АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-4133 Головуючий у 1 -й інстанції - Дубіжанська Т.О.
Категорія - 42 Доповідач - Петренко І.О.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 грудня 2006 року
Колегія суддів судової палати по цивільним справам апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого Петренко І.О.
суддів Болтунової Л.М., Лаченкової О.В.
при секретарі Шило С.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2006 року за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровського обласного військового комісаріату про визнання дій незаконними,-
ВСТАНОВИЛА:
У березні 2006 року до суду звернулася позивачка і просила визнати дії Дніпропетровського обласного військового комісаріату у відмові видачі їй санаторно-курортної путівки для лікування, зобов'язати відповідача надати путівку на санаторно-курортне лікування у санаторії Міністерства оборони України, як дружині померлого військовослужбовця під час проходження військової служби.
В обґрунтування позовних вимог вона вказувала на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловік, ОСОБА_2, під час проходження військової служби помер. На підставі свідоцтва про одруження від 21 серпня 1976 року НОМЕР_1, свідоцтва про смерть ОСОБА_2. від 17 листопада 1980 року НОМЕР_2та особової справи ОСОБА_2., яка 29 червня 2000 року була направлено з Саратовського обласного військового комісаріату до Дніпропетровського обласного військового комісаріату, після чого 01 листопада 2000 року їй було видано посвідчення члена сім'ї військовослужбовця, який помер під час проходження військової служби серії АА № НОМЕР_3 від 01.11.2000 року. У виданому посвідчені вказано : „Пред'явник посвідчення має право на пільги, встановлені законодавством України для членів сімей військовослужбовців, які загинули(померли) чи пропали безвісті під час проходження військової служби" згідно із Законом України „Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII. В листопаді 2004 року вона вперше звернулася до Дніпропетровського обласного військового комісаріату з довідкою від 16 листопада 2004 року від лікаря для одержання санаторно-курортної путівки для лікування, але працівником Дніпропетровського обласного військового комісаріату їй було відмовлено. 15 грудня 2005 року позивачка письмово звернулася до Дніпропетровського обласного військового комісаріату з проханням пояснення їй підстави у відмові отримання путівки на санаторно-курортне лікування. Однак листом Дніпропетровського обласного військового комісаріату від 26 листопада 2005 року позивачці було відмовлено в праві отримання путівки на санаторно-курортне лікування. Одночасно вона направила листа Міністру оборони України з проханням пояснити , на якій підставі їй відмовляють в праві на отримання вищезазначеної путівки.05 січня 2006 року на адресу позивачки було направлено відповідь Міністерства оборони України, в якій вказано, що вона має право отримання путівки з оплатою 50% вартості путівки. У лютому 2006 року при особистому зверненні до Дніпропетровського обласного військового комісаріату позивачці також було відмовлено у видачі путівки на санаторно-курортне лікування, а тому вона змушена звернутися до суду.
В судовому засіданні позивачка свої вимоги уточнила і просила визнати дії Дніпропетровського обласного військового комісаріату у відмові їй надання путівки на санаторно-курортне лікування незаконними, зобов'язати відповідача видати їй путівку на санаторно-курортне лікування в санаторій Міністерства оборони України з оплатою 50% вартості путівки та стягнути з Дніпропетровського обласного військового комісаріату судові витрати сплачені нею при зверненні до суду у розмірі 150 грн.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала.
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2006 року скасувати і постановити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.
Вислухавши учасників процесу , вивчивши законність та обґрунтованість рішення суду , доводи апеляційної скарги , колегія суддів вважає , що апеляційну скаргу слід задовольнити частково , а рішення суду скасувати за наступними підставами.
Як вбачається з матеріалів справи , позивачка звернулась до суду з адміністративним позовом і посилалась на положення КАС України . Суд же розглянув її вимоги , керуючись положеннями ЦПК України і у відповідності до положень п.І.ч.1 ст. 205 ЦПК України провадженню по справі слід було закрити , однак, оскільки позивачка посилалась на відповідні норми права , а суд помилково розглянув справу в цивільному провадженні, справу слід направити на новий розгляд до того ж суду в іншому складі суддів.
Окрім того ,як вбачається з матеріалів справи суд , розглядаючи вимоги позивачки виходив із того , що позивачка ОСОБА_1 , як дружина військовослужбовця , який загинув (помер ) під час проходження військової служби має право на отримання санаторно-курортної путівки з оплатою 50% від її вартості. Однак, оскільки у відповідності до закону України „ Про державний бюджет України на 2006 рік" фінансування , в тому числі , і на санаторно-курортне лікування здійснюється у межах асигнувань бюджетних установ , а останнє визначається , виходячи із суми коштів , означених в кошторисі Міністерства оборони України , в задоволенні позову слід відмовити. Окрім того , суд вказував і на те , що позивачка не отримує пенсію по лінії Міністерства оборони України , а тому не має право на отримання путівки , за якою вона звернулась до обласного військ виконкому.
Вище вказані доводи визнати правильними та обгрунтованими не можна за наступними підставами. У відповідності до положень ст.. 11 КАСУ та аналогічних положень ст.. 11 ЦПК України суд розглядає вимоги позивачів не інакше як за позовною заявою , поданою відповідно до відповідного Кодексу , і не може виходити за межі позовних вимог. Суд же вийшов за межі заявлених вимог і і своєму рішенні вказував на відсутність коштів , які б могли бути виділеними на забезпечення позивачки путівкою.
Вивчивши матеріали справи , колегія суддів вважає , що відмова в задоволенні позову була передчасною , оскільки у відповідності до положень ст. 4 закону України „ Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей" дія цього закону поширюється і на членів сімей військовослужбовців , які загинули , померли, пропали без вісті або стали інвалідами при проходженні військової служби. Частина З ст. 11 цього закону вказує на те , що військовослужбовці та члени їх сімей мають право на санаторно-курортне лікування та відпочинок у санаторіях , будинках відпочинку , пансіонатах і на туристичних базах Міністерства оборони України і інших військових формувань і таким правом зокрема користуються члени сімей військовослужбовців , які загинули ( померли) або пропали без вісті під час проходження військової служби і до таких членів сімей відноситься зокрема дружина (чоловік).
Не являються обґрунтованими , та не підтверджені ніякими доказами доводи відповідача про те , що згідно до Інструкції „Про порядок санаторно-курортного забезпечення у Збройних Силах України , затвердженої наказом Міністра оборони України від 9 грудня 2005 року № 727 та "Положення про порядок призначення та виплати в Міністерстві оборони України державних пенсій і допомог військовослужбовцям та членам іх сімей" , затвердженого наказом Міністра оборони України від 8 серпня 1994 року № 205 кошти , що виділяються , в тому числі і на пільгове санаторно-курортне лікування , можуть використовуватись лише за призначенням , а у випадку позивачки , де йдеться про фінансування санаторно-курортного забезпечення, таке можливе лише для пенсіонерів Міністерства оборони України, до яких позивачка ніби то не відноситься.
У вище згадуваній Інструкції, у розділі „Загальні положення „ відзначено про те , що до санаторіїв Міністерства оборони України направляються ,зокрема , члени сімей військовослужбовців , які загинули ( померли) або пропали безвісті під час проходження військової служби. Тобто , вказано на контингент , який визначено і в законі України „ Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" і документом , в разі направлення до санаторіїв , згідно до п. 4.1 даної Інструкції для осіб , до яких відноситься позивачка є довідка про родинне відношення до особи , яка загинула ( померла ) під час проходження військової служби , видану військовим комісаріатом , а не пенсійне посвідчення , як стверджує представник відповідача.
Виходячи з вищенаведеного , колегія суддів вважає за можливе рішення суду першої інстанції скасувати і справу направити на новий розгляд у передбаченому законодавством порядку
Керуючись ст..ст.303,307,313,315,317,319 ЦПК України , колегія судів ,-
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2006 року скасувати, справу направити на новий розгляд до того ж суду в іншому складі.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили до Верховного Суду України .