Справа № 2-448-08 p.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 липня 2008 року Подільський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді: Сербіної Н.Г., при секретарі: Карпенко Н.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2, ОСОБА_3про стягнення боргу,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості з ОСОБА_2., мотивуючи свої вимоги тим, що 20 липня 2005 року між ним та відповідачем ОСОБА_2. було укладено договір позики, згідно якого він зобов"язався надати відповідачу позику, а відповідач зобов'язався використати таку позику за цільовим призначенням і своєчасно повернути її в повному обсязі позивачу.
Позивач зобов"язання по договору виконав в повному обсязі, а саме: 20.07.2005 року в момент підписання договору надав відповідачу позику в сумі 404 000 грн., що еквівалентно 80 000 доларів США за курсом Національного банку України на момент укладення вищевказаного договору.
Відповідач свою частину зобов'язань, відповідно до п.1.2 та 6.2 Договору, щодо сплати відсотків за цільове призначення позикою, виконав.
20 січня 2007 року відповідач, відповідно до п.5.1.,7.1 та 7.2 Договору, повинен був повернути суму позики в повному обсязі, проте дана частина зобов'язань залишилась не
виконана.
В результаті переговорів, відповідно до п.8.3 Договору відповідач 01.02.2007
року повернув частину позики в розмірі 20 200 грн., що еквівалентно 4 000 доларів США за
курсом НБУ на момент оплати.
На неодноразові звернення до відповідача, останній борг визнавав, але кожен раз просив відстрочити виконання зобов'язань.
Сума боргу становить 383 800 грн. Просив вказану суму стягнути з відповідача, а
також стягнути судові витрати.
В ході розгляду справи позивач просив залучити до участі в справі в якості співвідповідача ОСОБА_3., враховуючи, що на час укладення вищевказаного договору позики відповідач ОСОБА_2. перебував в шлюбі з ОСОБА_3. і позика використовувалась зокрема для її потреб, як фізичної особи - підприємця, а на даний час ОСОБА_3. та ОСОБА_2. розірвали шлюб та просив стягнути з відповідачів заборгованість в розмірі 383 800 грн., з кожного по 191 900 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 1700 грн., з кожного по 850 грн., витрати на ІТЗ розгляд справи - 30 грн., з кожного по 15 грн..
В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, з тих же підстав просили позов задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2. та його представник у судовому засіданні позов визнали частково, не заперечували наявність заборгованості в сумі 383800 грн., відповідач пояснив, що вказана позика отримувалась ним під час перебування в шлюбі з відповідачкою ОСОБА_3. та використовувалась ними разом, в тому числі на підприємницьку діяльність ОСОБА_3.. Відповідач визнає позовні вимоги про стягнення боргу солідарно з відповідачів і вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідачка ОСОБА_3. та її представник в судовому засіданні позов не визнали, пояснили, що відповідачка не має ніякого відношення до спільних боргових зобов'язань з ОСОБА_2. перед ОСОБА_1..
По - перше, своєї згоди на укадення угоди ОСОБА_2. відповідачка не давала, по - друге, про існування такого договору і про напрями використання взятої ОСОБА_2.
позики їй не було нічого відомо, по - третє, зазначені в позові кошти в сумі 404 000 грн. ніколи не використовувались нею в процесі здійснення підприємницької діяльності і ніколи не використовувались ОСОБА_2. в інтересах сім"ї.
В задоволенні позову просять відмовити.
Заслухавши пояснення позивача, його представника, пояснення відповідача ОСОБА_2. та його представника, відповідачки ОСОБА_3. та її представника, допитавши свідків, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено у судовому засіданні 20 липня 2005 року між ОСОБА_1та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_1. зобов"язався надати ОСОБА_2 позику, а останній зобов"язався використати таку позику за цільовим призначенням і повернути її позивачу ( а.с.5-6).
Сума позики становила 404000 грн, що еквівалентно 80 000 доларів США на момент укладання договору.
Відповідно до п. 5.1., 7.1. та 7.2 Договору відповідач повинен був 20 січня 2007 року повернути суму позики в повному обсязі, проте дана частина зобов"язань залишилась не виконана.
01.02.2007 року відповідач повернув частину позики в розмірі 20200 грн., що еквівалентно 4 000 доларів США за курсом НБУ на момент сплати (а.с. 84).
Решта позики залишилась не повернутою.
Позивач ставить питання про стягнення позики з відповідачів ОСОБА_2. та ОСОБА_3..
Відповідно до ст. 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Ст. 73 СК України передбачає, що стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім"ї і те, що одержане за договором, використано на її потреби.
Як вбачається з тексту договору, позичальником, а отже і боржником, є лише відповідач ОСОБА_2..
В договорі також не зазначено, що взята ОСОБА_2. позика мала б використовуватись для потреб суб"єкта підприємницької діяльності - ОСОБА_3., або що відповідачка прийняла на себе якісь солідарні зобов"язання за цим договором. Також з договору не вбачається, що взята відповідачем ОСОБА_2. позика планувалась бути використаною на користь сім"ї.
П.1.2., п. 6.1 договору позики від 20.07.2005 року встановлено, що позика надавалася ОСОБА_2. для закупівлі і подальшої реалізації трикотажних виробів та виробів зі шкіри (сумки, портфелі, портмоне).
Позивач, відповідач ОСОБА_2. та допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_4., ОСОБА_5. підтвердили, що вся сума позики була витрачена відповідачем ОСОБА_2. за призначенням, товар був придбаний виключно відповідачем ОСОБА_2., трикотаж угорської фірми відповідач купував у українських дистриб"юторів, а за італійськими виробами він сам їздив до Італії.
Відповідач ОСОБА_2. також підтвердив, що на той час він працював в ПП "Аскано" на посаді комерційного директора, але заробітну плату не отримував, закуплений товар реалізовував через торгові площі магазинів "ЦУМ" та "Дитячий світ", використовуючи свою посаду комерційного директора ПП "Аскано". Відповідачка ОСОБА_3. письмової згоди за укладання договору не давала, позичені гроші у позивача брав безпосередньо ОСОБА_2. і саме він сплачував якісь гроші за цим договором безпосередньо ОСОБА_1..
В судовому засіданні також встановлено, що відповідачка ОСОБА_3. на момент укладання договору позики не була навіть зареєстрована приватним підприємцем, в самому
договорі жодного слова не сказано про наміри реалізовувати товар через СПД ОСОБА_3., та також, що СПД ОСОБА_3. не отримувала ніякої винагороди за цією угодою.
Суд вважає, що позивачем не надано жодних доказів того, що ОСОБА_3. давала згоду на укладання вищезазначеного договору. Сам позивач у своїх поясненнях зазначив, що цей факт він не може підтвердити жодним доказом. Відповідач ОСОБА_2. в суді також визнав, що відповідачка ОСОБА_3. такої згоди на отримання позики не давала.
У судовому засіданні також не доведено, що позика використовувалась відповідачкою ОСОБА_3., як суб"єктом підприємницької діяльності, чи була використана на потреби сім"ї, на придбання спільного майна, на ведення спільного господарства, на ремонт спільного майна, на лікування одного з подружжя чи дітей, на виховання чи утримання дітей, тощо.
Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення боргу з відповідачки ОСОБА_3. є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Стаття 527 ЦК України передбачає, що зобов"язання по поверненню позики позикодавцю покладаються виключно на позивальника.
Отже, саме позичальник - ОСОБА_2. має нести відповідальність за невиконання цих зобов"язань.
Оскільки заборгованість за договором позики відповідачем не була повернута в добровільному порядку, вона підлягає стягненню за рішенням суду. Сума такої заборгованості становить 383800 грн.
Стягненню з відповідача підлягають також судові витрати, відповідно до ст. 88 ЦПК України.
На підставі викладеного, ст. ст. 526, 527, 625, 1046-1050 ЦК України, ст. ст. 65, 73 СК України, керуючись ст. ст. 88,209,213,214,215,218 ЦПК України, суд
РІШИВ:
Позов ОСОБА_1до ОСОБА_2, ОСОБА_3про стягнення боргу задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1заборгованість сумі 383 800 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 1700 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 30 грн., а всього стягнути 385 530 грн. (триста вісімдесят п"ять тисяч п"ятьсот тридцять грн..). В задоволенні інших позовних вимог - відмовити. Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.