ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.04.2016Справа №910/3820/16

За позовомКорпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України

доПублічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"

провизнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів

Суддя Грєхова О.А.

Представники сторін:

від позивача: Тиліпський Д.В. - представник за довіреністю;

від відповідача: Самсонович О.А., Карпінський С.В. - представники за довіреністю.

СУТЬ СПОРУ:

Корпоративний недержавний пенсійний фонд Національного банку України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банку України" про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів №4861-ДД/2014-228КП-3/3 від 15.08.2014.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір купівлі-продажу цінних паперів №4861-ДД/2014-228КП-3/3 від 15.08.2014 є фактично договором поруки, а відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» особи, що здійснюють управління активами пенсійних фондів, під час провадження такої діяльності не мають права використовувати пенсійні активи пенсійного фонду для забезпечення виконання будь-яких зобов'язань. Крім того, спірний договір суперечить п.п. 2, 5 ч. 1 ст. 49, п. 2 ч. 3 ст. 47 вказаного Закону, а тому в силу ст. 203 Цивільного кодексу України є недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2016 порушено провадження у справі №910/3820/16, розгляд справи призначено на 28.03.2016.

28.03.2016 позивач через відділ діловодства суду подав заяву про доповнення позовної заяви, в якій зазначив, що укладення договору не направлене на отримання прибутку та доходу на користь учасників фонду; вчинене не в інтересах учасників фонду; забезпечує виконання зобов'язань ПАТ «Свіжачок» перед ПАТ «Ощадбанк»; перевищує 5% загальної вартості пенсійних активів.

У судовому засіданні 28.03.2016 заяву позивача про доповнення позовної заяви судом розцінено як заяву про зміну підстав позову та прийнято її до розгляду; відповідно до ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 11.04.2016.

11.04.2016 відповідач через відділ діловодства суду подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив з тих підстав, що в договорі купівлі-продажу цінних паперів відсутні будь-які умови притаманні договору поруки. Також, оскільки на момент укладення договору кредитний рейтинг належних відповідачу облігацій ПАТ «Свіжачок» відповідав інвестиційному рівню за Національною рейтинговою шкалою, визначеною законодавством, договір не суперечить приписам п. 2 ч. 3 ст. 47 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення». ПАТ «Ощадбанк» наголошує і на тому, що позивач у листі №75-104/44897 від 15.08.2014 повідомив, що загальна номінальна вартість облігацій ПАТ «Свіжачок» в сумі 50000000,00 грн. не перевищує 5% загальної вартості активів КНПФ НБУ.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2016 розгляд справи відкладено до 25.04.2016.

Представник позивача в судовому засіданні 25.04.2016 подав письмові пояснення, в яких вказав, що станом на дату укладення договору позивач вже володів цінними паперами ПАТ «Свіжачок» на загальну суму 66809865,72 грн., що складало 4,15% від загальної вартості пенсійних активів і у випадку придбання облігацій за спірним договором, частка інвестицій в цінні папери одного емітента збільшиться на 3,11% та складатиме більше 5% від загальної вартості пенсійних активів, що прямо суперечить Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення».

Представник відповідача в судовому засіданні 25.04.2016 також подав додаткові пояснення до відзиву, в яких зазначив, що в матеріалах справи відсутні будь-які виписки з рахунку в цінних паперах КНПФ НБУ, які б підтверджували факт перебування у власності позивача цінних паперів ПАТ «Свіжачок» на загальну суму 66809865,72 грн. станом на момент укладення договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 25.04.2016 оголошено перерву до 29.04.2016.

Представник позивача в засіданні суду 29.04.2016 підтримав позовні вимоги у повному обсязі, а також подав письмові пояснення.

Представники відповідача в судовому засіданні просили відмовити в задоволенні позову та подали додаткові письмові заперечення до матеріалів справи.

На виконання вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 29.04.2016 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представників сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

15 серпня 2014 року між Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" (продавець) та Корпоративним недержавним пенсійним фондом Національного банку України (покупець) укладено договір купівлі-продажу цінних паперів №4861-ДД/2014-228КП-3/3, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується викупити, а саме прийняти та оплатити, наступні цінні папери (надалі за текстом - ЦП): вид, тип, форма випуску цінних паперів - облігації іменні відсоткові звичайні (незабезпечені); емітент цінних паперів - Публічне акціонерне товариство «Свіжачок»; форма існування цінних паперів - бездокументарна; код за ЄДРПОУ емітента 35739825; серія А; дата погашення - з 15.08.2017 по 30.08.2017 року (включно); міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів (ISIN) - UA4000145304; номер та дата свідоцтва НКЦПФР про реєстрацію випуску цінних паперів - №197/2/12, дата реєстрації 01/08/2012; номінальна вартість одного цінного таперу - 1000,00 грн.; кількість цінних паперів - 50000 штук; ринок - вторинний, біржовий (п. 1.1. договору).

За умовами п. 1.2. договору загальна вартість ЦП за цим договором визначається множенням, кількості ЦП, що визначені в п. 1.1. цього договору та ціни одного ЦП. Ціна одного ЦП складається з його номінальної вартості, визначеної в п. 1.1. цього договору, та накопичених на день оплати відсотків за ЦП і розраховується з точністю до однієї копійки на один ЦП.

У пункті 2.1.1. договору сторони домовились, що продавець зобов'язується передати у власність покупця шляхом виконання зобов'язань, визначених п. 2.3. цього договору, а покупець зобов'язується купити ЦП, а саме оплатити та прийняти ЦП відповідно до п. 2.4. та 2.5. цього договору, в одну з наступних дат:

- 19.02.2015. При цьому сторони домовились про те, що виконання взаємних прав та обов'язків сторін за цим договором автоматично (без укладання додаткового договору до цього договору) переноситься на дату, зазначену в п. 2.1.1.2. цього договору (і не настає 19.02.2015) у разі, якщо станом на 19.02.2015 Публічне акціонерне товариство «Свіжачок» (код ЄДРПОУ 35739825) (надалі - емітент) повністю та належним чином виконає свої зобов'язання з виплати відсоткового доходу за п'ятий відсотковий період на користь продавця (як власника облігацій емітента) за облігаціями серії А (Свідоцтво Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про реєстрацію випуску облігацій підприємств №197/2/12, дата реєстрації 01.08.2012) (надалі - облігації) на умовах та відповідно до Проспекту емісії облігацій Публічного акціонерного товариства «Свіжачок» (далі - Проспект емісії Облігацій).

АБО

- 19.08.2015. Керуючись частиною другою статті 212 Цивільного кодексу України, відповідно до якої особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити припинення прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (скасувальна обставина), сторони домовились про повне припинення взаємних прав та обов'язків сторін за цим договором 19.08.2015 у разі, якщо емітент повністю та належним, чином виконає свої зобов'язання з виплати відсоткового доходу за шостий відсотковий період за облігаціями та з викупу облігацій у продавця як власника облігацій емітента (у разі їх пред'явлення продавцем до викупу) на умовах та відповідно до Проспекту емісії облігацій.

Згідно з п. 2.3. договору з урахуванням умов, визначених в п.п. 2.1.1. цього договору, продавець зобов'язаний у зазначену у п.п. 2.1.1. цього договору відповідну дату, станом на яку відповідне зобов'язання емітента перед продавцем не було виконано відповідно до умов Проспекту емісії облігацій, передати ЦП у власність покупця шляхом надання розпоряджень про переказ ЦП на рахунок покупця у депозитарній установі, яка обслуговує рахунок в цінних паперах покупця, з дотриманням вимог законодавства України, після здійснення покупцем оплати в повному розмірі та належним чином загальної вартості ЦП відповідно до п. 2.5. цього договору, та за умови наявності технічної можливості проведення облікової операції продавцем.

З урахуванням умов, визначених п.п. 2.1.1 цього договору , покупець зобов'язується оплатити загальну вартість ЦП, що передаються за цим договором, у власність покупцю, в безготівковій формі не пізніше 14-00 зазначеної у п.п. 2.1.1. цього договору відповідної дати, станом на яку відповідне зобов'язання емітента перед продавцем не було виконано відповідно до умов Проспекту емісії облігацій, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця №364130201 в ГОУ AT «Ощадбанк», код установи банку 300465, код за ЄДРПОУ продавця 00032129 (п. 2.5. договору).

Звертаючись до Господарського суду міста Києва з даним позовом Корпоративний недержавний пенсійний фонд Національного банку України зазначає, що договір купівлі-продажу цінних паперів №4861-ДД/2014-228КП-3/3 від 15.08.2014 є фактично договором поруки, а відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» особи, що здійснюють управління активами пенсійних фондів, під час провадження такої діяльності не мають права використовувати пенсійні активи пенсійного фонду для забезпечення виконання будь-яких зобов'язань. Крім того, на думку позивача, спірний договір суперечить п.п. 2, 5 ч. 1 ст. 49, п. 2 ч. 3 ст. 47 вказаного Закону, а тому в силу ст. 203 Цивільного кодексу України є недійсним.

Оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до положень ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України).

Як роз'яснено в п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

На підставі статті 215 ЦК України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину (п. 2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

Щодо посилань позивача на удаваність спірного договору купівлі-продажу цінних паперів з тих підстав, що його укладено сторонами з метою приховання іншого правочину - договору поруки, де ПАТ «Ощадбанк» є кредитором по відношенню до зобов'язання ПАТ «Свіжачок» (боржника), а Корпоративний недержавний пенсійний фонд Національного банку України є поручителем, слід зазначити наступне.

За приписами ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний (п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Отже, з огляду на ст. 235 ЦК України, встановлення обставин щодо удаваності правочину не має наслідком безумовне визнання такого правочину недійсним, а лише є підставою для встановлення дійсно вчиненого сторонами правочину, до якого і застосовуються відповідні, визначені ст. 215 ЦК України чи іншими нормами чинного законодавства правові наслідки в разі їх встановлення, а якщо буде встановлено, що правочин, який сторони насправді вчинили, не підпадає під ознаки ст. 215 ЦК України, не суперечить нормам законодавства і не порушує будь-чиїх прав, підстави для визнання такого правочину недійсним відсутні.

За змістом ч. 1 ст. 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, що має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов'язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам.

Облігація - цінний папір, що посвідчує внесення його першим власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов'язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений проспектом емісії (для державних облігацій України - умовами їх розміщення) строк та виплатити доход за облігацією, якщо інше не передбачено проспектом емісії (для державних облігацій України - умовами їх розміщення) (ч. 1 ст. 7 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»).

В силу положень ст. 655, 656 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму; предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому; до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Тоді як ч. 1 ст. 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Договір поруки по суті є способом забезпечення виконання зобов'язань, який полягає у залученні третьої особи - поручителя до основного зобов'язання, яке виникло між боржником та кредитором.

Зі змісту договору купівлі-продажу цінних паперів №4861-ДД/2014-228КП-3/3 від 15.08.2014 не слідує, що Корпоративний недержавний пенсійний фонд Національного банку України поручився перед ПАТ «Ощадбанк» за виконання ПАТ «Свіжачок» своїх зобов'язань за облігаціями. Спірний договір направлений саме на передачу у власність Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України цінних паперів ПАТ «Свіжачок» за грошову суму, а тому за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.

Правові, економічні та організаційні засади недержавного пенсійного забезпечення в Україні визначає Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» (далі - Закон).

Статтею 1 Закону визначено, що недержавний пенсійний фонд (далі - пенсійний фонд) - юридична особа, створена відповідно до цього Закону, яка має статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства), функціонує та провадить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду у визначеному цим Законом порядку.

Інвестиційна декларація визначає інвестиційну політику фонду. В інвестиційній декларації відображаються основні напрями інвестування пенсійних активів та обмеження інвестиційної діяльності з пенсійними активами, встановлені в межах загальних вимог та обмежень інвестиційної діяльності, визначених цим Законом. Інвестиційна декларація є обов'язковою для застосування особами, що здійснюють управління активами пенсійного фонду, та зберігачем (ч. 2 ст. 10 Закону).

Відповідно до ч. 1. ст. 34 Закону управління активами недержавних пенсійних фондів може здійснюватися Національним банком України щодо активів створеного ним корпоративного пенсійного фонду.

Як передбачено ст. 38 Закону управління активами пенсійного фонду здійснюється особою, яка провадить діяльність з управління активами пенсійного фонду, окремо щодо кожного пенсійного фонду відповідно до затверджених їх статутами пенсійних схем та інвестиційних декларацій у порядку, що визначається договором про управління активами пенсійного фонду і цим Законом, в тому числі шляхом надання відповідних розпоряджень торговцям цінними паперами та зберігачу.

Особа, яка провадить діяльність з управління пенсійними активами, зобов'язана: здійснювати операції щодо управління активами відповідно до інвестиційної декларації пенсійного фонду та укладеного договору про управління активами; дотримуватися внутрішніх правил та процедур оцінки і управління ризиками, пов'язаними з інвестуванням пенсійних активів, що відповідають вимогам, встановленим Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 Закону особи, що здійснюють управління активами пенсійних фондів, під час провадження такої діяльності не мають права використовувати пенсійні активи пенсійного фонду для забезпечення виконання будь-яких зобов'язань, виникнення яких не пов'язане з функціонуванням цього пенсійного фонду, в тому числі власних.

Крім того, в п. 5.2. Інвестиційної декларації Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України визначено, що особа, що здійснює управління активами фонду, під час провадження діяльності з управління активами фонду не має право надавати майнові гарантії, забезпечені пенсійними активами.

Суд не приймає до уваги доводи позивача про те, що КНПФ НБУ взяв на себе зобов'язання перед відповідачем погашати заборгованість емітента ПАТ «Свіжачок», оскільки зі змісту договору купівлі-продажу цінних паперів №4861-ДД/2014-228КП-3/3 від 15.08.2014 не вбачається, що він направлений на забезпечення виконання зобов'язань, про що зазначалося вище.

Пунктом 2 частини 3 статті 47 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» встановлено, що пенсійні активи пенсійного фонду в цінних паперах не можуть включати цінні папери, які не пройшли лістинг на фондовій біржі, що відповідає вимогам, встановленим Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, та не перебувають в обігу на фондовій біржі, зареєстрованій у встановленому порядку, крім випадку, якщо кредитний рейтинг облігацій відповідає інвестиційному рівню за Національною рейтинговою шкалою, визначеною законодавством.

Аналогічні положення викладені в п. 5.5. Інвестиційної декларації Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України.

Під час розгляду справи судом встановлено, що на момент укладення спірного договору облігації Публічного акціонерного товариства «Свіжачок» не пройшли лістинг на фондовій біржі. Дана обставина не заперечується сторонами у даній справі.

Втім, як убачається з листа №63 від 30.03.2016 Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське кредитно-рейтингове агентство» (UCRA) станом на 15.08.2016 кредитний рейтинг випуску облігацій серії «А» ПАТ «Свіжачок» був наступним «uaBBB-» прогноз «стабільний» (рейтингове рішення С-20140423- SVZK-01 ВІД 23.04.2014).

Таким чином, оскільки станом на момент укладення договору купівлі-продажу цінних паперів №4861-ДД/2014-228КП-3/3 від 15.08.2014 кредитний рейтинг облігацій відповідав інвестиційному рівню за Національною рейтинговою шкалою, відсутні підстави для визнання спірного правочину недійсним у зв'язку з його невідповідністю п. 2 ч. 3 ст. 47 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення».

Пунктом 1 частини 1 статті 48 Закону передбачено, що пенсійні активи, що накопичуються у пенсійному фонді, можуть бути використані виключно для цілей інвестиційної діяльності фонду, виконання зобов'язань фонду перед його учасниками та оплати витрат, пов'язаних із здійсненням недержавного пенсійного забезпечення, а саме: інвестування відповідно до вимог цього Закону з метою отримання доходу на користь учасників фонду.

Також, згідно з п. 5.1. Інвестиційної декларації Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України особа, що здійснює управління активами Фонду відповідно до вимог законодавства, проводить розміщення пенсійних активів згідно із поточною ситуацією на грошовому, фондовому та інших ринках з метою ефективного управління ними за умови забезпечення надійності та ліквідності вкладень та розумного ступеню ризику, з дотриманням встановлених цим розділом обмежень.

Суд не погоджується з твердженням позивача про те, що укладення спірного договору не направлене на отримання прибутку та доходу на користь учасників фонду, оскільки відповідно до частин 1, 3 статті 7 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» облігація - цінний папір, що посвідчує внесення його першим власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов'язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений проспектом емісії (для державних облігацій України - умовами їх розміщення) строк та виплатити доход за облігацією, якщо інше не передбачено проспектом емісії (для державних облігацій України - умовами їх розміщення); відсоткові облігації - облігації, за якими передбачається виплата відсоткових доходів.

За змістом п. 5 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» особа, що здійснює управління активами пенсійного фонду, під час провадження нею такої діяльності не має права придбавати або додатково інвестувати в цінні папери одного емітента більш як 5 відсотків загальної вартості пенсійних активів (крім цінних паперів, погашення та отримання доходу за якими гарантовано Кабінетом Міністрів України, та у випадках, визначених цим Законом).

Аналогічні положення викладені в п. 5.2. Інвестиційної декларації Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України.

Частиною 1 статті 92 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

У зв'язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України) (п. 3.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

Відповідно до обмеженої виписки про стан рахунку в цінних паперах станом на 15.08.2015 Корпоративний недержавний пенсійний фонд Національного банку України вже володів акціями (іменними простими, бездокументарними) ПАТ «Свіжачок» у кількості 55416100 шт. загальною номінальною вартістю 55416100,00 грн., а також облігаціями (іменними відсотковими, бездокументарними, серії «А») у кількості 9186 шт. загальною номінальною вартістю 9186000,00 грн.

Згідно з листом Національного банку України №19-0004/15083 від 19.02.2016 станом на 15.08.2014 акції ПАТ «Свіжачок» у кількості 55416100 шт. вартістю 55416100,00 грн. складали 3,58% від загальної вартості активів КНПФ НБУ; облігації у кількості 9186 шт. вартістю 9186000,00 грн. складали 0,57% від загальної вартості активів КНПФ НБУ, а облігації у кількості 50000 шт. вартістю 50000000,00 грн. які мають бути передані за умовами спірного договору складають 3,11% від загальної вартості активів КНПФ НБУ. При цьому за умови придбання цінних паперів за договором купівлі-продажу цінних паперів №4861-ДД/2014-228КП-3/3 від 15.08.2014, частка інвестованих активів у цінні папери емітента ПАТ «Свіжачок» буде становити 7,3%.

Твердження відповідача про те, що він не знав та не міг знати про наявність обмеження повноважень КНПФ НБУ на укладення спірного правочину, не заслуговують на увагу, адже обмеження повноважень особи, що здійснює управління активами пенсійного фонду передбачені Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення».

На момент укладення договору купівлі-продажу цінних паперів №4861-ДД/2014-228КП-3/3 від 15.08.2014 відомості про цінні папери Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України були розміщені на сайті http://www.bank.gov.ua/, а тому в силу ст. 35 ГПК України є загальновідомими та не потребують доказування.

При цьому, у відзиві на позовну заяву №55/2-09/664 від 29.04.2016 відповідач наголосив на тому, перед укладенням спірного договору, користуючись загальнодоступною інформацією, розміщеною в мережі Інтернет самостійно встановив, що вартість цінних паперів за спірним договором не перевищує 5% загальної вартості активів КНПФ НБУ.

Крім того, частиною 3 статті 49 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» встановлено, що купівля-продаж акцій, облігацій українських емітентів особами, що здійснюють управління активами пенсійного фонду, провадиться виключно на фондовій біржі з дотриманням вимог цього Закону. Норми цієї частини не застосовуються у разі придбання акцій українських емітентів при їх розміщенні, якщо акції відповідного емітента входять до складу пенсійних активів пенсійного фонду.

Враховуючи, що спірний договір укладався не на фондовій біржі та з огляду на приписи ч. 3 ст. 49 Закону, суд вважає суперечливими доводи Публічного акціонерного товариства «Ощадбанк» про те, що він був позбавлений будь-якої можливості отримати інформацію про те, що КНПФ НБУ на момент укладення спірного договору вже володіло цінними паперами ПАТ «Свіжачок».

Посилання відповідача на лист №75-104/44897 від 15.08.2014, судом також не приймаються до уваги, оскільки у вказаному листі йдеться мова лише про те, що загальна номінальна вартість облігацій ПАТ «Свіжачок» в сумі 50000000,00 грн. не перевищує 5% загальної вартості активів КНПФ НБУ, що відповідає дійсності.

Судом враховано і те, що в силу статті 241 ЦК України наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним.

Так, під час розгляду справи судом встановлено, що Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України про стягнення заборгованості у розмірі 52978500,00 грн. (справа №910/139/16). Позовні обґрунтовані тим, що КНПФ НБУ не виконуються умови договору купівлі-продажу цінних паперів №4861-ДД/2014-228КП-3/3 від 15.08.2014 щодо купівлі облігацій ПАТ «Свіжачок» у кількості 50000 шт.

Наведене свідчить про відсутність схвалення Корпоративним недержавним пенсійним фондом Національного банку України договору купівлі-продажу цінних паперів №4861-ДД/2014-228КП-3/3 від 15.08.2014, вчиненого від його імені представником, з перевищенням повноважень.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема, в силу вимог ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Позивачем під час розгляду справи доведено, що відповідач повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин, що не отримав наступного схвалення позивача.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з покладенням витрат по сплаті судового збору на відповідача на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 43, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу цінних паперів №4861-ДД/2014-228КП-3/3 від 15 серпня 2014 року, укладений між Корпоративним недержавним пенсійним фондом Національного банку України та Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України".

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (01001, м. Київ, вулиця Госпітальна, будинок 12-Г; ідентифікаційний код 00032129) на користь Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України (01601, м. Київ, вулиця Інститутська, будинок 9; ідентифікаційний код 34880663) 1378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. судового збору.

4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Повне рішення складено: 10.05.16

Суддя О.А. Грєхова