ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2016 року Справа № 910/21378/15

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіЄвсікова О.О.,

суддівКролевець О.А.,

Попікової О.В.,

розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 24.02.2016 (головуючий суддя Кропивна Л.В., судді Дідиченко М.А., Руденко М.А.)

у справі№ 910/21378/15 Господарського суду міста Києва

за позовомПублічного акціонерного товариства "Київський завод по виготовленню технологічного обладнання для агропромислового комплексу"

до1. Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", 2. Публічного акціонерного товариства "АВАНТ-БАНК"

провизнання недійсним з моменту укладення договору,

за участю представників:

позивачане з'явились,

відповідача-1Русскіна О.В.,

відповідача-2Шифердеккер О.О., Бальжик І.П.,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.10.2015 у справі №910/21378/15 відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору застави майнових прав від 20.02.2015, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М., зареєстрованого в реєстрі за № 236.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2016 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "АВАНТ-БАНК" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2015 у справі № 910/21378/15 задоволено частково, рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2015 у справі №910/21378/15 залишено без змін.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, відповідач-1 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить вказану постанову скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Вимоги касаційної скарги мотивовані тим, що судом апеляційної інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, зокрема ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники позивача не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності представників позивача.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 12.02.2015 між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (банк, заставодавець) та Публічним акціонерним товариством "АВАНТ-БАНК" (заставодержатель) укладено Договір застави майнових прав, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчуком З.М., зареєстрований в реєстрі за № 236 (Договір застави).

За умовами п. 1.1 Договору застави предметом застави за цим договором є майнові права за кредитними договорами, що укладені між заставодавцем і юридичними особами (боржниками), що є його невід'ємною частиною.

Майнові права, які передані у заставу, на суму вимог до боржників становили 96.380.916,83 грн., в т. ч за Кредитним договором № 420 від 29.11.2005 між Закритим акціонерним товариством "ТАС-ІНВЕСТБАНК", правонаступником всіх прав та обов'язків якого за кредитним договором є заставодавець за цим Договором, та Відкритим акціонерним товариством "Київський завод по виготовленню технологічного обладнання для агропромислового комплексу" (ВАТ "ТОДАК"), на суму 9.745.372,66 грн.

Апеляційний суд зазначив, що, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним з моменту укладення договору застави № 236 майнових прав від 12.02.2015, позивач мав довести, що його суб'єктивне цивільне право (або інтерес) порушене або зачіпається оспорюваним правочином. За висновком апеляційного суду, позивач не довів наявності у нього права на позов про визнання недійсним спірного договору, що є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

При цьому апеляційний суд визнав необґрунтованими посилання місцевого суду на нікчемність спірного договору в силу ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" як на підставу для відмови у задоволенні позову.

Колегія суддів вважає вказані висновки апеляційного суду щодо визначення підстав для відмови в позові помилковими. У свою чергу місцевий суд обґрунтовано відмовив у позові, виходячи з такого.

Як визначено п. п. 1.3, 1.4 спірного договору, майнові права за цим договором є засобом забезпечення виконання заставодавцем зобов'язань перед заставодержателем повернути кошти, що обліковуються на двох зазначених кореспондентських рахунках в АТ "Дельта Банк". За рахунок майнових прав за цим договором задовольняються усі вимоги заставодержателя, які можуть виникнути внаслідок невиконання заставодавцем зобов'язань перед заставодержателем за договором банківського рахунка.

Відповідно до п. 3.1.4 Договору застави заставодержатель має право звертати стягнення на предмет застави (отримання вимоги, що випливає із заставленого права) і реалізовувати заставлені майнові права і задовольнити за їх рахунок свої грошові вимоги за кредитним договором у повному обсязі до настання терміну виконання заставодавцем відповідних зобов'язань, у разі: неповернення заставодавцем згідно з умовами кредитного договору заборгованості за кредитом, процентів за користування ним у разі їх дострокового витребування заставодержателем відповідно до умов кредитного договору, а також пені та штрафу (у разі їх нарахування); одноразової прострочки заставодавцем сплати процентів за користування кредитом відповідно до умов кредитного договору на строк більше ніж п'ять робочих днів; невиконання заставодавцем обов'язків передбачених підпунктами 3.4.1, 3.4.2, 3.4.8, 3.4.10, 3.4.11, 3.4.12 цього договору; прийняття Національним банком України рішення про віднесення заставодавця до категорії неплатоспроможних; в інших випадках передбачених цим договором та чинним законодавством України.

Згідно з п. 4.7 Договору застави у випадку, якщо в термін, визначений в п. 1.5 даного договору, заставодавець не виконає умови основного зобов'язання перед заставодержателем, або у разі прийняття рішення про запровадження тимчасової адміністрації/призначення ліквідатора/ реорганізація (злиття/приєднання /виділення) заставодавця, заставодержатель в момент настання таких подій набуває всіх прав та обов'язків кредитора до боржників за кредитними договорами/договорами застави/договорами іпотеки, майнові права за якими передані в заставу за даним договором.

Пунктом 3.1.5 Договору застави передбачено, що ПАТ "Авант-Банк" має право самостійно без звернення до суду здійснювати реалізацію майнових прав, наданих позивачем у забезпечення за кредитом.

Згідно з п. 4.1 Договору застави у разі набуття заставодержателем підстав для звернення стягнення на предмет застави відповідно до цього договору та чинного законодавства, заставодержатель має право здійснити реалізацію предмета застави шляхом уступки права вимоги за кредитними договорами, у порядку, визначеному законодавством України.

26.03.2015 листом вих. № 404 ПАТ "Авант-Банк" звернувся до позивача, в якому повідомив про прийняття прав та обов'язків по відношенню до позивача за кредитним договором № 420 від 29.11.2015, майнові права за якими передані банку в заставу на підставі договору застави майнових прав від 12.02.2015.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначив, що договір застави є недійсним у зв'язку з порушенням відповідачами п. 1 ст. 516 ЦК України, оскільки на момент укладання зазначеного договору відповідачі не мали прав на відступлення боргу в частині відступлення прав вимоги до позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1, 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином, для визнання правочину недійсним потрібна наявність підстав передбачених ч. 1, 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Відповідно до п. 2.6 Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо). Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

Частиною 1 ст. 193 ГК України визначено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (ст. 598 ЦК України).

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 №150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015 № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк"", згідно з яким з 03.03.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПУБЛІЧНОМУ АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВІ "ДЕЛЬТА БАНК" (далі - АТ "ДЕЛЬТА БАНК"), код ЄДРПОУ 34047020, МФО 380236, місцезнаходження: вул. Щорса, 36-Б, м. Київ, 01133. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №71 від 08.04.2015 строк тимчасової адміністрації продовжено до 02.09.2015 включно. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 147 від 03.08.2015 строк тимчасової адміністрації продовжено до 02.10.2015 включно.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку.

Згідно з ч. 2. ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Таким чином, статтею 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноваженій особі Фонду надано право перевіряти правочини (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, однак лише з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

На підставі наданих їй повноважень Уповноважена особа Фонду протоколом засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" № 67 від 11.03.2015, виявила, що Договір застави майнових прав від 12.02.2015 є нікчемним.

Постановою Національного банку України № 692/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії проблемних" від 30.10.2014 АТ "Дельта Банк" було віднесено до категорії проблемних та запроваджено певні обмеження у здійсненні діяльності Банку, зокрема, заборонено передавати в забезпечення третім особам майно та активи банку без погодження з куратором банку.

Враховуючи те, що Договір застави майнових прав від 12.02.2015 був укладений вже після 30.10.2014 (дати ухвалення Постанови НБУ № 692/БТ), тобто під час дії обмежень, встановлених Постановою НБУ № 692/БТ, укладення такого Договору потребувало погодження куратора банку, місцевий суд дійшов вірного висновку, що сам факт укладення Договору застави майнових прав суперечить Постанові НБУ № 692/БТ.

Колегія суддів відзначає, що спірний договір в порушення вимог ч. 1 ст. 12 Закону України "Про заставу" не визначає розміру забезпеченого заставою зобов'язання.

Умови Договору застави майнових прав передбачають безумовну передачу заставодержателю майнових прав за кредитними договорами у випадку визнання банку неплатоспроможним та надають ПАТ "АВАНТ-Банк" переваги перед іншими кредиторами, що суперечить п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та є ознакою нікчемності правочину.

Фактично норми п. 4.7 Договору застави майнових прав від 12.02.2015 передбачають можливість безоплатного відступлення права вимоги (цесію) відповідно до ст. 512 ЦК України.

Умови п. 4.7 Договору застави майнових прав від 12.02.2015 встановлюють порядок, який відрізняється від порядку звернення стягнення на предмет застави, передбаченого нормами чинного законодавства (зокрема Законом України "Про заставу", Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень").

Таким чином, уклавши Договір застави майнових прав від 12.02.2015, сторони порушили вимоги Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки договір не був погоджений з куратором НБУ, внаслідок його укладення ПАТ "Дельта Банк" прийняв на себе зобов'язання щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки та банківську діяльність", з наданням контрагентові переваг (пільг) прямо не передбачених для нього чинним законодавством чи внутрішніми документами банку.

Відповідно до п. п. 5 та 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

- банк прийняв на себе зобов'язання щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки та банківську діяльність";

- банк уклав правочини, умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Статтею 215 ЦК України визначено, що нікчемним є правочин (у тому числі договір), недійсність якого встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Так, підстави для визнання правочину (у тому числі договору) нікчемним визначені, зокрема, у частині третій статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням (ч. 4 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Відповідно до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Згідно з ч. 5 ст. 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

На підтвердження нікчемності цього Договору застави майнових прав ПАТ "Дельта Банк" надало суду витяг з протоколу засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" № 67 від 11.03.2015, відповідно до якого Договір застави майнових прав від 12.02.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М., за реєстровим № 236, укладений між ПАТ "Дельта Банк" та ПАТ "АВАНТ-Банк", є нікчемним.

З урахуванням вищевикладеного, місцевий суд дійшов вірного висновку про те, що спірний договір не підлягає визнанню недійсним в порядку ст. 215 ЦК України саме з огляду на його нікчемність.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

За висновком колегії суддів, місцевий суд повно встановив обставини справи, надав їм вірну юридичну оцінку, встановив безпідставність доводів позивача та прийняв законне і обґрунтоване рішення.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

На думку колегії суддів, висновок місцевого суду про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог з огляду на нікчемність спірного правочину є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам.

Крім того колегія суддів вважає помилковим висновок апеляційного суду про необхідність відмовити в позові у зв'язку з відсутністю порушення спірним договором прав позивача. З матеріалів справи випливає, що заборгованість за Кредитним договором № 420 від 29.11.2005 між Закритим акціонерним товариством "ТАС-ІНВЕСТБАНК" та Відкритим акціонерним товариством "Київський завод по виготовленню технологічного обладнання для агропромислового комплексу" (ВАТ "ТОДАК"), на суму 9.745.372,66 грн., майнові права на яку передані у заставу, вже була предметом розгляду у справі №5011-19/13959-2012, рішенням від 19.12.2012 в якій звернуто стягнення на предмет іпотеки та видано відповідний наказ від 04.01.2013, котрий перебуває на виконанні. Зазначені обставини вказані позивачем у позовній заяві, не заперечуються відповідачами (згідно з їх письмовими запереченнями та поясненнями, наданими суду першої інстанції). Крім того з матеріалів справи вбачається, що позивач оспорює в судовому порядку і перехід права вимоги від первісного кредитора (ЗАТ "ТАС-ІНВЕСТБАНК") до відповідача-1. Зазначені обставини в сукупності з обставинами даної справи свідчать про наявність оспорюваних прав позивача.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення місцевого суду - залишенню в силі.

Керуючись ст.ст. 49, 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2016 скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2015 у справі №910/21378/15 - залишити в силі.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства ""АВАНТ-БАНК" на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" 1.461,60 судових витрат.

Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ із зазначенням відповідних реквізитів.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

суддіО.А. Кролевець

О.В. Попікова