Справа № 344/2935/16-ц

Провадження № 2/344/2967/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2016 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

в складі: головуючої – судді Польської М.В.

при секретарі c/з ОСОБА_1.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську цивільну справу за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 15517,55 грн., стягнення судових витрат.

Представник позивача у позовні заяві зазначив про можливий розгляд справи за його відсутності у випадку неявки в судове засідання, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач подав до суду заяву, в якій просив в задоволенні позову відмовити, з підстав зазначених в заяві про застосування строків позовної давності.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку що позов не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 05.03.2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № IFXRRX08190288 від 05.03.2008 року, який складається з анкети-заяви клієнта, Умов і правил надання банківських послуг, правил користування платіжною карткою та Тариф банку, за умовами якого відповідач отримав кредитну картку з кредитним лімітом у розмірі 12410,17 грн., під 12% річних з кінцевим терміном повернення коштів по 05.03.2010 року (а.с.6-9).

Умовами та правилами надання банківських послуг передбачено відповідальність сторін, в тому числі штрафні санкції.

Як вбачається з розрахунку заборгованості станом на 12.02.2016 року відповідач має заборгованість у сумі 15517,55 грн., а саме 567,87 грн. заборгованість по комісії за користування кредитом, 13734,56 грн – пеня за несвоєчасне виконання зобов’язань, 500 грн – штраф (фіксована частина), 715,12 грн – штраф (процентна складова) (а.с.4-5).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Визначення поняття зобов’язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов’язання – це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке визначення розкриває сутність зобов’язання як правового зв’язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов’язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов’язання надано право, що кореспондує обов’язку першої. Обов’язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов’язання (ст. 510 ЦК України).

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов’язання є прострочення – невиконання зобов’язання в обумовлений сторонами строк. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

У той самий час, згідно із ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. На відміну від процентів, які є платою за користування чужими грошима, неустойка є засобом забезпечення виконання зобов’язання і одночасно способом цивільно-правової відповідальності.

Строк виконання кожного щомісячного зобов’язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Як встановлено судом, ОСОБА_2 погасив заборгованість по тілу кредиту ще 10.12.2009 року (а.с.4,зв), а термін дії договору сплив 05.03.2010 року (а.с.6, зв). Також із наданого позивачем розрахунку випливає, що відповідачем здійснювалися погашення заборгованості по комісії (а.с.5) до 25.04.2012 року.

Разом з тим, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, оскільки за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами до закінчення місяця, наступного за звітним, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов’язань.

Отже, аналізуючи умови договору сторін та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Натомість позовна заява подана позивачем до суду лише 09.03.2016 року, тобто за межами строку позовної давності.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Саме таку правову позицію висловлено у справі № 6-116-цс 13 постанови Верховного Суду України від 06.11.2013 року

З врахуванням застосованої відповідачем позовної давності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги до задоволення не підлягають.

Ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом та ст.61 цього Кодексу.

На підставі викладеного, відповідно до ст..252-256, 258, 261, 264, 267, 509, 510, 526, 530, 536, 549, 610, 611, 626, 629, 1048, 1054 Цивільного Кодексу України, керуючись ст.ст. 10, 11, 60 212-215 ЦПК України, суд, –

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором № IFXRRX08190288 від 05.03.2008 року в розмірі 15517,55 грн. – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Польська М.В.