22-ц/775/456/2016(м)

263/14908/15-ц

Категорія 27 Головуючий у 1-ій інстанції Кір»якова Н.П.

Суддя - доповідач Ігнатоля Т.Г.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого - Ігнатоля Т.Г.,

суддів - Лоленко А.В., Пономарьової О.М.,

секретар Герасимова Г.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк» Приват Банк» (далі ПАТ КБ «Приват Банк») про визнання договору споживчого кредиту недійсним

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 8 квітня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ КБ «Приват Банк» про визнання кредитного договору недійсним, посилаючись на те, що 14 липня 2005 року між ним та банком було укладено кредитний договір, за умовами якого він отримав кошти в розмірі 25 440,21 доларів США зі строком повернення до 10 липня 2025 року. Вважає, що кредитний договір порушує його права, як споживача фінансових послуг, оскільки дії банку при його укладенні розцінює як недобросовісні, та такі, що ввели його в оману.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 8 квітня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ « Приват Банк» про визнання договору споживчого кредиту недійсним відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду і посилаючись в апеляційній скарзі на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, позивач просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким задовольнити його позов. Зокрема, посилається на те, що суд не взяв до уваги той факт, що договір не містить графіку погашення кредитної суми; відповідач не попередив його ні усно, ні письмово про валютні ризики у зв'язку з можливою зміною курсу валют, у зв'язку з чим факт приховання інформації вважається нечесною підприємницькою практикою; перед укладенням договору банк не надав необхідної, доступної, достовірної і своєчасної інформації про умови кредитування і загальної вартості кредиту, чим ввів його в оману; текст договору навмисно викладений мікроскопічними літерами та цифрами; конструкції умов договору заплутані, тобто, не викладені в зрозумілій, чіткій, доступній формі; на день укладення договору банк не мав відповідної ліцензії та дозволу на здійснення валютних операцій; посилання суду на положення ст.ст.638,ч.2 ст.642 ЦК України є невірними, оскільки спірні правовідносини не регулюються цими нормами; суд в рішенні навів обґрунтування не тим правовідносинам, за якими заявлено позов: він обґрунтував позов ст. 230 ЦК (визнання недійсним договору, вчиненого під впливом обману), а суд мотивував своє рішення ст.652 ЦК (розірвання або зміни договору у зв'язку з істотною зміною обставин).

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників позивача - ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які підтримали доводи скарги та просили її задовольнити, заперечення проти скарги представника ПАТ КБ «Приват Банк» - Малервейн М.С., яка просила скаргу відхилити, а рішення суду залишити без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У відповідності з вимогами ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 14 липня 2005 року між ПАТ КБ» Приват Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № MRH0GK04000036 (далі Договір), за умовами якого позивач отримав кредит у розмірі 25 440,21 доларів США, зі строком повернення - до 10 липня 2025 року.

Обгрунтовуючи свої вимоги про визнання вказаного кредитного договору недійсним, позивач посилається на його невідповідність вимогам діючого законодавства; крім того, на укладення договору під впливом обману з боку відповідача.

Відмовляючи у задоволенні даного позову, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки укладений у письмовій формі; сторони мають необхідний обсяг цивільної дієздатності та домовилися щодо усіх істотних умов договору; позивач був ознайомлений з умовами отримання та користування кредитом, відсотковою ставкою, можливістю дострокового повернення кредиту; волевиявлення сторін було вільним та відповідало їх внутрішній волі; договір спрямований на настання правових наслідків, що обумовлені ним - позивач отримав суму кредиту, використав отримані ним кошти на власний розсуд і на протязі 10 років погашав заборгованість за кредитом. Будь - яких доказів на підтвердження своїх доводів про порушення ПАТ КБ «ПриватБанк» діючого законодавства та порушення його прав при укладенні оспорюваного договору, які б призвели до обмеження прав позивача, як споживача фінансових послуг, позивачем не надано.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду є обгрунтованими та такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.

За змістом Закону України «Про банки та банківську діяльність» комерційні банки самостійно встановлюють умови надання кредиту.

ПАТ КБ «ПриватБанк», відповідно до вимог чинного законодавства, була затверджена стандартна форма кредитного договору.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст.627 ЦК України, відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до ч.1 ст.628, ст.629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені між ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнута згода.

Відповідно до ст.ст. 1049, 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом оспорюваного кредитного договору є надання банком у тимчасове користування позичальника ОСОБА_1 на умовах повернення, строковості, платності грошові кошти у розмірі 25 440,21 доларів США.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою, шостою ст.203 цього Кодексу.

У відповідності з положеннями ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного судочинства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення ( ч.1 ст.229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

У відповідності з роз'ясненнями, які містяться у п.20 постанови Пленуму Верхового Суду України №9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї із сторін.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під вплив обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Частиною першою ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти або бере на себе зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

У наведеному Законі чітко прописана процедура укладання договору, яка включає питання щодо надання інформації кредитодавцеві та споживачеві один про одного та щодо умов кредитування: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, тип відсоткової ставки, сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, строк, на який кредит може бути одержаний, та варіанти його повернення.

Як вбачається зі змісту оспорюваного кредитного договору, сторони передбачили усі істотні умови договору відповідно до вимог чинного на той час законодавства та інших нормативно-правових актів і дійшли згоди щодо усіх умов, на яких він укладався. Вся необхідна інформація про умови отримання кредиту, тип відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору була надана позичальнику і не оспорювалася ним.

Положеннями п.п.1.1,1.2 кредитного договору від 14 липня 2005 року передбачено, що банк зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк 240 місяців по 10 липня 2025 року включно у вигляді непоновлювальної кредитної лінії в розмірі 25 440,21 доларів США, в тому числі: 21 500 доларів США - для придбання нерухомості; 3940,21 доларів США - на оплату страхових платежів, з уплатою за користування кредитом процентів в розмірі 0,92% в місяць на суму залишку заборгованості і щомісячної комісії в розмірі суми 0,18% від суми виданого кредиту. Погашення заборгованості за кредитом, процентами та комісії здійснюється щомісячно в період з 21 по 25 число кожного місяця в розмірі по 263,46 доларів США. Для виконання даного договору банк відкрив позичальнику рахунок для зарахування коштів, направлених на погашення заборгованості, кредитний рахунок, рахунок по процентам, рахунок для обліку комісії ( а.с. 11-12).

Аналіз змісту оспорюваного кредитного договору від свідчить про те, що всі пункти договору відповідають вимогам чинного законодавства.

Будь - яких належних та допустимих доказів про те, що на момент укладення кредитного договору сторони не дійшли згоди щодо істотних умов договору, або було порушено форму укладення договору, сторона не була ознайомлена з умовами договору, або не було дійсним волевиявлення сторін, позивач, на виконання вимог ст.ст.10,60 ЦПК України, суду не надав.

Як вбачаться з тексту оспорюваного кредитного договору, позичальник ОСОБА_1 своїм підписом, підтвердив факт ознайомлення зі змістом договору, з умовами кредитування, за якими наданий кредит, та погодився на його умови, що свідчить про те, що договір був укладений з урахуванням волевиявлення позивача; будь - яких застережень або заперечень при укладенні договору від позичальника не надходило ( а.с.12).

Твердження позивача про те, що він не був обізнаний з порядком погашення щомісячних платежів та сукупною вартістю кредиту спростовується текстом оспорюваного договору, підписаного позивачем, з якого вбачається, що сума кредиту видана на 240 місяців. Погашення заборгованості за кредитом, процентами та комісії здійснюється щомісячно в період з 21 по 25 число кожного місяця в розмірі по 263,46 доларів США.

Посилання позивача в позові та в апеляційній скарзі на те, що однією з підстав визнання договору недійсним є викладення договору мізерним шрифтом, який він не мав можливості прочитати, є безпідставними, оскільки на момент отримання коштів ОСОБА_1 з власної ініціативи визначив для себе правила подальшої поведінки та на протязі тривалого часу виконував усі умови договору, сплачував усі необхідні платежі.

Відповідно до положень, закріплених у ч.1, 6 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь - яку діяльність, що вводить споживача в оману або є агресивною. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Колегія суддів вважає, що оскільки при укладенні договору відповідачем було надано у повному обсязі інформацію стосовно умов кредитування і позивач не мав претензій щодо умов договору при його укладення та засвідчив свою згоду підписом, доводи апеляції про те, що дії відповідача містять ознаки нечесної підприємницької практики, є безпідставними.

Відповідно до ч.6 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право протягом 14 календарних днів відкликати свою згоду на укладення кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку починається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору. Відкликання згоди оформлюється письмовим повідомленням, яке споживач зобов'язаний подати особисто або через уповноважену особу або надіслати кредитодавцю до закінчення строку, зазначеного в абзаці першому цієї частини. З відкликанням згоди на укладення договору споживач повинен одночасно повернути кредитодавцю кошти або товари, одержані за договором. Споживач також сплачує відсотки за період між моментом одержання коштів та моментом їх повернення за ставкою, встановленою в договорі.

Позивач, отримавши грошові кошти в розмірі 25 440,21 доларів США , приступив до виконання договору і не скористався своїм правом, передбаченим Законом України «Про захист прав споживачів», відмовитися в односторонньому порядку від кредитного і на протязі тривалого часу частково його виконував.

Не можна погодитися і з доводами позивача про те, що банк не мав права укладати кредитний договір в іноземній валюті, оскільки не мав відповідної ліцензії та дозволу на здійснення валютних операцій.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в країні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ч.2 ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Основним законодавчим актом, що регулює режим здійснення операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року №15-93 (далі Декрет), відповідно до п.2 якого резиденти та нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

Частиною 3 Статтею 533 ЦК України передбачено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», коштами є гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Згідно зі ст.ст.19,47, 49 цього Закону Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії, яка видається Національним банком України. Банки мають право на підставі банківської ліцензії здійснювати операції з розміщення залучених коштів від свого імені та на власний ризик, на власних умовах, незалежно від виду валюти, яка використовується.

Статтею 5 цього Декрету передбачено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних або індивідуальних ліцензій Національного банку України. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам та нерезидентам на здійснення разової операції на період, необхідний для такої операції.

Відповідно до п.2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою правління НБУ №275 від 17 липня 2001 року, за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких є операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент укладення оспорюваного договору банк мав банківську ліцензію №22 від 4 грудня 2001 року на право здійснення банківських операцій, визначених п.1-5 ч.1 та ч.2 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та дозвіл №22-2 від 29 липня 2003 року на право здійснення банківських операцій, визначених п.1-4 ч.1 та ч.4 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», згідно з додатком до цього дозволу №22-2 від 29 липня 2003 року.

Тому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку про те, що укладення оспорюваного кредитного договору і здійснення кредитних операцій за даним договором у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства і підстав для визнання його недійсним у зв'язку з відсутністю банківської ліцензії та дозволу на здійснення валютних операцій немає.

Посилання позивача на те, що за споживчим кредитом банк не мав права надавати кредит в іноземній валюті є також необґрунтованими.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

16 жовтня 2011 року вступив у силу Закон України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», згідно з яким частину першу статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» було доповнено абзацом третім, відповідно до якого надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

Оспорюваний кредитний договір у даній справі укладено сторонами 14 липня 2005 року. На час укладення цього кредитного договору Закон України «Про захист прав споживачів» не передбачав заборони на надання споживчих кредитів в іноземній валюті. Тому, порушення норм діючого законодавства при укладення кредитного договору допущено не було.

Такий висновок суду відповідає і правовій позиції Верховного Суду України,викладеної у справі №6-190 цс15 від16 вересня 2015 року, яка відповідно до ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Доводи апеляційної скарги про неправильність застосування судом положень ст.ст. ст.638,ч.2 ст.642 ЦК України та наведення судом в мотивувальній частині обґрунтування свого рішення статтею 652 ЦК України, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони не випливають з тексту оскаржуваного рішення та не спростовують правильність висновків суду.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, дав належну оцінку всім наданим сторонами доказам та, відповідно до вимог матеріального і процесуального права, дійшов до обгрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним.

В рішенні повно відображені обставини, які мають значення для вирішення справи. Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, та є безумовною підставою для скасування рішення, у справі не встановлено.

Таким чином, колегія суддів підстав для скасування рішення суду не вбачає, у зв'язку з чим апеляційна скарга представника позивача підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 8 квітня 2016 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий : Т.Г.Ігнатоля

Судді : А.В. Лоленко

О.М.Пономарьова