У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючогоГвоздика П.О.,

суддів: Євтушенко О.І., Іваненко Ю.Г.,

Завгородньої І.М., Ситнік О.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_6 до органу опіки та піклування Петриківської селищної ради Петриківського району Дніпропетровської області про визнання недієздатним, встановлення опіки і призначення опікуном, за касаційною скаргою представника ОСОБА_7 - ОСОБА_8 - на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 грудня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з заявою, у якій просив визнати недієздатним його сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, стверджуючи, що він страждає хронічним психічним захворюванням, не може розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 грудня 2015 року, заяву ОСОБА_6 задоволено. ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, визнано недієздатним, встановлено над ним опіку і призначено його опікуном ОСОБА_6,ІНФОРМАЦІЯ_2.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_7 - ОСОБА_8, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути задоволена частково.

Задовольняючи заяву ОСОБА_6, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, керувався висновками судово-психіатричної експертизи та поданням органу опіки та піклування, яким рекомендовано призначити опікуном ОСОБА_9 його батька ОСОБА_6

Із такими висновками судів повністю погодитися не можна.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Вказані вимоги судами не дотримано.

Судами встановлено, що ОСОБА_6 є батьком ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 5). Мати ОСОБА_7 - ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 8).

Згідно з ч. 1 ст. 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 ЦК України над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка.

Згідно з ч. 1 ст. 60 ЦК України суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.

Відповідно до ч. 1 ст. 241 ЦПК України суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Дотримання вказаного принципу є надзвичайно важливим при розгляді справ, оскільки він гарантує, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме змогу забезпечити захист своїх інтересів.

Відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісіії серії 10 ААГ № 000173 від 13 червня 2014 року ОСОБА_7 встановлено ІІІ групу інвалідності з дитинства на строк до 01 червня 2015 року (а. с. 7).

Із висновку амбулаторної судово-психіатричної експертизи від 20 січня 2015 року № 8, проведеної Дніпропетровською клінічно-психіатричною лікарнею Дніпропетровської обласної ради, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, страждає хронічним, стійким психічним розладом у формі легкої розумової відсталості із значним порушенням емоцій та поведінки та за своїм психічним станом на цей час не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а. с. 11−14).

Відповідно до довідки Комунального закладу «Петриківська центральна районна лікарня» Дніпропетровської обласної ради від 06 березня 2015 року ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, стоїть на психіатричному обліку із діагнозом: легка розумова відсталість з поведінковими порушеннями (а. с. 30).

У довідці Петриківської селищної ради Петриківського району Дніпропетровської області від 24 березня 2015 року № 206 зазначено про невміння ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, розпоряджатися власними коштами, які він отримує від держави, враховуючи пенсійні виплати у зв'язку з втратою годувальника−матері. Виконавчий комітет вніс пропозицію підтримати позовну вимогу батька у частині певного обмеження цивільної дієздатності при реалізації ОСОБА_7 свого права на фінансові витрати (а. с. 26).

Згідно з психолого-педагогічною характеристикою випускника 2013 року Комунального закладу освіти «Котовський навчально-реабілітаційний центр» Дніпровської обласної ради ОСОБА_7 у соціальному середовищі останній орієнтується слабо, потребує контролю з боку дорослих (а. с. 27).

Як вбачається із висновку стаціонарної судово-психіатричної експертизи від 18 червня 2015 року № 10, проведеної Дніпропетровською клінічно-психіатричною лікарнею Дніпропетровської обласної ради, на виконання ухвали Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2015 року, ОСОБА_7 страждає хронічним стійким психічним розладом у формі легкої розумової відсталості із значним порушенням емоцій та поведінки та за своїм психічним станом на цей час не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а. с. 42−44).

За поданням органу опіки та піклування Петриківської селищної ради Петриківського району Дніпропетровської області рекомендовано призначити опікуном ОСОБА_9 його батька ОСОБА_6 Зазначено, що останній має постійний заробіток, веде підсобне господарство та має матеріально-побутові умови для піклування сина (а. с. 62, 63).

Разом з тим із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_7 навчався у професійно-технічному училищі № 88, де здав іспити та у 2015 році закінчив навчання, здобувши професію «муляр, штукатур» (а. с. 84).

Згідно з довідкою провідного розробника проектів СКТБ від 15 вересня 2015 року ОСОБА_7 на підставі угоди від 04 червня 2015 року № 18/09-(4) зарахований на стажування та проходження виробничої практики у якості відповідального за нагляд та обслуговування технологічного обладнання АТ(О)-220 (токарно-обробного автомат) (а. с. 86).

Крім того, відповідно до матеріалів справи у жовтні 2014 року ОСОБА_6 вже звертався до Петриківського районного суду Дніпропетровської області із заявою про обмеження цивільної дієздатності ОСОБА_7, встановлення над ним піклування та призначенням піклувальником ОСОБА_6 Рішенням суду від 24 лютого 2015 року відмовлено ОСОБА_6 у задоволенні заяви. У зазначеному рішенні суд вказав, що за висновками судово-психіатричної експертизи, що досліджувалися судом, ОСОБА_7 може розуміти значення своїх дій та керувати ними, а підставами визнання особи обмежено дієздатною є наявність психічного розладу, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, тому з метою недопущення порушення прав ОСОБА_7 суд дійшов висновку про відсутність підстав для обмеження дієздатності ОСОБА_7 (а. с. 16).

На вказані обставини суди уваги не звернули, відповідної оцінки не надали, не врахували, що висновок органу опіки та піклування стосується лише обмеження дієздатності у сфері розпорядження фінансами, не є обов'язковим, носить рекомендаційний характер та оцінюються у сукупності з усіма належними й допустимими доказами у справі.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлює, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року і набрала чинності для України 11 вересня 1997 року.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов'язаної з його або її правами та обов'язками цивільного характеру (рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (п. 36). На це «право на суд», в якому право на доступ до суду є одним з його аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним (рішення від 13 жовтня 2009 року у справі «Салонтаджі-Дробняк проти Сербії» (п. 132).

Разом з тим, як зазначає Європейський суд з прав людини, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду «за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб» (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ешингдейн проти Сполученого Королівства», (п. 57). Встановлюючи такі правила, держава користується певною свободою розсуду.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини застосовувані державою обмеження в доступі особи до національного суду не повинні звужувати чи зменшувати залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або такою мірою, що буде нівельована сама суть права. Більше того, встановлене державою обмеження суперечитиме пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не має законної мети і якщо не буде забезпечено пропорційного співвідношення між застосованими засобами та поставленою метою (рішення від 21 вересня 1994 року у справі «Фаєд проти Сполученого Королівства» (п. 65), рішення від 18 лютого 1999 року у справі «Вайт і Кеннеді проти Німеччини» (п. 59), рішення від 10 травня 2001 року у справі «Т.Р. та К.М. проти Сполученого Королівства» (п. 98), рішення від 10 травня 2001 року у справі «Z. Та інші проти Сполученого Королівства» (п. 93), рішення від 12 липня 2001 року у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччині» (п. 45).

У цьому контексті Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що Конвенція покликана гарантувати не теоретичні чи ілюзорні права, а права практичні та ефективні (рішення у справі «Вайт і Кеннеді проти Німеччини» (п. 67), «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини» (п. 45).

У зв'язку з наведеним ст. 241 ЦПК України не повинна застосовуватися судом суто формально, адже зазначена норма внутрішнього національного законодавства безумовно обмежує право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді справи національними судами констатував і Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України», яке набуло статусу остаточного 30 серпня 2013 року.

Із матеріалів справи вбачається, що незважаючи на порушення питання про обмеження дієздатності ОСОБА_7, у суді першої інстанції він був позбавлений представництва, оскільки особа вважається дієздатною до набрання рішенням суду про обмеження дієздатності і користується усіма, у тому числі і процесуальними, правами, що унеможливило належний та ефективний захист його прав і свобод у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При ухваленні рішення суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, неправильно застосували норми процесуального права, не надали оцінки всім доказам у справі, повно та всебічно не з'ясували всіх обставин справи та передчасно дійшли висновку про задоволення заяви, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 333, 336, 338, 343, 344, 345, 347 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_7 - ОСОБА_8 - задовольнити частково.

Рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 грудня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий: П.О. Гвоздик

Судді: О.І. Євтушенко

І.М. Завгородня

Ю.Г. Іваненко

О.М. Ситнік