Головуючий 1 інстанції Чернецький В.А.

Справа №   4476,   2006р.            Доповідач Курило В.П.

Категорія 40

УХВАЛА Іменем України

6 червня 2006 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Курило В.П. суддів   Шамрило Л.Г., Санікової О.С. при секретарі   Личкатій В.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 7 лютого 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства „Костянтинівський металургійний завод" про стягнення матеріальної і моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

25   серпня 2005 року ОСОБА_1 звернувся в суд з таким позовом довідповідача. Він посилався на те, що підприємство в порушення вимог трудового законодавства спонукало трудящих писати заяви про безоплатну відпустку, не оплачувало простій, притягували трудящих працювати у вихідні дні без подвійної оплати праці. Йому багато років не виплачували заробітну плату, після отримання 6 розряду йому не відразу стали оплачувати його працю належним чином.

6 травня 2005 року йому оголосили про скорочення штату і відсторонили від роботи і запропонували свій робочий час провадити у актовому залі , чим завдали йому моральні страждання. При цьому цей час оплачували як час простою у зв"язку з цим він написав заяву про звільнення з роботи за власним бажанням. Після звільнення він не отримав заробітну плату і розрахункові. Тому він просив стягнути з відповідача завдану матеріальну і моральну шкоду в сумі 50000 грн.

26 вересня 2005 року до суду надійшла ще одна заява ОСОБА_1 до того ж

відповідача про поновлення прав і відшкодування матеріальної і моральної шкоди. Він

просив стягнути з відповідача на його користь 50000 грн. і поновити його на роботі.

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 7 лютого 2006 року позовні вимоги задоволені частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі 9493.84 грн., компенсацію втрати частини заробітної плати у зв"язку з порушенням строків її виплати 3248.94 грн., а всього 12742.78 грн.

Стягнуто з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 800 грн.

Відповідач зобов"язаний обчислити і сплатити позивачеві середній заробіток з часу звільнення по день винесення рішення судом.

Стягнуто з відповідача державне мито 127.43 грн., і витрати на інформаційне технічне забезпечення 30 грн.

В задоволені решти вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про задоволення усіх його позовних вимог. Суд не розглянув усі його позовні вимоги, що порушило його права і свободи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення позивача, представника відповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду скасуванню з поверненням справи на новий розгляд у суд першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до п.5 ч.1 ст. 311 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не був і не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції.

З матеріалів справи видно, що позивач заявляв в суді позовні вимоги про поновлення на роботі. Але суд на це не звернув уваги, ці вимоги по суті не розглядав і не запропонував сторонам дати стосовно цих вимог пояснення і подати докази. Тому у суду відсутня можливість винести щодо цих вимог додаткове рішення у порядку, передбаченому ст. 220 ЦПК України.

В засіданні суду апеляційної інстанції позивач посилався на те, що він працював у відповідача за сумісництвом, але оплата праці провадилась лише за однією професією.

Про його роботу у відповідача за сумісництвом позивач вказував і у своїх заявах. Розглядаючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що у 1990 роках позивач працював за сумісництвом, виконуючи ще і обов"язки масажиста. Що ж стосується сумісництва іншого і коли це мало місце і як була оплачена праця позивача, суд не з"ясовував взагалі. Тому такі вимоги не розглянув.

У зв"язку з цим рішення суду згідно з п. 5 ч. 1 ст. 311 ЦПК України не може залишатися без зміни, підлягає скасуванню з поверненням справи на новий розгляд.

Одночасно судова колегія апеляційного суду звертає увагу суду першої інстанції на те, що розглядаючи справу, суд першої інстанції не повно з"ясував обставини, що мають суттєве значення для справи.

Зокрема, позивач просить суд стягнути з відповідача заробітну плату за роботу у вихідні дні. Суд взагалі не з"ясував і в рішенні не привів відомості чи дійсно позивач притягувався відповідачем для роботи у вихідні дні, коли саме це мало місце і чи правильно була оплачена його праця.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог про стягнення заробітної плати за час простою, суд виходив з того, що права і інтереси позивача порушені не були. Але суд взагалі не з"ясував, чи дійсно позивач перебував у простої, коли саме, з чиєї вини і яким чином був оплачений позивачеві цей час.

Суд не розглядав вимоги позивача про стягнення заробітної плати за період знаходження позивача у безоплатній відпустці, хоча такі вимоги позивачем заявлялись. Суд не з"ясував, коли позивач знаходився у безоплатній відпустці, яким чином вона оформлювалась і чи грунтуються на законі його позовні вимоги про стягнення заробітної плати за час знаходження у безоплатній відпустці.

Таке стало можливим у зв"язку з тим, що суд прийняв до розгляду справи позовні заяви ОСОБА_1, які за змістом не відповідали вимогам ст. 119 ЦПК України і потребували уточнення. Але суд не уточнив позовні вимоги позивача, що призвело до неправильного вирішення справи.

Крім того, суд розглянув спір про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку і зобов"язав відповідача нарахувати відповідну суму і сплатити її позивачеві. Між тим, таке рішення суду суперечить вимогам ст. ст. 214, 217 ЦПК України, оскільки суд мав зробити свої розрахунку суми, що підлягає стягненню, для чого визнати середній заробіток позивача і зробити в резолютивній частині рішення висновки про стягнення визначеної судом суми. Рішення, яке ухвалив суд, не конкретне і не можу бути виконане у примусовому порядку.

Рішення суду суперечить вимогам ст. 213, 214, 215 ЦПК України, не може залишатися без зміни і підлягає скасуванню, а справа поверненню на новий розгляд у суд першої інстанції під час якого суд мусить уточнити позовні вимоги і розглянути їх згідно з діючим законодавством.

Керуючись ст. 304, 307, 311 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити частково. Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 7 лютого 2006 року скасувати. Справу на новий розгляд повернути у той же суд іншому складі суддів.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з часу її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного суду України протягом двох місяців з дня проголошення ухвали суду апеляційної інстанції.