справа № 2-а-422/09
ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
25 червня 2009 року
Радивилівський районний суд Рівненської області
під головуванням судді Прачук Л.І.
за участю секретаря судового засідання Дубнік О.В.
позивачів не з’явились
представника відповідача не з”явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, до Управління Пенсійного фонду України в Радивилівському районі про поновлення пропущеного строку, та зобов”язання нарахувати та виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу до пенсії як дитині війни за період 2006-2007років в сумі 2733 грн.30 коп.
В С Т А Н О В И В:
Позивачі звернулися до суду з позовом до відповідача про відновлення їм пропущеного строку для звернення до суду за захистом своїх прав, зобов”язання останнього здійснити перерахунок та стягнути недоплачену щомісячну соціальну державну допомогу до пенсії за період січня 2006 по грудень 2007 років включно в сумі 2733грн.30коп. В обґрунтування позову посилаються на те, що вони мають статус “дитина війни” і мають право на отримання надбавки до пенсії як діти війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Відповідач на протязі двох років /2006-2007рр.\ не виплачував їм цю надбавку і за вказаний період виникла заборгованість в сумі 2733 грн.30 коп..
В судове засідання позивачі не з”явилися. Подали до суду заяви про підтримання позовних вимог і розгляд справи у їх відсутності.
Представник відповідача в судове засідання також не з”явився. Від управління Пенсійного Фонду України в Радивилівському районі за підписом начальника управління ОСОБА_7 надійшло заперечення на позов. З даного заперечення вбачається, що відповідач не визнає позовних вимог. В обґрунтування заперечення посилається на такі обставини: відповідач діяв в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами зокрема ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст. 4, ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст. 111 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік”. Зазначив, що на даний час не визначено правовий механізм реалізації ст..6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, відсутня затверджена величина мінімальної пенсії за віком, від якої має бути обраховано 30 відсотків підвищення до пенсії дітям війни. Мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом і для обчислення розміру підвищення до пенсій особам, які мають статус «дитина війни» відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», не застосовується; фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України; Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» не передбачено фінансування на 2007 рік витрат на виплату підвищення дітям війни, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Після прийняття Конституційним Судом України рішення від 09.07.2007 р. зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» щодо питання фінансування витрат на підвищення до пенсії дітям війни внесені не були, порядок реалізації ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», затверджений постановою КМУ чи іншим нормативно-правовим актом, відсутній. В зв’язку з викладеним просить в задоволенні позову відмовити повністю.
Повно і всебічно дослідивши матеріали справи, давши всесторонню, об”єктивну і правову оцінку письмовим доказам по справі суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення частково.
Згідно із статтею 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення Другої світової війни \тобто станом на 02 вересня 1945року було менше 18 років є дитиною війни.
З матеріалів справи вбачається, що всі позивачі станом на 02.09.1945 р. були неповнолітні і мають статус “дитина війни.” Дане доводиться їх паспортами і відмітками в пенсійних посвідченнях:
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, пенсійне посвідчення № 115493;
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, пенсійне посвідчення № 114351;
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, пенсійне посвідчення серія АБ № 251005;
ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, пенсійне посвідчення серія АА № 600814;
ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, пенсійне посвідчення № НОМЕР_1;
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_6, пенсійне посвідчення серія АБ №985458;
Виходячи із цього, позивачі мають право на пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни».
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком. Цим же законом встановлено, що пільги дітям війни в 2006 році встановлюються поетапно за результатами виконання бюджету у першому півріччі у порядку визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Однак порядок впровадження ст..6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” Кабінетом Міністрів України в 2006 році визначено не було. Тобто в 2006 році не було законодавчо розроблено механізм реалізації ст..6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”. Таким чином немає підстав для задоволення позовних вимог за 2006 рік.
У відповідності із п. 12 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.06 р. № 489-V дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було зупинено на 2007 рік з урахуванням ст. 111 Закону № 489-V, яка передбачала, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року по справі №6-рп2007 були визнані неконституційними положення п. 12 ст. 71 та ст. 111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік». А отже, з 09.07.2007року дію ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" було відновлено в повному обсязі. Відповідно до п. 5 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України, воно має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Отже з 09.07.2007р. по 31.12.2007 року позивачі мають право на підвищення розміру пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Доводи відповідача про те, що відсутня затверджена законодавством величина мінімальної пенсії за віком, від якої має бути обраховано 30 % підвищення до пенсії дітям війни, а мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом і застосуванню для обчислення розміру підвищення до пенсій особам, які мають статус «дитина війни» відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», не підлягає, спростовуються наведеним нижче.
Згідно з ч.3 ст. 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Тому, пенсії та інші види соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування не можуть бути нижче від прожиткового мінімуму, який встановлюється законом.
Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України "Про прожитковий мінімум" від 15 липня 1999 року № 966-14 для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком застосовується прожитковий мінімум.
Тобто, з вищезазначеного випливає, що прожитковий мінімум є базою для розрахунку мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії за віком, інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України, та ґрунтується, зокрема, на ч.3 ст. 46 Конституції, у відповідності до якої пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги не можуть бути нижчими ніж прожитковий мінімум, встановлений законом.
Розмір прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність визначено Законами України про державний бюджет на відповідний рік (2006, 2007рр.). Так, прожитковий мінімум на один місяць для вказаної категорії осіб на становив:
2006 рік – з 01.01. по 31.03. -350 грн.; з 01.04. по 30.09.- 359 грн.; з 01.10. по 31.12. - 366 грн; 2007рік –з 01.01. по 31.03. – 380 грн.; з 01.04. по 30.09. – 406 грн.; з 01.10. по 31.12.- 411грн.; Отже, величиною мінімальної пенсії за віком, від якої має бути обраховано 30 % підвищення до пенсії дітям війни, є встановлений законом прожитковий мінімум.
П. 8 Постанови КМ України від 28.05.2008 року № 530 “Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян”, було встановлено, що дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у таких розмірах: з 22 травня - 48,1 гривні, з 1 липня - 48,2 та з 1 жовтня - 49,8 гривні. Однак, вказана постанова є підзаконним нормативно-правовим актом. А відповідно до ч. 4 ст. 9 КАС України у разі виникнення колізії між підзаконним нормативно-правовим актом та законом, застосуванню підлягають положення закону. Крім того, відповідно до ст. 3 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Як вбачається із розрахунків суми позову, позивачі у період з 09.07.2007 по 31.12.2007р. не отримували підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, як це визначено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», хоча мали на це право.
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
П. 3 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1261 від 24.10.2007 р. (далі Постанова № 1261), до основних завдань Пенсійного фонду України віднесено, зокрема, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством. У п.8 вказаної Постанови до джерел формування коштів Пенсійного фонду України відносяться також кошти державного бюджету та державних цільових фондів, що перераховуються до Фонду у випадках, передбачених законодавством. Відповідно до Указу Президента України № 121/2001 від 01.03.2001 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України.
А відтак, беручи до уваги те, що згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни виплачується підвищення саме до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, суд, керуючись положеннями Указу Президента України № 121/2001 від 01.03.2001 р. та зазначеної вище Постанови №1261, приходить до висновку, що саме органами Пенсійного фонду України позивачам мало виплачуватись підвищення пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Доводи відповідача щодо неможливості задоволення позовних вимог у зв’язку з відсутністю бюджетних коштів, призначених на ці виплати, судом не приймаються до уваги. Суд вважає необхідним визначити, що реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання суб’єктами владних повноважень на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов’язань, не приймається до уваги. Так, у справах «Кечко проти України» та «Бурдов проти Росії» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.
Суд також не бере до уваги посилання відповідача на те, що відсутній нормативно-правовий акт, який визначав би порядок реалізації ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в 2007 році.. Керуючись принципом верховенства права, суд з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, зазначає, що правовідносини, які виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії будуються на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція ЄС принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання дітям війни підвищення до пенсії, то така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Таким чином, суд вважає, що дії відповідача щодо не виплати позивачам підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, яка визначається в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, за періоди з 09.07.2007 по 31.12.2007 року є протиправними.
Згідно зі ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. Крім того, оскільки порушення щодо невиплати позивачам надбавки до пенсії є триваючим, і неможливо визначити початок перебігу строку звернення до суду, а також те, що ставиться питання про витребування грошей, тобто майна, строк позовної давності не застосовується.
Відповідно до ч. 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку, що відповідач не довів правомірність його дій, яка полягає у невиплаті позивачам підвищення до пенсії за періоди з 09.07.2007 по 31.12.2007 року встановленого ст. 6 Закону № 2195-ІV, у зв'язку з чим позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню в цій частині.
З врахуванням розміру мінімальної пенсії за віком за 2007 рік, сума не отриманого позивачами підвищення до пенсії за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року – 710 грн.91 коп. кожному
В задоволенні позовних вимог позивачів щодо стягнення невиплаченого підвищення до пенсії за період з 01.01.2006 по 31.12.2006 р., з 01.01.07 р. по 08.07.2007 р. слід відмовити, так як: у період з 01.01. по 31.12.2006 року не розроблено законодавчо механізм застосування статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни”; у період з 01.01.07 р. по 08.07.2007 р. дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було зупинено пунктом 12 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.06 р., У період з 01.01.2006 по 01.04.2006 р., з 01.01.07 р. по 08.07.2007 р. положення Закону України “Про державний бюджет на 2007 рік”, що зупиняли дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та викладали її в новій редакції, неконституційними не визнавались, не скасовувались, а тому підстав для їх застосування не було.
Судові витрати по справі слід присудити позивачам з державного бюджету у відповідності до вимог ч. 3 ст. 94 КАС України, відповідно до задоволених вимог.
Керуючись ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В :
Позов задовольнити частково.
Зобов”язати Управління Пенсійного фонду України в Радивилівському районі здійснити перерахунок та виплатити невиплачену надбавку до пенсії як дитині війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 09.07.2007р. по 31.12.2007р., включно в сумі по 710 \сімсот десять \ грн..91 коп. кожному :
ОСОБА_1 ідентифікаційний номер 1482729424\;
ОСОБА_2 ОСОБА_8 номер 1236502055\.
ОСОБА_3 ОСОБА_9 номер 1581308373/
ОСОБА_4 \ ідентифікаційний номер 1379734378/
ОСОБА_5 ОСОБА_10 номер 1438421059/
ОСОБА_6 \ ідентифікаційний номер 1599802871/
В іншій частині позовних вимог – відмовити.
Присудити до стягнення з Державного бюджету України на користь:
ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,понесені ними судові витрати по 7 \сім грн..10 коп. кожному;
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову шляхом подання апеляційної скарги або заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня складення постанови в повному обсязі з наступним поданням апеляційної скарги протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
При неподанні в 10-денний строк апеляційної скарги або заяви про апеляційне оскарження постанова набирає законної сили по закінченню цього строку, а при поданні заяви про апеляційне оскарження але не поданні в 20-денний строк апеляційної скарги постанова набирає законної сили по закінченню цього строку.
Суддя: