ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ОКРЕМА ДУМКА

21 березня 2016 року Справа № 911/2685/13

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2016 р. у справі №911/2685/13 скасовано рішення місцевого господарського суду та прийнято нове рішення, яким задоволення позов. Визнано за територіальною громадою міста Українка в особі Української міської ради Обухівського району Київської області право власності на нежитлову будівлю (Будинок побуту), що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, місто Українка, вул. Юності, 6. Витребувано від Товариства з обмеженою відповідальністю «Софттрейд» на користь територіальної громади міста Українка в особі Української міської ради Обухівського району Київської області вказану нежитлову будівлю.

В результаті касаційного перегляду зазначеного судового рішення колегією суддів Вищого господарського суду України прийнято постанову від 21.03.2016 р., якою відмовлено в задоволенні касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Українка» та залишено без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2016 р.

На мою думку, постанова Вищого господарського суду України від 21.03.2016 р. у справі у справі №911/2685/13 є такою, що суперечить приписам чинного процесуального законодавства.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

В п. 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011 р. зазначено, що доказування не потребують преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Однак, всупереч наведеним правовим нормам та роз'ясненням пленуму Вищого господарського суду України, при винесенні постанови від 21.03.2016 р. господарським судом касаційної інстанції не прийнято до уваги встановлені в рішеннях адміністративних судів фактичні обставини, які безумовно свідчать про вибуття спірної будівлі із власності територіальної громади міста Українка.

При цьому, відповідні обставини були відображені у рішенні господарського суду Київської області від 15.10.2015 р. у справі №911/2685/13 як преюдиційні, тобто такі, що не потребують доведення під час розгляду даної судової справи.

Таким чином, вважаю, що господарський суд касаційної інстанції, самостійно визначив які з фактичних обставин справи (доведених та тих, що не потребують доведення) мають перевагу над іншими.

Одночасно, вищевказане свідчить і про те, що у даному випадку Вищим господарським судом зроблено висновки про достовірність тих чи інших доказів.

Стосовно наведеного, вважаю за необхідне зазначити, що касаційна інстанція не може визначати, які з досліджених господарськими судами попередніх інстанцій доказів або встановлених чи визнаних такими, що не потребують доведення, обставин справи мають переважне значення для вирішення спору по суті. Висновки Вищого господарського суду про правильність застосування місцевим та апеляційним господарськими судами приписів чинного законодавства повинні ґрунтуватися виключно на всій сукупності відображених у їх рішеннях юридичних фактах, що вплинули на виникнення, зміну або припинення прав та обов'язків сторін.

За таких обставин, на мою думку, в процесі здійснення касаційного провадження у справі №911/2685/13 господарський суд касаційної інстанції вийшов за межі касаційного перегляду, встановлені ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, за приписами якої касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права та не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, вважаю, що, постанова Вищого господарського суду України від 21.03.2016 р. у справі №911/2685/13 прийнята з порушення норм процесуального права, що, з огляду на предмет заявленого у справі позову, призвело до недотримання закріпленого в ст. 321 Цивільного кодексу України принципу непорушності права власності.

Суддя

Вищого господарського суду України А.С. Ємельянов