ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 819/2258/13-a
"07" жовтня 2013 р. м. Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, в складі:
Головуючого судді Жука А.В.
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Тернополі адміністративну справу
за адміністративним позовом ОСОБА_1
до управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області
про скасування рішення
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду із позовом до управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області про визнання нечинним та скасування рішення відповідача про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання його особою, яка потребує додаткового захисту та про зобов'язання відповідача повторно вирішити питання щодо оформлення документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язання відповідача прийняти рішення, яким надати ОСОБА_1 статус особи, яка потребує додаткового захисту.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем не було належним чином перевірено обставини, на які посилався ОСОБА_1 у своєму зверненні про надання йому статусу особи, яка потребує додаткового захисту.
В судове засідання 04.10.2013 з'явився представник позивача ОСОБА_2, який заявив клопотання про надання йому часу для ознайомлення з матеріалами справи, які були долучені управлінням ДМС в Тернопільській області.
Судом дане клопотання було задоволено та оголошено перерву в судовому засіданні до 07.10.2013 до 14 год. 30 хв., про що під розписку було повідомлено представника позивача та представника відповідача (а.с. 93).
Відповідно до ч. 10 ст. 35 КАС України вручення повістки представникові особи, яка бере участь у справі, вважається також врученням повістки і цій особі.
В судове засідання 07.10.2013 позивач, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи не з'явився, від представника позивача ОСОБА_2 надійшло повідомлення, що відповідно до додаткової угоди №1 до Договору про представництво та на надання правової допомоги №7 від 28.08.2013 про дострокове припинення Договору №7 від 28.08.2013 за взаємною згодою сторін від 04.10.2013, з 05.10.2013 було припинено Договір №7 від 28.08.2013, у зв'язку з чим його повноваження як представника позивача ОСОБА_1 припинені з цієї дати.
Відповідачем 04.10.2013 було подано письмові заперечення проти позову, в яких управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області заперечує проти позовних та просить в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю. Також на вимогу суду відповідачем було долучено до матеріалів справи копію особової справи №2013-ТЕ-0004 заявника ОСОБА_1
07 жовтня 2013 року відповідачем через канцелярію суду подано клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача.
Відповідно до ч.6 ст.128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Статтею 11 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.
Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Відповідно до ст. 56 КАС України сторона, а також третя особа в адміністративній справі можуть брати участь в адміністративному процесі особисто і (або) через представника.
Враховуючи що позивач - ОСОБА_1 перебуває під екстрадиційним арештом у Чортківському слідчому ізоляторі управління Державної пенітенціарної служби України в Тернопільській області за запитом для видачі Генеральною прокуратурою ОСОБА_3 Федерації з метою притягнення до кримінальної відповідальності за скоєння на території ОСОБА_3 Федерації злочинів, передбачених ч.ч.3,4 ст. 159 КК РФ (шахрайство у великих та особливо великих розмірах), а також те, що позивачем самостійно достроково припинено дію Договору №7 від 28.08.2013 про представництво та надання правової допомоги відповідно до Додаткової угоди №1 від 04.10.2013 укладеної між позивачем та адвокатом ОСОБА_2, з метою забезпечення доступу позивача до правосуддя, виконання завдань адміністративного судочинства спрямованих на судовий захист прав, свобод та інтересів ОСОБА_1 у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ, суд вважає за можливе на підставі ст. 128 КАС України розглянути дану адміністративну справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у справі доказів.
Повно і всебічно з’ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.
25 червня 2013 ОСОБА_1 звернувся до управління ДМС України у Тернопільській області через адміністрацію Чортківського слідчого ізолятора Управління Державної пенітенціарної служби України в Тернопільській області із заявою про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначається Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Відповідно до п.п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;
особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Відповідно до вимог ч. 12 ст. 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" управлінням ДМС України в Тернопільській області 08.07.2013 заяву прийнято та оформлено матеріали особової справи № 2013-ТЕ-0004.
Згідно положень ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
На виконання зазначених вимог закону та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України №649 від 07.09.2011 (далі по тексту - Правила №649), враховуючи перебування ОСОБА_1 в Чортківському слідчому ізоляторі управління Державної пенітенціарної служби України в Тернопільській області 08.07.2013 управління ДМС України в Тернопільській області звернулося до Прокуратури Тернопільської області з клопотанням про надання дозволу на відвідування ОСОБА_1 головним спеціалістом відділу у справах іноземців та біженців управління ДМС України в Тернопільській області.
З метою виконання вимог Закону та Правил №649 11.07.2013 управління ДМС України в Тернопільській області звернулося до СІЗО щодо надання чотирьох фотокарток, дактилокарти та копій наявних документів позивача.
15 липня 2013 року управлінням ДМС України в Тернопільській області відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" на адресу Чортківського СІЗО було направлено довідку про звернення за захистом на ім'я ОСОБА_1 від 08.07.2013 №0000910 (а.с. 53 - 54).
15 липня 2013 року відповідачем було направлено запит на адресу Управління СБУ в Тернопільській області щодо перевірки наявності обставин, за яких позивач не може бути визнаний біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
На підставі дозволу Прокуратури Тернопільської області від 10.07.2013 №14/205вих13 відповідальним працівником управління ДМС України в Тернопільській області 12.07.2013 проведено співбесіду з позивачем, складено заяву, заповнено анкету та реєстраційний листок (а.с. 31-45).
В ході співбесіди позивач повідомив, що він – ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, УРСР, громадянин ОСОБА_3 Федерації, місце проживання – м. Хабаровськ, вул. Службова, 15/38, в Україні проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, національність – українець, віросповідання – православний християнин, одружений, має трьох дітей, з них один син неповнолітній, освіта – вища (всі дані встановлено зі слів, підтверджуючі документи відсутні). Позивач стверджував, що на території РФ йому загрожує катування та фізична розправа зі сторони ,,специфічно-кримінальних” структур та правоохоронних органів РФ, які сфальшували проти нього кримінальну справу. Також однією з причин небажання повертатися до країни громадянської належності зазначив необхідність догляду за батьками похилого віку.
Відповідно до Керівних положень УВКБ ООН "Про обов’язки та стандарти доказу в заявах біженців” від 16.12.1998 "факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом подання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Обов’язок надання доказів на користь повідомлених фактів вважається "обов’язком доказування”. У відповідності до загальних правових принципів доказового права цей обов’язок покладається на особу, яка виказує твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов’язок доказу реалізовується заявником у формі надання правдивих фактів, що стосуються його заяви, щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте відповідне рішення. Проте у зв’язку із особливостями ситуацій біженців, посадова особа розглядає обов’язок підтверджувати чи оцінювати всі факти, які стосуються справи. Це досягається у найбільшій мірі тим, що посадова особа володіє об’єктивною інформацією щодо відповідної країни походження, щодо питань загальновідомого характеру, направляє заявника в процесі надання ним відповідної інформації та адекватно перевіряє допустимі факти, які можуть бути обґрунтовані”.
Як вбачається з матеріалів справи Прокуратура Тернопільської області 15.07.2013 листом №14/214вих13 (а.с. 58) повідомила управління ДМС України в Тернопільській області, що ОСОБА_1 запитується для видачі Генеральною прокуратурою ОСОБА_3 Федерації з метою притягнення до кримінальної відповідальності за скоєння злочинів, передбачених ч.ч. 3, 4 ст. 159 КК РФ (шахрайство у великих та особливо великих розмірах), та скоєні скоєнні позивачем на території ОСОБА_3 Федерації кримінальні правопорушення відповідають кваліфікації за ч.ч.3,4 ст. 190 Кримінального кодексу України. Відповідно до положень ст.12 КК України, вказані злочини належать до тяжких та особливо тяжких.
Також прокуратурою Тернопільської області було надіслано відповідачу копії наявних документів для врахування в процесі розгляду звернення позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 58-62).
Абзацем третім частини 1 статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів.
Генеральною прокуратурою України 07 червня 2013 року прийнято рішення про видачу ОСОБА_1 до ОСОБА_3 Федерації (а.с. 69). Постанова заступника Генерального прокурора України від 07 червня 2013 року про видачу особи (екстрадицію) оскаржена позивачем в судовому порядку, однак ухвалою Чортківського районного суду від 20 червня 2013 року скаргу позивача залишено без задоволення (а.с. 70). Зазначена ухвала суду залишена в силі ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 05 липня 2013 року (а.с.72).
Відповідно до положень ч. 4, 6 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Статтею 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та параграфом b розділу F статті 1 Конвенції про статус біженців від 1951 року для відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, достатньо наявності лише серйозних підстав вважати, що особа вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру, тобто доведення в такому випадку вини особи у вчиненні тяжких злочинів ні українським, ні міжнародним законодавством не вимагається. Тобто позивач згідно інформації щодо його кримінальних діянь, яка міститься у доданих до особової справи документах РФ, відповідно до параграфа 3 ст. 12 та параграфа 2 ст. 17 Директиви 2011/95/EU Європейського парламенту та Ради Європи, підпадає під дію виключення з числа біженців та осіб, які потребують додаткового захисту як особа, яка якимось чином приймає участь у злочинах або кримінальних діяннях.
За наслідками розгляду справи ОСОБА_1, громадянина ОСОБА_3 Федерації, який звернувся із заявою щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, 17.07.2013 управлінням ДМС України в Тернопільській області затверджено висновок щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 74 - 78), відповідно до якого інформація Укрбюро Інтерполу (від 15.07.2013 № 39/946) про оголошення розшуку позивача правоохоронними органами РФ за вчинення злочинів на території вказаної держави та обрання стосовно нього запобіжного заходу у вигляді арешту є фактичними даними, зафіксованими у процесуальних документах і рішеннях, прийнятих в рамках провадження в кримінальній справі. Тому є обґрунтовані підстави вважати, що ОСОБА_1 вчинив тяжкі злочини , що визнається умовою для відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в зв'язку з чим враховуючи відстутність умов, передбачених п.п. 1, 13 ч. 1 ст. 1, керуючись абзацем третім ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" доцільним є прийняття рішення про відмову в оформленні для вирішення питання щодо визнання біженцем та особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину РФ ОСОБА_1
17 липня 2013 року на підставі висновку управлінням ДМС України в Тернопільській області прийнято наказ №48 "Про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту" (а.с. 48).
Судом критично оцінюється твердження позивача про неналежний розгляд заяви через відсутність перевірки фактів погроз життю та здоровю, які надходили через родичів, що проживають в ОСОБА_3 Федерації. Частиною 10 статті 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" визначено, що держава, яка приймає та оцінює заяву про визнання біженцем, повинна утриматись від розкриття будь-якої інформації органам влади держави походження і навіть від інформування органів влади держави походження щодо факту подання вищезгаданої заяви громадянином цієї держави. Це правило підлягає застосуванню незалежно від того, чи вважають органи влади України країну походження "безпечною країною походження”, чи вважають заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, поданою з економічних міркувань, а отже управління ДМС України в Тернопільській області було позбавлено права щодо звернення до компетентних органів РФ з метою надання можливості спілкування з сім’єю позивача.
Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У ч. 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Проаналізувавши наявні матеріали та обставини справи, подані сторонами докази, а також норми чинного законодавства суд прийшов до внутрішнього переконання що що позивач не надав достатніх та беззаперечних доказів, що він зазнавав переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, участі у масових заходах на підтримку опозиції чи за інші дії, спрямовані на боротьбу з чинною владою ОСОБА_3 Федерації, а отже управління ДМС України в Тернопільській області під час попереднього розгляду заяви ОСОБА_1 про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту не мала правових підстав для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у зв'язку із відсутністю у позивача умов, зазначених у пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а рішення відповідача про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання його особою, яка потребує додаткового захисту прийняте відповідно до вимог чинного законодавства, в зв'язку з чим в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 35,70,71,79,86,128,153,158-163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області про визнання рішення УДМС у Тернопільській області визнання нечинним та скасування рішення відповідача про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання його особою, яка потребує додаткового захисту та про зобов'язання відповідача повторно вирішити питання щодо оформлення документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язання відповідача прийняти рішення, яким надати ОСОБА_1 статус особи, яка потребує додаткового захисту – відмовити повністю.
Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд в порядку і строки, передбачені статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строків апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Головуючий суддя Жук А.В.
копія вірна
Суддя Жук А.В.