Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/938/16 Головуючий у суді І-ї інстанції Савельєва О. В.

Доповідач Кривохижа В. І.

УХВАЛА

Іменем України

20.04.2016 колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

Головуючої: Кривохижі В.І.

Суддів: Бубличенко В.П., Сукач Т.О. при секретарі Савченко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності в порядку спадкування за законом на 1/6 частку у 1/2 частці спадкового майна - житлового будинку з надвірними будівлями та на 1/3 частку земельної ділянки, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 2 березня 2016 року,

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності в порядку спадкування за законом на 1/6 частку у 1/2 частці спадкового майна - житлового будинку з надвірними будівлями та на 1/3 частку земельної ділянки.

Зазначав, що відповідачка ОСОБА_3 є його рідною сестрою. Їх батько ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, після смерті якого відкрилась спадщина на 1/2 частку житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, право на земельну частку (пай) площею 3,88 га згідно з сертифікатом НОМЕР_1, виданим Знам'янською районною державною адміністрацією 20 лютого 1998 року, та на автомобіль «Москвич-403», 1964 року випуску, державний НОМЕР_2, на який він не претендує. Після смерті батька він не звертався до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, так як був зареєстрований та проживав у одному з батьком будинку. Тому і просив суд визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 3 листопада 2000 року, видане державним нотаріусом Знам'янської районної державної нотаріальної контори на ОСОБА_3 на 1/2 частку житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, та на земельну частку (пай) розміром 3,88 га, яка розташована на території Суботцівської сільської ради Знам'янського району; визнати за ним право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 на 1/6 частку спадкової 1/2 частки житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, вартість якої складає 68 385 грн., та на 1/3 частку земельної ділянки розміром 1,3 га вартістю 35 242 грн., яка знаходиться на території Суботцівської сільської ради Знам'янського району, згідно сертифікату НОМЕР_1 в розмірі 3,88 га, виданому Знам'янською районною державною адміністрацією 20 лютого 1998 року.

Рішенням Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 2 березня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд дійшов висновку відсутність доказів фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном, тобто вчинення відповідачем будь-яких активних дій, що свідчили б про наявність фактичного волевиявлення, спрямованого на володіння, управління користування та розпорядження спадковим майном, що свідчить про неприйняття ним спадщини та відмову від неї, а тому позивач безпідставно звернувся до суду з вказаним позовом, оскільки не доведено порушення його прав та інтересів відповідачем.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду через порушення норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи. Позивач зазначає, зокрема, що він проживав і проживає у спірному будинку, зареєстрований у ньому, а про порушення свого права йому стало відомо восени 2015 року із-за сварок з відповідачем за присадибну ділянку.

У письмових запереченнях проти доводів апеляційної скарги відповідач посилалась, зокрема, на те, що спірний будинок будувався при житті батьків на два окремі входи з метою поділу між дітьми порівну, у зв»язку з чим згодом 1/2 його частина була оформлена на брата за договором купівлі-продажу, у якій він і проживав окремо, а інша - на неї у порядку спадкування. Зазначене було відомо і позивачу, який в свою чергу ніяких дій, які б свідчили про прийняття спадщини, не вчиняв.

Заслухавши доповідача, пояснення відповідача, яка заперечувала проти доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ст.548 ЦК УРСР 1963 року, чинного до даних правовідносин, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв.

Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; або якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини (ст.549 ЦК УРСР 1963 року). Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Згідно ст.553 ЦК УРСР 1963 року спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).

Судом першої інстанції встановлено, що згідно свідоцтва на право особистої власності №329, виданого на підставі рішення виконкому Суботцівської сільської ради №10 від 1 лютого 1988 року, та реєстраційним написом на ньому від 19 грудня 1989 року, ОСОБА_4 був власником цілого домоволодіння по АДРЕСА_1 Кіровоградської області (а.с.86).

За договором купівлі-продажу, посвідченим державним нотаріусом Знам»янської районної державної нотаріальної контори 7 червня 1994 року за реєстром №665, ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_2 купив 1/2 частину спірного жилого будинку (а.с.44).

Матеріалами спадкової справи №283, заведеної Знам»янською районною державною нотаріальною конторою після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4, підтверджується, що ОСОБА_3, дочка померлого, 5 червня 2000 року звернулась з заявою про прийняття спадщини, а дружина померлого ОСОБА_5 5 липня 2000 року подала заяву про відмову від своєї частки спадщини на користь ОСОБА_3 Також довідкою від 20 жовтня 2000 року №2117, виданою виконкомом Суботцівської сільської ради, підтверджується, що на момент смерті ОСОБА_4 разом з ним проживала та була зареєстрована його дружина ОСОБА_5 (а.с.82-90).

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами, що відповідач заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори не подавав, із заявою про продовження пропущеного строку до суду не звертався.

Довідка - характеристика БТІ від 22 серпня 2000 року №77 свідчить про те, що домоволодінням по АДРЕСА_1 володіли два власника у рівних частинах по 1/2 кожен, один з них - ОСОБА_4 на підставі свідоцтва на право особистої власності, другий - ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 07 червня 1994 року (а.с.87).

У судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що спірний жилий будинок складається з двох житлових приміщень з двома окремими входами на їх території.

Відповідач у суді апеляційної інстанції також пояснила, що позивач проживав окремо в 1/2 частині будинку, власником якої він являвся, а батьки - в іншій частині будинку.

Посилаючись на те, що він фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном, позивач обґрунтовував вимоги тим, що згідно паспорту він зареєстрований у цьому ж будинку з 1969 року та проживає в ньому.

Правильним є висновок суду про те, що сам по собі факт проживання спадкоємця зі спадкодавцем в одному житловому будинку, але фактично в різних приміщеннях, є недостатнім для визнання позивача таким, що прийняв спадщину шляхом фактичного вступу в управління чи володіння спадковим майном.

Під фактичним вступом спадкоємця в управління або володіння спадковим майном розуміються будь-які активні дії, що свідчать про наявність фактичного волевиявлення спадкоємця, спрямованого на володіння, користування та розпорядження спадщиною. Зазначені дії можуть виражатися у підтриманні майна, що входить до складу спадщини, у належному стані, пред»явлення претензій до боржників спадкодавця, погашенні його боргів, сплаті податків та зборів, здійсненні за рахунок спадщини інших виплат, дозволених законом. Для безспірного визнання особи спадкоємцем необхідно, щоб перелічені дії здійснювались систематично і продовжувались до закінчення строку для прийняття спадщини.

Відповідно до п.113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 року №18/5, чинної до даних правовідносин, доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов'язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що, набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Будь-яких переконливих і безспірних доказів на підтвердження обставин, з якими як з юридичним фактом пов»язувались матеріально-правові вимоги, позивачем не надано, не містять їх і матеріали справи, а обставини, на які позивач посилався, не є достатніми для висновку про наявність цивільно-правових підстав щодо прийняття ним спадщини після смерті батька.

Згідно з ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст.58 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Статтею 212 ЦПК України передбачено, що виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд першої інстанції належним чином встановив обставини справи, дав правильну оцінку наданим доказам, в тому числі і письмовим, показанням свідків, і відповідно до ст.ст.524, 548, 549,550,553 ЦК УРСР 1963 року, ст.1301 ЦК України, постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» дійшов обґрунтованого висновку про те, що докази фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном, тобто вчинення відповідачем будь-яких активних дій, що свідчили б про наявність фактичного волевиявлення, спрямованого на володіння, управління користування та розпорядження спадковим майном, відсутні, що свідчить про неприйняття ним спадщини та відмову від неї.

Тому не грунтуються на законі та є безпідставними доводи скарги, які не є істотними, та не містять посилань на докази, які б спростовували висновки суду першої інстанції, вони були предметом розгляду в судовому засіданні і їм дана належна оцінка. Посилання позивача у скарзі на інші дії щодо фактичного вступу в управління і володіння спадковим майном не ґрунтуються на доказах, суперечать наявним у справі, та висновків суду не спростовують. Надані сторонами докази оцінені судом відповідно до вимог ст.ст.10, 60, 212 ЦПК України.

Інші її доводи також не дають підстав для висновку про порушення або неправильне застосування судом норм матеріального або процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, вимоги матеріального і процесуального права при розгляді справи додержано. В межах доводів апеляційної скарги підстав для його скасування або зміни не встановлено (стаття 308 ЦПК).

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу відхилити, а рішення Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 2 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуюча: В.І. Кривохижа

Судді: В.П. Бубличенко

Т. О. Сукач