Справа № 146/356/16-ц

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

"04" травня 2016 р. Томашпільський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого – судді Семко Г.В.,

за участю секретаря Козачук Н.П.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у смт. Томашполі цивільну справу за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ) до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов’язаних з виплатою страхового відшкодування ,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 17 квітня 2013 року о 20.15 год. на перехресті вул. Гагаріна - проспект Леніна в м. Запоріжжя відповідач керував транспортним засобом «ВАЗ 2121» державний номер НОМЕР_1 скоїв дорожньо-транспортну пригоду (ДТП).

Відповідач ОСОБА_1 на час скоєння ДТП не мав чинного договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Вина відповідача підтверджується постановою Томашпільського районного суду Вінницької області від 24.05.2013 р.

Позивач вказує, що в результаті зазначеної ДТП був пошкоджений автомобіль «Порше Каєн», держаний номерний знак НОМЕР_2 власником якого є ОСОБА_2 та за кермом якого знаходився ОСОБА_3 цивільно-правова відповідальність якого була застрахована згідно Полісу обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності № АВ/3836950 укладеного із ПрАТ «УПСК» строк дії якого з 29.08.2012 р. по 28.08.2013 р.

Розмір завданих збитків автомобілю «Порше Каєн», держаний номерний знак НОМЕР_2 згідно звіту № 111 від 15.05.2013 р. складає 98 185,73 грн.

25.04.2013 р МТСБУ направило лист відповідачу з пропозицією самостійно врегулювати спір з потерпілим, який ОСОБА_1 залишив без відповіді.

В зв’язку з настанням події, передбаченої п.п. «а» п. 41.1 ст. 41 ЗУ «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», МТСБУ 13.09.2013 р. здійснило виплату страхового відшкодування потерпілому в розмірі 50 000 грн відповідно до наказу МТСБУ № 3203 від 13.09.2013 р. про відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих.

Таким чином позивач зазначає, що виконав покладений на нього обов’язок по відшкодуванню шкоди заподіяної з вини власника наземного транспортного засобу, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність. Тому відповідно до ст. 1191 ЦК України та п. 38.2.1 ст. 38 Закону після проведення виплати потерпілій особі у МТСБУ виникло право зворотної вимоги до відповідача в зв’язку з чим 18.09.2013 р. позивач направив листа ОСОБА_1 з проханням добровільно компенсувати витрати МТСБУ, однак даний лист відповідачем був залишений поза увагою.

Таким чином позивач вимушений звернутися до суду з даним позовом та просить суд стягнути з відповідача на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України кошти в розмірі понесених витрат 50000 грн., витрати понесені на правову допомогу в сумі 2000 грн., витрати на послуги аварійного комісара - 840 грн. та витрати по оплаті судового збору.

В судове засідання позивач не з’явився, однак направив на адресу суду заяву згідно якої просить справу розглянути без його участі, позовні вимоги підтримує, не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання двічі не з'явився, хоча про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, повідомлень про причини його неявки до суду не надходило.

На підставі ст. 224 ЦПК України, зі згоди позивача, який надав заяву про розгляд справи у його відсутність, суд вважає можливим ухвалити рішення при заочному розгляді справи.

Також, суд вважає можливим, відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України, в зв’язку з неявкою сторін, судове засідання проводити без фіксування за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши письмові докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.

Судом встановлено, що 17 квітня 2013 року о 20.15 год. здійснюючи рух на перехресті вул. Гагаріна – просп. Леніна в м. Запоріжжя ОСОБА_1, керуючи автомобілем НОМЕР_3, в порушення пункту 8.7.3 (Е) Правил дорожнього руху (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306), проїхав на заборонений сигнал світлофора і допустив зіткнення з автомобілем НОМЕР_4, під керуванням ОСОБА_3, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні ушкодження.

Відповідно до ч. 4ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчиненні вони цією особою.

Постановою Томашпільського районного суду Вінницької області від 24 травня 2013 року, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу.

На момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 не мав договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, про що свідчить письмова заява останнього.

Згідно звіту № 111 від 15.05.2013 р. складеного спеціалістом УЕЦ ПАТ «Експерт-Сервіс Авто» про оцінку автомобіля НОМЕР_5, вартість матеріального збитку складає 98185,73 грн.

Власник пошкодженого автомобіля ОСОБА_3 звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України з заявою про здійснення страхового відшкодування, у зв’язку з чим 13 вересня 2013 року згідно наказу №3203, позивачем було сплачено на рахунок ОСОБА_3 відшкодування в розмірі 50 000 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 13.09.2013 року № 1/1- 20579.

18.09.2013 року на адресу ОСОБА_1 позивачем направлено лист з вимогою компенсувати зазначені витрати, проте до теперішнього часу відповідачем в добровільному порядку завдана шкода не відшкодована.

Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.1992 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки на підставі права власності повного господарського відання, оперативного управління або інших підстав.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За нормою ст. 1191 ЦК України та п. 38.2.1ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо іншій розмір не встановлено законом.

Право зворотної вимоги (регресу) - це вимога кредитора до боржника (особи, яка завдала шкоду) про повернення сплаченого за його вини відшкодування потерпілому.

Регресна вимога носить похідний характер. Вона виникає тільки на основі виконання якогось іншого зобов'язання, що стосовно регресного може бути названо основним. Регресне зобов'язання завжди є похідним від основного, оскільки коли припиняє дію основне, то виникає регресне зобов'язання.

В регресному зобов'язанні беруть участь дві сторони - кредитор (регредієнт) і боржник (регресант). Особливість кредитора полягає в тому, що він, перш ніж стати кредитором у регресному зобов'язанні, був боржником в іншому зобов'язанні, виконання якого і породило регресне зобов'язання.

Регресна вимога завжди спрямована на відшкодування втрат, понесених за рахунок або з вини іншої особи, а тому вона, по суті, є зобов'язанням по відшкодуванню шкоди й, отже, в більшості випадків є формою цивільно-правової відповідальності.

Об'єктом регресного зобов'язання є відшкодування, яке регресант зобов'язаний вчинити регредієнту. Зміст регресного зобов'язання становлять права і обов'язки сторін. У регресному зобов'язанні регредієнту належить право на одержання відшкодування, регресант зобов'язаний вчинити дії по відшкодуванню, тобто змістом регресного зобов'язання є стягнення сплаченого.

Розмір регресної вимоги не може бути більше суми фактичного сплаченого кредиторові в основному зобов'язанні.

Відповідно до ст. 28 Закону шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого це шкода, пов’язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров’я чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП.

Згідно ст. 22 пп. 22.1. при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті ДТП, зокрема, майну третьої особи.

Відповідно до п. 2.1 ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» Моторне (транспортне) страхове бюро України після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Згідно пп. а) п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон) МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Відповідно до ст. 38.2.1. Закону страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника транспортного засобу, який спричинив ДТП, що не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Таким чином, позовні вимоги в частині відшкодування в порядку регресу витрат, пов’язаних з виплатою страхового відшкодування в розмірі 50 000 грн. суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В частині відшкодування витрат на оплату правової допомоги, позовні вимоги задоволенню не підлягають оскільки вони не підтверджені документально належними та допустимими доказами, зокрема надана позивачем додаткова угода № 66 від 10.02.2016 року до контракту про надання правової допомоги № 61 від 27.09.2012 року не підтверджує факт понесення позивачем витрат на надання правової допомоги у зв’язку з веденням даної цивільної справи.

Що стосується вимоги про стягнення 840,16 грн, а саме витрат на послуги аварійного комісара) , то вона до задоволення не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається платіжного доручення № 2688 від 10.07.2013 р., позивачем було оплачено 840 грн. за послуги аварійних комісарів згідно рах. № 277 від 29.05.2013 р. (20579).

Відповідно до п. 22.1.ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно з положеннями ст. 29 Закону, у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Отже, чинним законодавством не передбачено право страховика вимагати відшкодування вартості витрат за послуги аварійного комісара, у зв'язку з тим, що такі витрати страховика не є страховим відшкодуванням, а спрямовані на визначення розміру збитків. Ці витрати належать до звичайної господарської діяльності страховика і не підлягають стягненню з особи, яка відповідальна за спричинену шкоду, а тому суд не вбачає підстав для відшкодування за рахунок відповідача вартості витрат за послуги аварійного комісара в сумі 840 грн., тому відмовляє в задоволенні позову в цій частині.

В порядку ст.88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1378 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.1116,1187,1191 ЦК України, Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст.10,58,61,88,208,212-215,218,224-226,232-233,294 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ) до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов’язаних з виплатою страхового відшкодування задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ) ( 02154, м. Київ бульвар Русанівський,8, р/р 2600202284871 в Укрексімбанку м. Київ, МФО 322313, ідентифікаційний код 21647131) кошти в розмірі понесених витрат в сумі 50000 грн. та судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1378 грн.

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Вінницької області через Томашпільський районний суд Вінницької області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Г.В. Семко