ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
ПОСТАНОВА
Іменем України
|
22.07.09 |
Справа №2а-1086/09/2770 |
Окружний адміністративний суд м. Севастополя у складі:
головуючого -судді Плієвої Н.Г.,
при секретарі- Авраменко Г.С.,
за участю:
позивача- не з`явився
представника відповідача- не з`явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до військової частини А4515
про визнання дій незаконними та стягнення грошової компенсації
Суть спору:
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини А4515 про визнання дій керівництва незаконними та стягнення компенсації за речове майно у грошовому еквіваленті на суму 2023,00 грн., а також стягнення з відповідача на його користь державного мита в розмірі 51,00 грн.
Позовні вимоги обгрунтовуються тим, що за час військової служби у військовій частині А 4515 позивач речовим майном був забезпечений не в повному обсязі, в результати чого утворилася заборгованість у розмірі 2023,00 грн.
Ухвалою суду від 07.07.09 було відкрито провадження у справі.
Ухвалою суду від 07.07.09 було закінчено підготовче провадження у справі та справа призначена до судового розгляду на 14.07.09.
У зв`язку з неявкою сторін розгляд справи було відкладено на 22.07.09.
Позивач в судове засідання не з`явився. Проте, в п. 4 прохальної частини позову просить суд розглянути справу без його участі, крім того, 13.07.09 від позивача до суду надійшла заява з проханням прийняти рішення по справі без його участі.
Представник відповідача в судове засідання також не з`явився. Однак, до суду від відповідача 14.07.09 надійшло заперечення на адміністративний позов, в якому просять суд в задоволенні позовних вимог відмовити, справу розглянути без участі представника військової частини А4515.
Заперечення обгрунтовані тим, що військова частина А4515 фінансується за рахунок Державного бюджету і не має власних фінансових надходжень, крім того, з березня 2000 року витрати військової частини А4515 на будь-які грошові компенсації не фінансуються.
Враховуючи, що відповідно до змісту ст. 49 Кодексу адміністративного судочинства України участь у судовому засіданні при розгляді справи це право, а не обов`язок сторін, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутністю сторін на підставі наявних в ній матеріалів.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд -
ВСТАНОВИВ:
Згідно з ч. 2 ст. 9-1 Закону України від 20.12.91 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі Закон № 2011) військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.
Порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 27, 28 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1444 від 28.10.2004 військовослужбовці, звільнені у запас або у відставку за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1. проходив військову службу до 03.09.04 у військовій частині А 4515 Міністерства оброни України (а.с. 6) та перебував в цієї частині на грошовому забезпеченні.
При звільнені ОСОБА_1. на підставі наказу командира військової частини А 3842 від 25.08.04 № 045-ПМ, відповідачем не було проведено з позивачем остаточного розрахунку за період його служби, а саме: не видано грошову компенсацію за речове майно, яке підлягало видачі ОСОБА_1
Згідно з довідкою військової частини А4515 № 973 від 14.10.04 позивачу підлягало до видачі речове майно на загальну суму 2023,00 грн. (а.с. 7).
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з ч. 5 ст. 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесені змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно зі ст.ст. 1-2, 2, 4 Закону № 2011 нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними. Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно- правових актів щодо соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей покладається на органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
У п. 3.1 рішення Конституційного суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 відзначено, що відповідно до ч. 3 ст. 22, ст. 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Таку правову позицію Конституційний суд України висловив і у рішенні від 20 березня 2002 року № 5- рп/2002.
У п. 3.2 рішення Конституційного суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 вказано на те, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, ч. 1 ст. 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 до військової частини А4515 в частині визнання дій керівництва незаконними підлягають задоволенню.
Однак, на підставі ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та уточнити формулювання засобу захисту порушеного права. Суд вважає, що у даному випадку необхідне захистити право позивача шляхом зобов'язання керівництва військової частини виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 2023,00 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Таким чином, позовні вимогиОСОБА_1. про стягнення з відповідача державного мита задоволенню не підлягають.
Відповідно до п. "б" ч.1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 № 7-93 ставка державного мита із скарг за неправомірні дії органів державного управління і службових осіб, що ущемляють права громадян складає 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, тобто 3,40 грн.
Згідно з ч. 2 ст. 89 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір, сплачений у більшому розмірі, ніж встановлено законом, повертається ухвалою суду за клопотанням особи, яка його сплатила.
Оскільки від позивача до суду не надходило клопотання про повернення судового збору, сплаченого у більшому розмірі, суд вважає, що поверненню підлягає судовий збір у розмірі 3,40 грн.
Відповідно до ч. 4 ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні проголошені тільки вступна та резолютивна частини постанови.
Постанова складена та підписана в порядку ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України 27.07.09 о 10-00 годин.
На підставі викладеного, керуючись ч. 2 ст. 11, ст.ст. 49, 94, 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність керівництва військової частини А 4515 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно.
Зобов'язати військову частину А 4515 (99013, м. Севастополь-13, смт. Любимівка, код 07945732) виплатити ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) грошову компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 2023,00 грн. (дві тисячі двадцять три грн. 00 коп.).
Стягнути з Державного бюджету України (Ленінський район м. Севастополя, код ЄДРПОУ 24035598, МФО 824509, р/р 31113095700007) на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 3 (три) гривні 40 коп.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня складення постанови в повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку частини 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була
Суддя Н.Г. Плієва