ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2016 року Справа № 922/5728/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Барицької Т.Л.,

суддів:Гольцової Л.А.,

Картере В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Корпорації "Система ССБ" (ВИРОБНИЧЕ ОБ'ЄДНАННЯ)

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.03.2016

та на рішеннягосподарського суду Харківської області від 16.12.2015

у справі№922/5728/15 господарського суду Харківської області

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "НТК"

до1. Корпорації "Система ССБ" (ВИРОБНИЧЕ ОБ'ЄДНАННЯ); 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "НТК ТД";

про стягнення 265360,77 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники:

- ТОВ "НТК" Шеховцов А.О., Пивоварова Р.В.,

- Корпорації "Система ССБ" (ВО) повідомлений, але не з'явився,

- ТОВ "НТК ТД" повідомлений, але не з'явився,

Встановив:

Рішенням господарського суду Харківської області від 16.12.2015 у справі №922/5728/15 (суддя Шарко Л.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.03.2016 (судді: Слободін М.М., Гребенюк Н.В., Істоміна О.А.), задоволений позов Товариства з обмеженою відповідальністю "НТК" (надалі позивач) до Корпорації "Система ССБ" (ВИРОБНИЧЕ ОБ'ЄДНАННЯ) (надалі відповідач/ Корпорація "Система ССБ"/ скаржник) та до Товариства з обмеженою відповідальністю "НТК ТД" (надалі відповідач 2/ТОВ "НТК ТЛ"); за рішенням стягнуто солідарно з відповідачів 1 та 2 заборгованість по договору підряду №11/02-14 в розмірі 1 000,00 грн.; стягнуто з відповідача 1 заборгованість по договору підряду №11/02-14 у розмірі 264 360,77 грн.

Не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою звернувся відповідач 1, та посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Усіх учасників судового процесу було належним чином повідомлено про час та місце розгляду даної справи.

Позивач надав відзив на касаційну скаргу відповідача 1, в якому заперечує проти її задоволення, просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Ознайомившись з матеріалами та встановленими судами попередніх інстанцій обставинами, перевіривши повноту їх встановлення та правильність юридичної оцінки попередніх судових інстанцій, дотримання судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Предметом даного спору є вимога позивача про стягнення солідарно з відповідачів 1 та 2 заборгованість за договором підряду №11/02-14 у розмірі 1000,00 грн., та про стягнення з відповідача 1 заборгованості за вказаним договором у розмірі 264 360,77 грн.

В обґрунтування підстав позову, позивач посилається на порушення виконання відповідачем 1 своїх зобов'язань за договором підряду №11/02-14 в частині здійснення розрахунків.

Суди попередніх інстанцій, задовольнили позовні вимоги, при цьому, встановили, що 25.02.2014 між позивачем (підрядник за договором) та відповідачем 1 (замовник за договором) був укладений договір №11/02-14, відповідно до якого, позивач зобов'язався виконати роботи по монтажу сендвіч-панелей покриттів, підвісної стелі та перегородок та здати їх замовнику (відповідачу 1), а замовник - прийняти роботи та оплатити їх.

Як зазначили суди, позивачем були виконані обумовлені договором роботи, проте, відповідачем 1 сплачена їх вартість частково, у зв'язку з чим, у останнього виникла перед позивачем заборгованість у розмірі 265 395,17 грн.

Крім того, як зазначили суди, 25.02.2014 між позивачем та відповідачем 2 був укладений договір поруки, в забезпечення виконання відповідачем 1 своїх зобов'язань за договором підряду №11/02-14. Згідно з договором поруки, поручитель (відповідач 2) відповідає за зобов'язаннями відповідача 1 перед позивачем солідарно в межах 1000,00 грн.

Отже, встановивши вказані обставини, керуючись ст.ст. 525,526, 554, 598, 612, 875, 882 ЦК України, ст.ст. 193, 199 ГК України, суди попередніх інстанцій задовольнили позовні вимоги та стягнули солідарно з відповідачів 1 та 2 1000,00 грн. заборгованості за договором підряду, а з відповідача 1 264 360,77 грн. заборгованості за вказаним договором.

Вищий господарський суд України вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 837 ЦК України визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (ч. 1 ст. 843 ЦК України).

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 34 ГПК України унормовано, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Отже, розглядаючи господарський спір, який стосується, як стверджує позивач, неповного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором підряду в частині порушення здійснення розрахунків за виконану позивачем роботу, судам, перш за все, слід було дослідити умови договору підряду з урахуванням внесених до нього змін додатковою угодою №1 від 30.05.2014, якою, зокрема вносилися зміни щодо додаткових робіт та відповідно, їх вартості, обумовлену сторонами у договорі вартість робіт за договором з урахуванням внесених додатковою угодою №1 змін або ж способи її визначення, порядок сплати замовником за виконані підрядником роботи, скільки вже було сплачено замовником за договором підряду грошових коштів на виконання цього договору, а також, чи співпадає (за її наявності) фактична заборгованість відповідача 1 перед позивачем із розміром заявленої позивачем до стягнення з урахуванням умов договору щодо попередньої оплати та порядку її відрахування від вартості робіт за останнім актом.

Проте, задовольняючи позовні вимоги позивача, поза дослідженням судів попередніх інстанцій залишилось встановлення вказаних обставин, незважаючи на заперечення відповідача 1.

Так, приймаючи судові рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що сума заборгованості, заявлена позивачем до стягнення з відповідача у розмірі 265 360,77 грн. є обґрунтованою, оскільки, відповідач, всупереч п. 2.7. договору, протягом п'яти днів з моменту отримання від позивача актів виконаних робіт, не надав жодних заперечень проти них, а тому, роботи вважаються прийнятими відповідачем, а відтак, за них слід заплатити.

Проте, такий висновок судів попередніх інстанцій міг би бути доцільним при дослідженні та встановленні вказаних обставин за допомогою належних та допустимих доказів, а за відсутності висновків щодо встановлення наведених обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, колегія суддів вважає його передчасним.

Крім того, як встановили суди та вбачається з матеріалів справи, заборгованість, яку позивач просить стягнути з відповідача стосується робіт, як стверджує позивач, які були виконані останнім в червні-липні 2014 року. На підтвердження таких тверджень позивач надав до суду акти приймання-виконання будівельних робіт за вказаний період. При цьому, як зазначили суди, позивач неодноразово направляв відповідачу 1 ці акти, проте, вони підписані останнім не були, і вартість робіт за ними сплачена відповідачем 1 не була. Як зазначили суди, останній раз позивач направляв їх відповідачу 10.08.2015.

Стосовно наведеного колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 2.6. договору підряду підрядник щомісяця надає замовнику акти виконаних робіт із зазначенням в них вартості виконаних робіт, і який (акт) за відсутності зауважень до якості виконаних робіт має бути підписаний уповноваженим представником замовника протягом 5 робочих днів після його отримання.

Отже, оскільки представлені позивачем акти виконаних робіт стосуються робіт, виконаних в червні-липні 2014 року, то, виходячи із узгодженої сторонами вказаної умови договору, мали б бути представлені відповідачу для підписання в місяцях, наступних після місяців, зазначених у вказаних актах.

Суди попередніх інстанцій, зазначаючи про неодноразове представлення вказаних актів позивачем відповідачу 1, не зазначили, на підставі чого ними зроблено такі висновки з посиланням на відповідні докази, які б мали бути у матеріалах справи; проте, з матеріалів справи не вбачається представлення цих актів позивачем відповідачу 1 раніше ніж в серпні 2015 року, тобто, більше ніж через рік після виконання робіт, про які зазначено в цих актах.

На зазначений факт звертав увагу судів попередніх інстанцій відповідач 1 як у поясненнях на позовну заяву, так і в апеляційній скарзі, проте, судами попередніх інстанцій на вказане увагу не звернуто, та не з'ясовано, яких саме робіт стосуються пред'явлені позивачем акти, та чому представлені вони були відповідачу 1 через рік після, як стверджує позивач, виконання.

Стосовно позовної вимоги, пред'явленої позивачем до відповідача 1 та відповідача 2 про стягнення солідарно з них 1000,00 грн., та задоволеної судами попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, в забезпечення виконання відповідачем 1 своїх зобов'язань перед позивачем, між відповідачем 2 та позивачем був укладений договір поруки від 25.02.2014, відповідно до якого відповідач 2 поручається за відповідача 1 в межах суми, яка становить 1000,00 грн.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Статтею 559 ЦК України визначені підстави припинення поруки, серед яких, зокрема, закінчення строку, встановленого у договорі поруки.

Отже, вирішуючи спір та задовольняючи позовну вимогу, пред'явлену до боржника та поручителя, судам попередніх інстанцій слід було дослідити умови договору поруки на предмет чинності поруки за цим договором, зокрема, п. 4.2.5., яким передбачено, що порука припиняється якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладання даного договору.

Проте, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою узгоджені сторонами умови договору поруки, та не зробили висновків щодо чинності /нечинності/ договору поруки, і , відповідно, прийшли до передчасного висновку про стягнення з відповідача 2 (поручителя) заявлених позивачем до стягнення грошових коштів.

Виправлення допущених судами попередніх інстанцій порушень, призвело б до виходу за встановлені у ст. 111-7 ГПК України межі перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки потребує переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, позаяк, постанова суду апеляційної інстанції та рішення місцевого господарського суду підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Харківської області, під час здійснення якого судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дослідити умови договорів підряду та поруки, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Корпорації "Система ССБ" (ВИРОБНИЧЕ ОБ'ЄДНАННЯ) задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.03.2016 та рішення господарського суду Харківської області від 16.12.2015 у справі №922/5728/15 скасувати і справу направити на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Головуючий суддя Т.Л. Барицька

Судді: Л.А. Гольцова

В.І. Картере