ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 819/1658/13-a

"04" липня 2013 р.                                                                                           м. Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Баб’юка П.М.

при секретарі судового засідання Придаткевич Н.В.,

за участю:

представника позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача: ОСОБА_2;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі справу за адміністративним позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГК «Ровекс» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

ВСТАНОВИВ:

Тернопільське обласне відділення фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГК «Ровекс» (далі - підприємство) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в загальній сумі 28385,20 грн. посилаючись на те, що відповідачем не дотримано нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, а саме, з двох необхідних не влаштовано жодного.

На думку позивача, в такому випадку відповідач зобов’язаний був до 15.04.2013 року самостійно сплатити адміністративно – господарські санкції в сумі 28010 грн. У зв’язку з тим, що відповідач порушив вимоги Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (далі – Закону України) і самостійно не нарахував та не сплатив адміністративно - господарські санкції, йому було нараховано пеню, виходячи з 120 % річних облікової ставки НБУ, що діяла на момент сплати, в сумі 375,20 грн., яка також не сплачена.

В суді представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити з мотивів викладених у позовній заяві. Зазначив, що відповідачем не дотримано нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, а відповідно до частини 1 статті 20 Закону України - підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Крім цього, зазначив, що обов'язок по працевлаштуванню нормативної кількості інвалідів є альтернативним до обов'язку сплатити адміністративно-господарські санкції при недотриманні підприємством такого нормативу, а тому, вважає, що наявність чи відсутність вини відповідача не є визначальною в даному випадку та не звільняє від обов'язку по сплаті санкцій.

Представник відповідача проти стягнення адміністративно-господарських санкцій і пені заперечив та вказав, що товариство зареєстроване виконавчим комітетом Тернопільської міської ради як юридична особа лише 12.09.2011 року, а тому, в січні 2012 року на товаристві працювало лише два чоловіка: директор та головний бухгалтер. Враховуючи наведене, обов’язок по працевлаштуванню інвалідів у січні 2012 року у товариства був відсутній.

В подальшому, починаючи з лютого 2012 року товариство щомісячно інформувало Тернопільський міськрайонний центр зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів. Інваліди, яким центр зайнятості видавав направлення, самостійно відмовились від працевлаштування.

Враховуючи наведене, вважає, що відповідачем вжито усіх передбачених чинним законодавством заходів для забезпечення працевлаштування інвалідів, а тому, до нього не можуть бути застосовані вказані адміністративно-господарські санкції.

Суд, заслухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи встановив наступне:

Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів відповідно до Положення “Про Фонд соціального захисту інвалідів”, затвердженого постановою КМУ від 26.09.2002 р. № 1434 (із змінами та доповненнями), є урядовим органом державного управління і на нього покладено завдання щодо здійснення контролю за виконанням підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами і організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, установленого Законом України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (далі - Закон України), сприяння створенню таких робочих місць та здійснення контролю за сплатою підприємствами адміністративно-господарських санкцій і пені.

Порядок встановлення нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів передбачено ст. 19 Закону України, відповідно до якої для підприємств та фізичних осіб встановлюється норматив місць в розмірі 4-х відсотків від загальної кількості працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік – у кількості одного робочого місця.

Згідно з даними поданого відповідачем звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012 рік середньооблікова чисельність його штатних працівників які працювали на товаристві у 2012 році становила 60 осіб, тобто, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2012 році - 2 особи. Середньооблікова кількість штатних працівників яким встановлена інвалідність становить 0 осіб. Враховуючи наведене, відповідачем в 2012 році не дотримано нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в кількості 2 осіб.

У частині 1 статті 20 Закону України встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Відповідно до поданого звіту та розрахунку заборгованості, середньорічна зарплата штатного працівника на підприємстві становить 14005 грн. Таким чином, за два робочих місця, призначених для працевлаштування інвалідів і не зайнятих інвалідами в 2012 році відповідачу нараховано 28010 грн. адміністративно-господарських санкцій.

Крім цього, за несплату адміністративно-господарських санкцій відповідачу нараховано пеню виходячи з 120 % річних облікової ставки НБУ, що діяла на момент сплати, за кожен календарний день прострочення в сумі 375,2 грн. (67 днів).

Крім цього, як підтверджується довідкою Тернопільського міськрайонного центру зайнятості від 22 квітня 2013 року, починаючи з лютого 2012 року відповідач щомісячно інформував Тернопільський міськрайонний центр зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів. Інваліди, яким центр зайнятості видавав направлення, самостійно відмовились від працевлаштування.

Оцінивши вказані обставини, справи та перевіривши їх на відповідність вимогам законодавства, суд приходить до висновку, що заявлений позов до задоволення не підлягає.

Відповідно до ч.3 ст.18 Закону України підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, установи, організації чи до державної служби зайнятості, що передбачено ч.1 ст.18 Закону України.

У частині 1 статті 20 Закону України встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Разом з тим, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення. (Постанова Верховного Суду України від 02 квітня 2013 року у справі №21-95а13).

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. У частині 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що обов’язок по працевлаштуванню інвалідів покладається як на роботодавців, так і на відповідні державні органи.

При цьому суд враховує те, що обов'язок державних органів щодо працевлаштування інвалідів виникає після виконання підприємствами обов'язку щодо створення робочих місць і надання передбаченої законодавством про соціальну захищеність інвалідів інформації про наявність вільних робочих місць та вакантних посад, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на виконання вимог законодавства відповідач створив 2 робочих місця для працевлаштування інвалідів та направляв до центру зайнятості відповідну звітність з інформацією щодо можливості працевлаштування інвалідів.

З листа Тернопільського міськрайонного центру зайнятості від 22.04.2013 вбачається, що протягом 2012 року ТзОВ «ГК «Ровекс» інформувало міськрайонний центр зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів. Відмови у працевлаштуванні інвалідів по даному підприємству не було. Спеціалістами центру зайнятості направлялись особи для працевлаштування на ТзОВ «ГК»Ровекс», однак, вони самостійно відмовлялись від пропозицій роботодавця.

Відповідно до частини 3 статті 18-1 Закону України державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів і надання, передбаченої законодавством про соціальну захищеність інвалідів інформації про наявність вільних робочих місць та вакантних посад, на яких може використовуватися праця інвалідів, не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Відповідно до ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

У зв'язку з тим, що підприємством здійснено передбачених законодавством заходів для забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та недопущення господарського правопорушення, у діях відповідача відсутній склад правопорушення, а відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування чи за відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватись, на думку суду, на нього не може бути покладена.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постановах від 20 червня 2011 року у справі N 21-60а11 та від 02 квітня 2013 року у справі №21-95а13 за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Слід зазначити, що згідно з вимогами ч.1 ст.244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з ТзОВ «ГК «Ровекс» адміністративно-господарських санкцій та пені, а тому, у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 94, 158-167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГК «Ровекс» про стягнення фінансових санкцій та пені - відмовити в повному обсязі.

Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд в порядку і строки, передбачені статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строків апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

В повному обсязі постанова складена 04 липня 2013 року.

Головуючий суддя                                                                                Баб'юк П.М.

копія вірна

Суддя                                                                                                    Баб'юк П.М.