Судове рішення #55205
Справа № 22ас-350 Категорія

 

 

 

Справа № 22ас-350 Категорія

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Головуючий в Іінстанції- Ромашка В.П. Доповідач - Темнікова В.І.

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2006 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючого - Темнікової В.І.,

суддів - Мартинюка В.І., Ступіної Я.Ю.,

при секретарі-Нагорного А.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Стаханівського міського суду Луганської області від 28 березня 2006 року за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду м. Стаханова про скасування відмови у призначенні пенсії по Закону України "Про державну службу", -

ВСТАНОВИЛА:

В березні 2006р. позивач звернувся до суду з позовом, в якому посилався на те, що він є інвалідом дитинства 2 групи з 01.03.1993р. безстроково. З 08.08.1995р. по 31.10.2005р. він працював в Державній податковій інспекції м. Стаханова старшим державним податковим інспектором. Звільнився по ст. 38 КЗпП України, тобто має стаж держслужбовця 10 років 2 місяці і 24 дні. Тому позивач вважає, що має право на призначення йому пенсії як держслужбовця згідно ст. 37 Закону України "Про державну службу". 11.11.2005р. він звернувся до відповідача з заявою про призначення йому такої пенсії, але йому було відмовлено, так як він став інвалідом 2 групи не під час проходження державної служби. Вважаючи цю відмову незаконною, позивач звернувся до суду з даним позовом і просить скасувати рішення відповідача про відмову в призначенні йому пенсії як держслужбовця і зобов'язати відповідача провести йому нарахування пенсії як держслужбовця з моменту його звернення до відповідача за призначенням цієї пенсії.

Постановою Стаханівського міського суду Луганської області від 28 березня 2006 року в задоволенні позовних вимог позивача було відмовлено через їх необґрунтованість.

Не погодившись з зазначеною постановою, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду і ухвалити по справі нову постанову по суті заявлених вимог. При цьому в апеляційній скарзі посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали доводи апеляційної скарги і дали пояснення аналогічні відомостям, викладеним в апеляційній скарзі.

Представник відповідача в судовому засіданні висловив свої заперечення проти апеляційної скарги і просив залишити постанову суду без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, перевіривши законність і обгрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає її такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав:

Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в

 

межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Однак зазначені вимоги закону судом в повному обсязі виконані не були.

Постановляючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що в судовому засіданні було встановлено, що позивач працював у державній податковій інспекції м. Стаханова на посаді держслужбовця з 08.08.1995р. по 31.10.2005р., а потім звільнився за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію по інвалідності. До початку роботи стажу не мав, після звільнення не працював і не працює. З 07.04.1993р. повторно позивача було визнано інвалідом дитинства 2 групи безстроково. За період праці на держслужбі працездатність позивача не відновлювалася і повторний огляд МСЕК не призначався і не проводився. Тому суд дійшов висновку про те, що позивачу правомірно розпорядженням УПФУ у м. Стаканові від 02.12.2005р. було відмовлено у перерахунку пенсії через перехід його з пенсії інваліда з дитинства на пенсію держслужбовця, оскільки він був визнаний інвалідом до вступу на державну службу.

Однак, проаналізувавши вказані вище обставини, апеляційний суд вважає, що встановивши дійсні обставини по справі, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позову позивача, а тому постанову суду першої інстанції слід скасувати і ухвали по справі нову постанову з наступних підстав:

Згідно ч.б ст. 37 Закону України "Про державну службу" державним службовцям, які у період перебування на державній службі визнані інвалідами 1 та 2 груп, незалежно від причин інвалідності, пенсія по інвалідності призначається в розмірах, передбачених ч. 2 і 5 цієї статті, після припинення ними державної служби за наявності стажу державної служби не менше 10 років та страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". При цьому згідно роз'яснень, які містяться в листі Міністерства праці та соціальної політики України від 16.09.2005р. № ОК02-Г 44589/17-7 при реалізації цієї норми необхідно виходити з того, що Законом не передбачено, щоб особа, яка перебуває на державній службі, була визнана інвалідом 1 чи 2 групи вперше. Тому у тих випадках, коли особа одержує пенсію по інвалідності за іншими законодавчими актами, і в подальшому в період перебування на державній службі визнана інвалідом 1 чи 2 груп, незалежно від причин інвалідності, пенсія по інвалідності призначається у розмірах, передбачених частинами 2 та 4 ст.37 Закону України "Про державну службу".

Приймаючи рішення по справі, суд першої інстанції не врахував і не дав належної правової оцінки тому, що позивач отримує пенсію по інвалідності не за Законом України "Про державну службу", а за іншим законом, а саме за Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Не дав суд також належної оцінки тому, що за час праці на державній службі позивач двічі - з 24.04. по 18.05. 1996р. і з 30.05 по 21.06.2002р.перебував на стаціонарному лікуванні з приводу погіршання його стану здоров'я . Згідно епікризів він перебував на лікуванні з діагнозом: остеохондродистрофія, клиновидний позвонок г 2 с с-мом, мієлопатія з нижнім в'ялим вираженим пара парезом. При цьому його попередній неврологічний статус як зазначено в епікризах, залишався попереднім, таким чином покращення його стану здоров'я за час проходження держаної служби не відбулося, тобто фактично відбулося підтвердження 2 групи інвалідності позивача уже під час проходження ним державної служби. Оскільки позивачу була встановлена 2 група інвалідності дитинства безстроково йому не було потреби офіційно проходити переогляд, аби підтвердити свою групу. Якби ж його стан здоров'я покращився, то з нього була б знята 2 група інвалідності і тоді б призначався переогляд, однак цього зроблено не було.

Оскільки згідно до роз'яснень, які містяться в листі Міністерства праці та соціальної політики України від 16.09.2005р. № ОК02-Г 44589/17-7 не є обов'язковим те, щоб особа була визнана інвалідом 1 чи 2 групи вперше саме в період проходження державної служби, а також зважаючи на те, що отримання особою пенсії по іншим законодавчим актам само по собі не перешкоджає призначенню пенсії держслужбовця, при наявності стажу держслужбовця не менше 10 років та страхового стажу для призначення пенсії по інвалідності, а позивач має необхідний і спеціальний і страховий стаж, не призначення позивачеві пенсії за таких умов як держслужбовця призведе до порушення його конституційного права на соціальний захист та пенсійне забезпечення як інваліда порівняно з іншими особами з таким же станом здоров'я і з таким же стажем роботи на держслужбі, що не припустимо з огляду на положення, закріплені в Європейській конвенції з прав людини про захист основних   прав, свобод і інтересів, до яких

 

відноситься і право на соціальний захист Інвалідів та їх пенсійне забезпечення, а також на положення про не допущення дискримінації у поводженні з особами, що перебувають у схожій ситуації.

Таким чином, проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини справи, та вислухавши пояснення сторін в судовому засіданні як в суді першої інстанції так і в апеляційній інстанції, апеляційний суд вважає необхідним скасувати постанову суду 1 інстанції та постановити нову про задоволення позовних вимог, тобто про визнання незаконним рішення УПФ м. Стаханова про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії як держслужбовця згідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу", зобов'язавши УПФ м. Стаханова призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності як держслужбовця відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" в зв'язку з переходом його з пенсії по інвалідності з дитинства на новий вид пенсії з дня його звернення за призначенням цієї пенсії, а саме з 11.11 2005р..

Керуючись ст. 198, 202, 205, 207 КАС України, ст.37 Закону України "Про державну службу", Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Конституцією України, Європейською конвенцією з прав людини про захист основних прав, свобод і інтересів,   колегія суддів, -

 

                                                        ПОСТАНОВИЛА:

 

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Стаханівського міського суду Луганської області від 28 березня 2006р.-скасувати.

Визнати незаконним рішення Управління Пенсійного фонду м. Стаханова про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії як дерслужбовця згідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу".

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду м. Стаханова призначити ОСОБА_1 пенсію як держслужбовця відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" в зв'язку з переходом його на новий вид пенсії з моменту звернення за призначенням пенсії, а саме з 11 листопада 2005р..

Постанова набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку на протягом 1 місяця безпосередньо до Вищого Адміністративного Суду України після її проголошення.

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація