Справа № 22-4696/ 2006 рік Головуючий 1 інстанції Дерев'янко А.В,
Категорія - 19 Доповідач Гурова О.М.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
6 червня 2006 року м. Донецьк
Апеляційний суд Донецької області в складі:
Головуючого - Гурової О.М.,
суддів Могутової Н.Г., Біляєвої О.М.,
При секретарі - Миснянко М.П., За участю - сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2- на рішення Червоногвардійського районного суду м. Макіївки Донецької області від 23 березня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1, до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Червоногвардійському районі м. Макіївки Донецької області про відшкодування моральної шкоди, -
ВСТАНОВИВ:
Представника позивача звернувся до Апеляційного суду Донецької області із апеляційною скаргою на рішення Червоногвардійського районного суду м. Макіївки Донецької області від 23 березня 2006 р., яким було відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди.
ОСОБА_2 просив скасувати ухвалене судове рішення, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України „Про загальнообов"язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань", згідно з яким фонд повинен відшкодовувати моральну шкоду потерпшому у разі, якщо неправомірні дії (бездіяльність) відповідача, що завдають позивачеві моральних або фізичних страждань, почалися до набрання законної сили актом законодавства. яким встановлена відповідальність за заподіяння такої шкоди, і продовжуються після набрання цим актом чинності. Суд же не врахував, що хоча ОСОБА_1 і одержав виробничу травму в 1992 році, але стан його здоров"я погіршився на період 2002 р., тобто на час дії згаданого Закону, тому моральна шкода повинна бути стягнута на його користь. Сплачувати суми у відшкодування цієї шкоди повинен Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, оскільки підприємство на якому працював позивач ліквідовано без правонаступника. Крім того, в порушення вимог ст. 209 ч.3 ЦПК України, суд розглянув справу 22 березня 2006 р., а виніс резолютивну частину тільки 23.03.2006 р.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні вимог ОСОБА_1, посилався на те, що позивач ІЗ листопада 1992 р. був травмованим на виробництві, внаслідок чого за висновком ЛТЕК від 06.04.1993 р. йому вперше встановлено втрату працездатності на 15%. В подальшому при переоглядах ступінь втрати працездатності підтверджувалась. З червня 2002 р. МСЕК збільшила розмір втрати працездатності ОСОБА_1 до 20% в зв"язку з вказаним трудовим
каліцтвом безстроково. Враховуючи, що Закон України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань" набрав чинності з 1 квітня 2001 р. і відповідно до ст. 58 Конституції України зворотної сили не має, суд не знайшов підстав для задоволення позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо встановлює, що суд 1-ї інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Встановлено, що судом при розгляді даної справи таких порушень припущено не було, тому підстави для скасування рішення відсутні.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач знаходився у трудових відносинах з шахтоуправлінням ім. Орджонікідзе ВО „Макіїввугілля", де працював гірничим робітником очисного вибою на роботах з повним робочим днем в підземних умовах. 13 листопада 1992 р. з ним стався нещасний випадок на виробництві, внаслідок якого отримав травму голови зі струсом головного мозку, рану правої вушної раковини. За висновком МСЕК від 06.04.1993 р. йому вперше була встановлена стійка втрата працездатності у розмірі 15% у зв'язку з вказаним каліцтвом, при переогляді на МСЕК 3 червня 2002 р. ступінь втрати працездатності збільшена до 20% безстроково.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що дія ст. 21 п.1 пп. „е" та ст. 28 Закону України „Про загальнообов»язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" не поширюється на правовідносини, що виникли до набрання чинності відповідним законодавчим актом. Враховуючи, що згаданий Закон набрав чинності з 1 квітня 2001 р., моральна шкода за вказаним Законом ОСОБА_1 не може бути відшкодована, оскільки факт заподіяння моральної шкоди безпосередньо пов"язаний з самим фактом виробничої травми, який мав місце 13 листопада 1992 р.
До квітня 2001 р. правовідносини, пов"язані з відшкодуванням моральної шкоди, завданої робітнику в зв"язку з виконанням службових обов'язків, регулювались Законом України „Про охорону праці" та Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров"я, пов"язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затвердженими постановою КМУ №472 від 23.06.1993 р.
Разом з тим, Апеляційний суд звертає увагу на те, що Закон України «Про охорону праці» введений в дію постановою Верховної Ради України № 2695-12 з дня його опублікування. Опублікованим вказаний Закон був в газеті «Голос України» від 24 листопада 1992 р., тобто після факту нещасного випадку, що стався на виробництві з ОСОБА_1. Правила відшкодування... шкоди, відповідно, затверджені ще пізніше в червні 1993 р.
Враховуючи, що ст. 58 Конституції України та цивільним законодавством України передбачено, що акти цивільного законодавства, в т.ч. і Закони України, регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності та не мають зворотної дії в часі, суд 1-ї інстанції зробив вірний висновок про неможливість розповсюдження дії вказаних нормативних актів на правовідносини стосовно відшкодування моральної шкоди з приводу виробничої травми позивача.
Діючими ж на 13 листопада 1992 р. Правилами відшкодування підприємствами, установами та організаціями шкоди, заподіяної робітникам та службовцям каліцтвом або іншим пошкодженням здоров»я, пов»язаним з виконанням ними трудових обов»язків, затвердженими постановою Ради Міністрів СРСР від 3 липня 1984 р. № 690, відшкодування моральної шкоди в зв»язку з виконанням трудових обов»язків передбачено не було.
Рішення суду відповідає вимогам процесуального і матеріального права і підстави для його скасування відсутні.
Доводи апеляційної скарги про порушення судом процесуального законодавства не заслуговують на увагу, оскільки з протоколу судового засідання вбачається, що суд у відповідності зі ст. 195 ЦПК України, після судових дебатів вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення рішення, оголосивши орієнтовний час його проголошення. В назначений час після закінчення судового розгляду суд проголосив рішення.
На підставі наведеного, керуючись статтями 308, 315 ЦПК України, Апеляційний суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Червоногвардійського районного суду м. Макіївки Донецької області від 23
березня 2006 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання законної сили.