних , 19034 грн. 48 коп. - процентів, 329 грн. 90 коп. витрат на сплату державного мита, 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення, 220 грн. оплати правової допомоги , а всього 33088 грн. 22 коп..
В задоволенні зустрічного позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представника ОСОБА_1- ОСОБА_4 ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та постанову нового рішення , яким в задоволенні позову ОСОБА_2 слід відмовити , а зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 - слід задовольнити.
Вислухавши учасників процесу , ознайомившись з матеріалами справи ,вивчивши законність та обгрунтованість рішення суду та доводи апеляційної скарги , колегія суддів вважає , що апеляційну скаргу слід задовольнити частково , а рішення слід змінити та постановити нове рішення за наступними підставами.
Постановлюючи оскаржуване рішення суд виходив із того , що 6 липня 2002 року ОСОБА_1 була написана розписка про те , що він взяв в борг у ОСОБА_2 суму 2840 доларів США по курсу НБУ та прийняв на себе забов"язання про те , що з 7 липня 2002 року він забов"язується сплатити цю суму з 5% надбавкою на щомісячний залишок ( ар. сп.7).
Боргові забов"язання ОСОБА_1 визнавав , оскільки частково погасив суму заборгованості , передавши позивачу ОСОБА_2 300 доларів США , а також про що свідчить текст його апеляційної скарги , поданої на заочне рішення по справі, постановлене 18 січня 2006 року, згодом скасованого (ар. сп. 39-40).
Виходячи з наведеного суд правильно дійшов до висновку про те , що сторони згідно до положень ст.. 375 ЦК України ( в редакції 1963 року , який діяв на час написання розписки) уклали письмовий договір позики , який ОСОБА_1 лише частково виконав .
У відповідності до положень СТ..СТ. 161 , 162 ЦК України ( в редакції 1963 року) прийняті на себе забов"язання повинні належним чином виконуватись , тому суд дійшов до правильного висновку і обгрунтовано , керуючись ст. 1048 ЦК України стягнув з відповідача на користь позивача основну суму боргу - 2540 доларів США , що за курсом НБУ ( 5,055 грн. За 1 долар США) відповідає сумі 12839 грн. 70 коп.
Правильно дійшов суд і висновків про те ,що у відповідності до положень ст.. 214 ЦК України ( в редакції 1963 року) слід стягнути з боржника , що прострочив виконання грошового забов"язання трьох відсотків річних , що складає 634 грн. 14 коп. , які стягнуті рішенням суду першої інстанції..
Однак, висновки суду про необхідність стягнення з відповідача ОСОБА_1 5 процентів за сумою боргу визнати обґрунтованими не можна , оскільки проценти за грошовими та іншими забов"язаннями за ЦК України в редакції 1963 року не допускалися , а якщо в порушення закону договір позики мав умови про сплату процентів , то ця умова повинна була вважатись недійсною , а вимоги про сплату таких процентів - не підлягали судовому захисту.
Виходячи з наведеного у задоволенні позовних вимог про стягнення 5% щомісячно на суму неповернутого ОСОБА_1 боргу слід відмовити та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 загальну суму 13473 грн. 84 коп.( 12839,7 грн. + 634,14 грн = 13473,84 грн.)
В зв"язку з наведеним з відповідача ОСОБА_1 слід стягнути на відшкодування сум сплаченого ОСОБА_2 державного мита 134 грн. 74 коп.
Доводи , на які посилається ОСОБА_1 в своїй апеляційній скарзі вважати суттєвими не можна.
Так відповідно до вимог ст..374 ЦК України ( в редакції 1963 року) та аналогічних положень ст. 1051 ЦК України ( в редакції 2003 року) позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі , що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця або були отримані у меншій кількості , ніж встановлено договором. Якщо договір має бути укладений у письмовій формі , рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того , що гроші насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості , ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків , коли договір був укладений під впливом обману , насильства , зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Однак, ОСОБА_1 у своїй позовній заяві вказує на те , що фактично він та ОСОБА_2 займались сумісною підприємницькою діяльністю , однак , ніяких доказів такого ствердження суду як першої інстанції так і апеляційної інстанції надано не було.
Виходячи з вище вказаного , керуючись ст..ст.303,307,309,313,314,316 ,317,319 ЦПК України, колегія суддів ,-
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 квітня 2006 року змінити.
Стягнути з ОСОБА_1на користь ОСОБА_212839 грн. 70 коп. за договором позики , 634 грн. 14 коп. річних відсотків , 134 , грн.. 73 коп. сплаченого державного мита , 30 грн. оплаченого інформаціно-технічного забезпечення розгляду справи, 220 грн. оплати правової допомоги , а всього -13858 грн. 58 коп.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2про стягнення з ОСОБА_15 процентів від суми боргу щомісячно - відмовити.
В решті рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 квітня 2006 року залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення , однак , може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили до Верховного Суду України.