Справа № 2-166/12

Провадження № 2/1015/1055/11

РІШЕННЯ

Іменем України

07.03.2012 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Нікушина В.В. ,

при секретарі Василенко Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Києво-Святошинська районна державна нотаріальна контора про визнання договору дарування недійсним,

встановив:

Позивач звернулася до суду з вище зазначеним позовом, посилаючись на те, що 14.03.2009 року уклала договір дарування, відповідно до якого подарувала відповідачці ? житлового будинку з усіма господарськими будівлями та спорудами за адресою м. Боярка вул. Кірова, 65, яка належала позивачці на праві приватної власності. При укладенні договору між сторонами була домовленість, що відповідачка повинна доглядати за позивачкою, допомагати їй, оскільки вона є літньою жінкою і не може власними силами забезпечити собі належний догляд. Однак відповідачка порушила обіцянку та не здійснювала догляд та не турбувалася про позивачку.

Позивачка вказує, що при укладанні договору їй повідомили, що вона не втрачає право власності на свою частку, а як потім дізналась то вона фактично даром без будь яких зобов'язань відповідачки передала їй своє майно, хоча фактично ОСОБА_1 вважала, що укладає інший правочин.

В судовому засіданні позивачка позовні вимоги просила задовольнити в повному обсязі. Позивачка пояснила, що на момент укладення договору дарування вона помилялася щодо обставин, що вона мала на меті укласти саме договір довічного утримання, так як є людиною похилого віку, постійно хворіє та потребує догляду. На момент підписання договору їй виповнилося 74 роки і позбавляти свідомо себе права власності на житло вона не мала наміру. Крім того, іншого нерухомого майна або його частину вона не мала. Наміру укладати інший договір, ніж договір утримання не бажала, оскільки усвідомлювала, що укладаючи будь-який інший договір відчуження, вона залишиться на вулиці.

Зазначала, що відповідач її онука, відвідувала її, допомагала і вони домовилися, що укладуть договір довічного утримання а не договір дарування. Вказувала, що при укладенні договору у нотаріуса його текст був прочитаний їй вголос, однак вона зрозуміла, що укладається договір довічного утримання. Особисто вона договір не читала. Про те, що укладений саме договір дарування вона зрозуміла пізніше, після того як відповідачка взагалі перестала турбуватися про неї та надавати допомогу. Позивач звернулася до юриста, де їй пояснили, що вона неправильно сприйняла договір дарування і помилка у сприйнятті обставин, які мають істотне значення, вплинула на її волевиявлення. Зокрема вона вважала, що залишиться власницею будинку і житиме в ньому до смерті, а відповідачка доглядатиме її і набуде права власності на будинок після її смерті. Посилаючись на ст. 229 ЦК України, просила визнати недійсним оспорюваний договір дарування.

Вказані обставини в судовому засідання підтвердили свідки ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5.

Відповідач та представник відповідача позов не визнали та пояснили, що позивач сама запропонувала відповідачу подарувати спірний будинок, в якому вона продовжує жити і їй без домовленостей надавалась всіляка допомога. Згодом у їхні взаємовідносини втрутилась донька позивачки, яка їх посварила, що стало причиною звернення до суду з зазначеним позовом. Позивач свідомо уклала договір дарування, добре розуміла наслідки своїх дій, про що детально все пояснила їй нотаріус в нотаріальній конторі. Також вказують, що після підписання договору дарування позивачка з своїм чоловіком за власні кошти провела ремонтні роботи та добудови по спірному будинку, що підтверджується копіями квитанцій наданими суду. Тому просять суд відмовити у задоволенні позову.

Свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в судовому засіданні підвердили обставини вказані відповідачем.

Третя сторона: приватний нотаріус у судове засідання не з'явилася, про місце і час слухання справи сповіщена, просить розглянути справу в її відсутність.

Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив, що із ОСОБА_1 перебуває в дружніх відносинах. Йому відомо було, що позивачка хотіла укласти договір, за яким її будуть доглядати. Такий договір вона уклала зі своєю онукою, Яка на той час проживала з позивачкою. ОСОБА_1 була рада, що уклала договір утримання, але пізніше почала скаржитися на онуку, оскільки остання її взагалі не помічає, доглядати відмовляється, будь-яку допомогу не надає, а останній час взагалі почала її виганяти з будинку.

Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_1 є її матір'ю, а ОСОБА_8 являється її рідною донькою. їй було відомо, що мати на момент укладення договору дарування помилялася щодо обставин, що вона мала на меті укласти саме договір довічного утримання, так як є людиною похилого віку, постійно хворіє та потребує догляду, а ОСОБА_8 заплутавши Курбет порадила їй підписати саме договір дарування.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_1 є її матір'ю, а ОСОБА_8 являється її племінницею. їй було відомо, що мати на момент укладення договору дарування помилялася щодо обставин, що вона мала на меті укласти інший договір, та ОСОБА_8, заплутавши матір, спонукала її підписати саме договір дарування.

Свідок ОСОБА_9 Артаваздовиа в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_8 являється його дружиною. Йому було відомо, що Курбет бажала підписати саме договір дарування, так як ОСОБА_8 була до певного часу коханою онучкою, а після укладення договору дарування він зі своєю дружиною за власні кошти почали робити капітальний ремонт будинку.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила, що із ОСОБА_8 перебуває в дружніх відносинах з дитинства. їй відомо, що Курбет бажала підписати саме договір дарування, так як ОСОБА_8 була улюбленою онучкою усе життя. Після договору дарування ОСОБА_10 і ОСОБА_8 за власні кошти почали робити капітальний ремонт будинку.

Дослідивши обставини справи, докази , заслухавши пояснення сторін, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

При розгляді справи судом встановлено, що 14.03.2009 року позивачка уклала договір дарування, відповідно до якого подарувала відповідачці 1/2 житлового будинку з усіма господарськими будівлями та спорудами за адресою м. Боярка вул. Кірова, 65, яка належала позивачці на праві приватної власності. При укладенні договору між сторонами була домовленість, що відповідачка повинна доглядати за позивачкою, допомагати їй, оскільки вона є літньою жінкою і не може власними силами забезпечити собі належний догляд. Однак відповідачка порушила обіцянку та не здійснювала догляд та не турбувалася про позивачку.

В судовому засіданні пояснила, що на момент укладення договору дарування вона помилялася щодо обставин, що вона мала на меті укласти саме договір довічного утримання, так як є людиною похилого віку, постійно хворіє та потребує догляду. На момент підписання договору її виповнилося 74 роки і позбавляти свідомо себе права власності на житло вона не мала наміру. Крім того, іншого нерухомого майна або його частину вона не мала. Наміру укладати інший договір, ніж договір утримання не бажала, оскільки усвідомлювала, що укладаючи будь-який інший договір відчуження, вона залишиться на вулиці.

Зазначала, що відповідач її онука, відвідувала її, допомагала і вони домовилися, що укладуть договір довічного утримання а не договір дарування. Вказувала, що при укладенні договору у нотаріуса його текст був прочитаний їй вголос, однак вона зрозуміла, що укладається договір довічного утримання. Особисто вона договір не читала. Про те, що укладений саме договір дарування вона зрозуміла пізніше, після того як відповідачка взагалі перестала турбуватися про неї та надавати допомогу. Позивач звернулася до юриста, де їй пояснили, що вона неправильно сприйняла договір дарування і помилка у сприйнятті обставин, які мають істотне значення, вплинула на її волевиявлення. Зокрема вона вважала, що залишиться власницею будинку і житиме в ньому до смерті, а відповідачка доглядатиме її і набуде права власності на будинок після її смерті.

З врахуванням того, що на час укладення договору ОСОБА_1 мала 74 роки, суд дійшов висновку, що укладаючи договір дарування позивач не усвідомлювала правову природу договору і помилялася, зокрема, щодо переходу права власності на будинок до обдарованої. Помилка учасника правочину є її суб'єктивним неправильним сприйняттям істотних умов, яке впливає на її волевиявлення. А тому, суд приходить до висновку про відсутність у позивача волевиявлення на безоплатне відчуження частини будинку за своє життя, внаслідок чого договір дарування був укладений під впливом помилки.

Крім того, укладення договору дарування частини будинку, потягло настання для позивача невигідних та несподіваних наслідки, оскільки відносини з відповідачкою не склалися її почала виганяти з будинку. Тобто, фактично Курбет .М. залишилася без місця проживання.

У відповідності з ч. З ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі та недодержання цього в момент вчинення правочину є підставою для недійсності правочину.

Виходячи з матеріалів справи, суд схиляється до думки, що позивач, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, оскільки не передбачала, що в результаті укладення даного договору опиняться без даху над головою.

Суд вважає, що при укладенні договору дарування, позивачка сподівалася на опіку, довічне утримання з боку відповідачки, добросовісно помиляючись щодо обставин, фактичного змісту та наслідків укладання договору дарування. Волевиявлення позивачки не відповідало її внутрішній волі та правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, що є підставою для визнання судом договору дарування недійсним, згідно ст.215, ч.ч. 3,5 ст. 203 ЦК України.

Частиною 1 ст. 229 ЦК України передбачено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин , які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має, зокрема, помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін.

У п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений.

Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, Цивільний Кодекс розуміє: помилку в характері правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей та якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ст.216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все майно, яке одержане на виконання правочину, тобто у разі визнання договору дарування недійсним позивач набуває права власності на відчужений нею згідно договору дарування будинок.

Суд вважає, що договір дарування від 14.03.2009 р. був укладений з умовою утримання позивачки в майбутньому відповідачкою, про що свідчать встановлені судом обставини справи, а тому суд прийшов до висновку щодо недійсності договору дарування між сторонами.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги позивачки підлягають задоволенню.

Таким чином, на підставі наведеного та керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 179, 209, 212-215, 218 ЦПК України, ст. ст.15, 16, 203, 215, 216, 229, 655, 691, 692, 717 ЦК України, суд

вирішив:

Позов задовольнити.

Визнати договір дарування від 14 березня 2009 року в частині дарування 1/2 житлового будинку з усіма господарськими будівлями та спорудами по адресу м. Боярка, Київська область, вул. Кірова, 65 укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_8, недійсним та застосувати наслідки недійсності правочину шляхом повернення ОСОБА_1 майна отриманого ОСОБА_8 по договору дарування від 14.03.2009 року.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський районний суд протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя В.В. Нікушин