АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/812/16Головуючий по 1 інстанції

Категорія : 19, 27 Скляренко В. М.

Доповідач в апеляційній інстанції

Пальонний В. С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2016 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоПальонного В. С.

суддівКарпенко О. В. , Нерушак Л. В.

при секретаріШоколенко Т. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 та приватного підприємства «Вулкан-2» ОСОБА_7 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_6 і приватного підприємства «Вулкан-2» до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» та публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації у публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу права вимоги за кредитами від 8 грудня 2011 року, -

в с т а н о в и л а :

В травні 2015 року ОСОБА_6 та ПП «Вулкан-2» звернулися до суду з позовом до ПАТ «УкрСиббанк» і ПАТ «Дельта Банк» про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу права вимоги за кредитами від 8 грудня 2011 року.

Позов обґрунтовували тим, що 31 жовтня 2008 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», та фізичною особою підприємцем ОСОБА_6 був укладений кредитний договір №11407653000, за яким позичальник отримала грошові кошти в сумі 432000 грн. 00 коп. на строк до 28 жовтня 2011 року зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 25% річних з 31 жовтня 2008 року по 30 січня 2009 року, а з 30 січня 2009 року - у розмірі 27% річних.

3 метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за вказаним кредитним договором між банком та ПП «Вулкан-2» 31 жовтня 2008 року був укладений договір іпотеки, за яким підприємство передало в іпотеку нерухоме майно: головний корпус (літ.А-2, а, А1-1, А2-1, А3-1), загальною площею 836,6 кв. м; склад літ Е, майстерню літ Л-1 загальною площею 742,1 кв. м, бензосховище літ Н, операторську літ П, огорожу №2, 3, 5, пірс №4, бензоколонки №6 - 8, замощення І, ІІ, що знаходиться по АДРЕСА_1, ринковою вартістю 3668540 грн. 00 коп., належне іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності від 22 червня 2005 року, виданого виконкомом Черкаської міської ради.

08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, зокрема за кредитним договором від 31 жовтня 2008 року з ОСОБА_6 та договором іпотеки від 31 жовтня 2008 року, укладеним між ПАТ «УкрСиббанк» і ПП «Вулкан-2».

На їх думку спірний договір купівлі-продажу права вимоги за кредитами фактично є договором факторингу і в частині передачі за плату права вимоги за іпотечним договором з ПП «Вулкан-2» суперечить положенням ст. 1078 ЦК України, оскільки предметом факторингу може бути лише право грошової вимоги, а тому відповідно до ст. 228 ЦК України є нікчемним, так як порушує публічний порядок.

Крім того, фізичну особу підприємця ОСОБА_6 не було повідомлено про купівлю-продаж права вимоги за кредитами, чим порушено її права.

З врахуванням вказаних обставин та посилаючись на ст. ст. 203, 215, ч. 1 ст. 228, 1077, 1078 ЦК України ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку», позивачі просили суд визнати недійсним спірний договір купівлі-продажу в частині купівлі-продажу права вимоги за кредитним договором №11407653000 від 31 жовтня 2008 року, укладений між фізичною особою підприємцем ОСОБА_6 і ПАТ «УкрСиббанк» та за договором іпотеки №16343 від 31 жовтня 2008 року, укладеного між ПП «Вулкан-2» і ПАТ «УкрСиббанк».

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 лютого 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Представник ОСОБА_6 та ПП «Вулкан-2» подала апеляційну скаргу на вказане рішення, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_6 та ПП «Вулкан-2».

Заслухавши доповідь судді, представника ПАТ «Дельта Банк», який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 31 жовтня 2008 року між АКБ «УкрСиббанк» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 був укладений кредитний договір, за яким остання отримала кредит у формі поновлювальної кредитної лінії на суму ліміту кредитної лінії 432000 грн. на строк до 28 жовтня 2011 року зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 25% річних до 30 січня 2009 року, а з 30 січня 2009 року - в розмірі 27% річних та зобов'язалася повернути кредит у порядку та на умовах, визначених договором.

В забезпечення виконання ОСОБА_6 своїх зобов'язань за вказаним кредитним договором 31 жовтня 2008 року між ПП. «Вулкан-2» і АКБ «УкрСиббанк» був укладений договір іпотеки, за яким ПП. «Вулкан-2» надало в іпотеку банку зазначені в договорі нежитлові приміщення, розташовані по АДРЕСА_1, які належать іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності від 22 червня 2005 року.

ОСОБА_6 свої зобов'язання за кредитним договором щодо повернення кредиту та сплати відсотків належним чином не виконувала, в зв'язку з чим ПАТ «УкрСиббанк», який є правонаступником АКБ «УкрСиббанк» звернувся до суду з позовом до неї та ПП «Вулкан-2» про стягнення боргу.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 3 листопада 2011 року у справі за вказаним позовом в рахунок погашення боргу ОСОБА_6 за кредитним договором від 31 жовтня 2008 року звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 31 жовтня 2008 року, укладеним між ПП «Вулкан-2» та АКБ «УкрСиббанк». На виконання цього рішення судом видано наказ від 15 листопада 2011 року.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 21 грудня 2011 року у справі за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_6 про стягнення боргу за кредитним договором з ОСОБА_6 на користь ПАТ «УкрСиббанк» стягнуто 346549 грн. 16 коп. заборгованості за кредитом, 203344 грн. 48 коп. заборгованості за процентами, 52532 грн. 33 коп. пені.

8 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір, за умовами якого ПАТ «УкрСиббанк» продав (відступив) права вимоги за кредитами, наданими ним третім особам, а ПАТ «Дельта Банк» прийняв вказані права вимоги та сплатив ціну купівлі.

З акту приймання-передачі від 19 грудня 2011 року та додатку № 1 до цього акту вбачається, що предметом договору від 8 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» є, зокрема, право вимоги за кредитним договором від 31 жовтня 2008 року між АКБ «Укрсиббанк» і ОСОБА_6 та право вимоги за договором іпотеки від 31 жовтня 2008 року між АКБ «Укрсиббанк» і ПП «Вулкан-2».

Ухвалами господарського суду Черкаської області від 7 серпня 2012 року та 10 серпня 2012 року задоволено заяви ПАТ «Дельта Банк» і замінено стягувача у справах про стягнення боргу за кредитним договором з ОСОБА_6 на користь ПАТ «УкрСиббанк» та звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки між ПП «Вулкан-2» і АКБ «УкрСиббанк» з ПАТ «УкрСиббанк» на ПАТ «Дельта Банк». Підставою для такої заміни суд визнав договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 8 грудня 2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк».

Заявляючи вимогу про визнання недійсним вказаного договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами в частині купівлі-продажу права вимоги за кредитним договором з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 та купівлі-продажу права вимоги за договором іпотеки з ПП. «Вулкан-2», позивачі виходили з того, що оспорюваний договір за своєю правовою природою є договором факторингу, а оскільки відповідно до ст.1078 ЦК України предметом факторингу може бути лише право грошової вимоги і вимоги клієнта до боржника, пов'язані з отриманням від боржника будь-яких робіт, послуг або інших благ в натуральній формі не можуть бути предметом відступлення за договором факторингу, то цей договір в частині відступлення права вимоги за договором іпотеки суперечить положенням ст. 1078 ЦК України і є нікчемним, оскільки порушує публічний порядок.

Як на правову підставу своїх вимог позивачі посилалися на ст.ст.215, 203 ЦК України.

Підстав недійсності оспорюваного договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами в частині відступлення права вимоги за кредитним договором з ОСОБА_6 позивачі не навели.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що оспорюваний договір за своєю правовою природою відрізняється від договору факторингу і є договором відступлення права вимоги, а тому підстав для визнання його недійсним в зв'язку з невідповідністю вимогам закону щодо договору факторингу немає.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ст.1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства щодо форми, змісту, сторін цих договорів.

Розділ 1 книги п'ятої ЦК України регулює загальні положення про зобов'язання.

Так, відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК).

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Натомість договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.

Як вбачається з матеріалів справи, при укладенні договору купівлі-продажу права вимоги за кредитами від 8 грудня 2011 року сторони керувалися положеннями статей 512, 513, 514 ЦК України щодо підстав та порядку заміни кредитора у зобов'язанні , а не положеннями статей 1077-1086 ЦК України щодо договору факторингу.

З урахуванням зазначених норм права та встановлених обставин суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що договір від 8 грудня 2011 року є договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, що зумовлює відсутність підстав для визнання його недійсним в зв'язку з невідповідністю вимогам закону щодо договору факторингу.

Посилання позивачів на нікчемність оспорюваного договору в зв'язку з тим, що він порушує публічний порядок, є необґрунтованими.

Так, відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно з п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочинами, які порушують публічний порядок, є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу-землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Ні договір факторингу, ні договір відступлення права вимоги не посягає на суспільні, економічні та соціальні основи держави, ці договори не спрямовані на порушення публічного порядку, а тому не є такими, що порушують публічний порядок.

Доводи апеляційної скарги були предметом судового дослідження і висновків суду не спростовують.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, встановивши дійсні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, і ухвалив у справі законне та обґрунтоване рішення, підстав для скасування якого колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу відхилити.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_6 та приватного підприємства «Вулкан-2» до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» та публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації у публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу права вимоги за кредитами від 8 грудня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня проголошення.

Головуючий :

Судді :