Справа № 2-а-4331/11

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" вересня 2011 р. м. Маріуполь

Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області в особі судді Топчій Т.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом     ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Іллічівського району м. Маріуполя про визнання протиправними дій, зобов’язання провести перерахунок та виплатити грошову допомогу до п’ятого травня за 2011 рік,-

В С Т А Н О В И В:

У липні 2011 року позивач звернувся до Іллічівського районного суду м. Маріуполя з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Іллічівського району м. Маріуполя про визнання протиправними дій УПСЗН в Іллічівському районі м.Маріуполя щодо не нарахування та невиплати йому як учаснику війни щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за період з 2007 року по 2011 рік та зобов’язання нарахувати та виплатити йому вказану допомогу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є учасником війни, перебуває на обліку в УПСЗН в Іллічівському районі м.Маріуполя та відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 р. № 3551 –ХП( надалі Закон № 3551 –ХП ) має статус ветерана війни та згідно з ч. 5 ст.14 цього Закону йому передбачена до 5 травня разова грошова допомога у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком як учаснику війни. Згідно ч. 1 ст. 17-1 Закону України № 3551- ХП щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених ст.ст. 12-16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення. Розмір мінімальної пенсії за віком у 2008 р. – 481.00 грн., у 2009 р. –498,00 гр., у 2010 р. з 1 січня –695,00 гр., з 1 квітня 2010 року - 706,00 гр., з 01.04.2011 року 764,00 грн., з 01.07.2011 року - 723,00 грн. За таких умов він звертався до відповідача з проханням сплатити йому заборгованість з щорічної разової грошової допомоги за 2007 - 2011 р.р., оскільки фактично отримував цю допомогу значно нижчою, ніж передбачено Законом України № 3551- ХП. Вважає такі дії відповідача неправомірними, оскільки відповідно до п. 20 розділу 2 Закону України “Про державний бюджет України на 2008 р. та внесення змін до деяких інших законодавчих актів України” від 28.12.2007 р. № 107-У1 у ч. 5 ст. 13 Закону України № 3551- ХП викладено, що щорічна допомога до 5 травня виплачується в розмірах, визначених Кабінетом міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про державний Бюджет України. Проте рішенням Конституційного Суду України № 20-рп/ 2004 від 1.12.2004 р. було визначено, що положення ст. 44 є такими, що суперечать конституційному припису, згідно з яким при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. ОСОБА_2 Суд України рішенням від 9.07.2007 р. визнав неконституційними положення п. 71 ст. 13 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 р.”. ОСОБА_2 Суд України рішенням від 22.05.2008 р. визнав такими, що не відповідають Конституції України ( зокрема) положення п. 20 розділу 2 Закону України “Про державний бюджет України на 2008 р. та про внесення змін до деяких інших законодавчих актів України”. Отже, Закон України “Про державний бюджет України на 2008 р. та про внесення змін до деяких інших законодавчих актів України” не можуть містити положення про внесення змін до чинних законів України, не можуть зупиняти дію чи скасовувати окремі положення законів України, їх положення та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин. Застосування відповідачем розмірів зазначеної допомоги, що визначені Постановами Кабінету Міністрів України, є неправомірним, адже Закони України мають вищу юридичну силу та їх положення не скасовано. За таких обставин, він як учасник війни мав право отримувати щорічну грошову допомогу до 5 травня у розмірі 3 мінімальних пенсій за віком. Просив визнати протиправними дії УПСЗН в Іллічівському районі м.Маріуполя щодо нарахування та невиплаті йому як учаснику війни грошової допомоги до 5 травня за 2007 - 2011 роки та зобов’язати нарахувати та сплатити йому вказану допомогу у розмірах, визначених ч. 5 ст. 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 р. № 3551 –ХП. Просив розглянути справу без його присутності.

Представник відповідача –ОСОБА_3 позов не визнала, просила розглянути справу у її відсутності та надала суду письмові заперечення проти позову, де зазначено, що позивач дійсно є учасником війни. У відповідності до ст. 14 Закону України від 22.10.1993 р.№ 3551 - ХП має право на отримання разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі, який встановлюється КМУ у межах бюджетних асигнувань, встановлених законом про Державний бюджет України. Редакцією Закону до 01.01.2008 року ст.. 14 була встановлена щорічна разова допомога до 5 травня учасникам війни в розмірі трьох мінімальних пенсій за віком. Доводи відповідача про те, що щорічна допомога до 5 травня за 2007 -2011 роки повинна бути сплачена йому виходячи із розмірів мінімальної пенсії за віком за вказані роки, суперечить діючому законодавству. Мінімальний розмір пенсії визначається у відповідності до ст.28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування ” у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Однак, на думку відповідача, положення цього Закону не можуть бути застосовані до відносин, які виникли між позивачем та відповідачем, оскільки у відповідності по ч.1 ст. 17 Закону № 3553-ХП фінансування витрат, пов’язаних з введенням в дію цього Закону здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів. Таким чином, розмір щорічної допомоги в такому випадку визначається Законами про державний бюджет на відповідний рік. У відповідності до ст. 95 Конституції України виключно Законом про держбюджет визначаються витрати держави на потреби суспільства, розмір та цільове призначення цих витрат. Відповідно до підпункту 2 пункту 20 Розділу ІІ «Про внесення змін в деякі законодавчі акти України Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін в деякі законодавчі акти України» внесені зміни в ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантіях їх соціального захисту» згідно яких щорічно до 5 травня учасникам війни виплачується разова грошова допомога в розмірах, які встановлюються КМУ у межах бюджетних призначень, встановлених законом про державний бюджет. Відповідно до принципу дії нормативно-правового акту в часі, у зв’язку з прийняттям нової редакції статті 14 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантіях їх соціального захисту», редакція вказаної статті до 01.01.2008 року втратила свою силу.

Законодавством України не встановлено автоматичного відновлення дії норми, яка втратила свою законну силу на основі нормативно-правового акту, який було визнано неконституційним. А навпаки, старий Закон, що втратив силу тільки в силу нового нормативного акту, може розповсюджувати свою дію на відповідні правовідношення. Відповідно до ст. 54 Закону України « Про державний бюджет на 2009 рік» розміри державних соціальних гарантій на 2009 рік, які визначаються в залежності від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами України, Законом України «Про державний бюджет на 2009 рік» та нормативно-правовими актами КМУ. При визначенні розміру щорічної разової допомоги до 5 травня у 2008-2011 роках Управління керувалося ст.14 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантіях їх соціального захисту» у новій редакції, законами Про державний бюджет на відповідні роки та постановами КМУ, якими були встановлені розміри, а саме:

-постановою КМУ від 12.03.2008 №183 « Про розміри разової грошової допомоги, яка виплачується у відповідності до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантіях їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань»-в розмірі 65,00 грн.;

-постановою КМУ від 18.03.2009 №211 « Про розміри разової грошової допомоги, яка виплачується у відповідності до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантіях їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань»-в розмірі 70,00 грн.;

-постановою КМУ від 07.04.2010 №299 « Про розміри разової грошової допомоги, яка виплачується у відповідності до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантіях їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань»-в розмірі 120,00 грн.;

-постановою КМУ від 04.04.2011 №341 « Про розміри разової грошової допомоги, яка виплачується у 2011 році у відповідності до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантіях їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань» - в розмірі 120,00 грн. для учасників війни.

Вказані суми щорічної допомоги до 5 травня були сплачені позивачу у повному обсязі.

Частиною 2 ст. 95 Конституції України передбачено, що виключно Законом про держбюджет України визначаються витрати держави на потреби суспільства, розмір та цільове призначення цих витрат. У відповідності до п. 5 ч. 1 ст. 4 Бюджетного Кодексу України до нормативно-правових актів, що регулюють бюджетні відносини в Україні відносяться нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України. Згідно ст. 22 Бюджетного Кодексу –УПСЗН є розпорядником бюджетних коштів і у відповідності до п.5 ст.51 Бюджетного Кодексу приймає бюджетні зобов’язання та здійснює витрати тільки у розмірах бюджетних асигнувань, встановлених кметами. Що стосується рішень Конституційного суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 та від 22.05.2008 року № 10-рп/2008, згідно з якими окремі положення Закону України „Про державний бюджет на 2007 рік ” та Закону України „Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” визнані неконституційними, то у відповідності із вказаними рішеннями, відповідні положення, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення цих рішень ОСОБА_2 Судом України. Оскільки вказані рішення набрали чинності 09.07.2007 року та 22.05.2008 року відповідно, то вони не можуть бути застосовані до тих правовідносин, які виникли до їх ухвалення, тобто в періоди з 01.01.2007 року по 09.07.2007 рік та з 01.01.2008 року по 22.05.2008 рік. У даному випадку виплата щорічної одноразової допомоги у 2008 році була проведена до 5 травня. Відповідно до сплати позивачу щорічної допомоги у розмірах, передбачених учасникам війни, відповідач вважав, що потрібно відмовити. Крім того, відповідач просив застосувати позовну давність, передбачену ст. 99 КАС України, при розгляді справи, посилаючись на викладене, просив в позові ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

В зв’язку з наданням сторонами заяв про розгляд справи у їх відсутності, суд, в порядку ст. 122 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження та прийшов до висновку про те, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалою Іллічівського районного суду м.Маріуполя від 01.08.2011 року позовні вимоги ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду, зобов’язання відповідача провести перерахунок та виплатити грошову допомогу до п’ятого травня за період 2007-2010 роки залишено без розгляду, провадження відкрито в межах шестимісячного строку звернення до суду - за 2011 рік.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку, у тому числі, органів державної влади.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, що позивач є учасником війни, в зв’язку з чим перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Іллічівського району в м.Маріуполі та користується правами та пільгами, передбаченими Законом України "Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту». Відповідно до ст. 14, ст. 17 Закону № 3551- ХП позивач як учасник війни мав право на отримання щорічно до 5 травня разової грошової допомоги в розмірі трьох мінімальних пенсій за віком, фінансування витрат пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.

Згідно ч. 3 ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод.

Згідно ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно частини 4 статті 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Ст.17-1 Закону України 3551-ХП від 22.10.1993 р. встановлено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи банків ( шляхом перерахування на особовий рахунок одержувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам , які не є пенсіонерами ,- за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання. Особи , які не отримали разової грошової допомоги до 05 травня мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року , в якому здійснюється виплата допомоги.

Постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256, якою затверджений Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, встановлено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належить питання праці та соціального захисту населення. Таким чином, відповідач є головним розпорядником коштів місцевого бюджету за рахунок субвенцій з державного бюджету та на нього покладений обов'язок щодо реалізації механізму фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення.

Згідно ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-1У мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб , які втратили працездатність , визначеного законом.

Виплата щорічної допомоги саме в таких розмірах є вірною, оскільки проводилась на підставі Законів, якими керувався відповідач при здійсненні виплат.

Статтею 14 Закону України “Про статус ветеранів війни, гаранті їх соціального захисту” передбачено, що учасникам війни виплачується разова грошова допомога у розмірі 3-х мінімальних пенсій за віком. Однак, Законами України “Про Державний бюджет України” на відповідні роки встановлено виплату цієї допомоги в меншому розмірі.

Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам бойових дій та інвалідам війни. При цьому дія статті 14 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” на час виникнення спірних правовідносин була зупинена Законами України “Про Державний бюджет України” на відповідні роки.

Таким чином позивач, підтримуючи позов та своє право на отримання допомоги в більшому розмірі, посилається на недіючу норму права.

Суд не приймає посилання позивача на те, що рішеннями Конституційного Суду України від 9.07.2007 р. та від 22.05.2008 р. було визнано неконституційним положення Постанов Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", якими встановлені конкретні розміри допомоги в твердій грошовій сумі.

Як вбачається, виплати позивачу проводились до прийняття рішення ОСОБА_2 України. Таким чином, дії відповідача на час виплати позивачу зазначеної одноразової грошової допомоги були правомірними та узгоджувалися з положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України, оскільки на той час виконання рішень Кабінету Міністрів України було обов’язковим для відповідача.

Таким чином у відповідача відсутні правові підстави для здійснення такої виплати за 2011 рік відповідно до Закону від 22 жовтня 1993 року №3551-XII.

За таких обставин немає підстав для задоволення позову.

Керуючись Конституцією України, Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, ст.ст.2, 6, 7, 8, 9 , 18, 159, 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

В позові ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Іллічівського району м. Маріуполя про визнання протиправними дій, зобов’язання провести перерахунок та виплатити грошову допомогу до п’ятого травня за 2011 рік - відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Іллічівський районний суд м. Маріуполя.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя: Т. В. Топчій