Справа № 2-638/12

Провадження № 2/1015/7777/11

РІШЕННЯ

Іменем України

30.03.2012 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Нікушина В.В.

за участю секретаря Василенко Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, що діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_6 та ОСОБА_7, управління юстиції Києво-Святошинського району Київської області. Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації» Києво-Святошинської районної ради Київської області, Орган опіки та піклування Києво-Святошинської районної державної адміністрації про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання недійсним договору дарування, визнання права користування частиною будинку, визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2010 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до Києво-Святошинського районного суду в порядку цивільного судочинства з позовом до відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання свідоцтва про право на спадщину та договору дарування недійсним та визнання права власності.

Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що вона є єдиною спадкоємицею після смерті ОСОБА_8 успадкувала майно, яке було власністю померлої. Зазначає, що в 1955 році ОСОБА_8 вступила в фактичні шлюбні відносини з ОСОБА_9 В період з 1957 року по 1976 рік вони перебудували існуючу кімнату площею 14,6 кв.м., а також добудували приміщення площею 10,7 кв.м. та 15,7 кв.м. Рішенням Києво-Святошинського районного суду від 18 травня 1976 року було встановлено порядок конкретного користування домоволодінням, а саме: ОСОБА_9 виділено у користування частину будинку який складається з приміщення площею 11,4 кв. м., 10 кв. м. та 1 2 частини приміщення 15,7 кв. м., (8,1 кв. м.) та ОСОБА_8 виділено у користування частину будинку яка складається з приміщення площею 10,7 кв. м. 14,6 кв. м. та частини приміщення 15,7 кв. м. (8,1 кв. м.). У 1976 році ОСОБА_8 та ОСОБА_10 уклали між собою угоду, згідно якої. ОСОБА_9 передав ОСОБА_8 І 2 частину кімнати, площею 8,1 кв. м. Після укладення даної угоди, яка дулі складена у присутності трьох свідків-сусідів та депутата Вишнівської міською радою, позивачка в 1976 року приєднала частину кімнати до інших кімнат і на сьогоднішній день складає цілу кімнату площею 15,7 кв.м. Після розірвання шлюбу з ОСОБА_9 ОСОБА_8 у 1978 році власними силами добудовала приміщення площею 5,7 кв.м. та площею 10,7 кв.м., будівництво яких узаконила Вишнівського виконкому №92/15 від червня 1984 року. Таким чином, в період з 1976 року по 2009 рік ОСОБА_8 проживала в частині будинку №8 по вух Залізничній у м. Вишневе Київської області, яке складається з кімнат площею 5Л кв.м.- 10/7 кв.м., 14,6 кв.м. та 15,7 кв.м., згідно з записам в домовій книзі з 1960 року була зареєстрована за даною адресою. Після розірвання шлюбу з ОСОБА_8 ОСОБА_10 уклав шлюб з ОСОБА_3 Після його смерті ОСОБА_11 на підставі заповіту отримала свідоцтво про право на спадщину на частину житлового будинку, в якій вона проживала разом зі спадкодавцем, а також і на ті кімнати . в яких проживала ОСОБА_8 При видачі свідоцтва про право на спадщину, Вишнівська державна нотаріальна контора керувалась рішенням Києво-Святошинського суду від 1955 року та не врахувала інші документи, а саме рішення суду від 18.05.1976 р. та Рішення Вишнівського виконкому №92/15 від червня 1984 року. В 1995 році ОСОБА_8 звернулася до Києво-Святошинського районного суду з позовною заявою про визнання свідоцтва про право спадщину, видане на ім'я ОСОБА_3 недійсним. З 1995 року по 1998 рік справа неодноразово розглядалась судами, а відповідно до ухвали суду від 28.10.1998р. позовну заяву ОСОБА_8 до ОСОБА_12 про визнання свідоцтва про право власності на спадщину частково не дійсним та визнання права власності на частину будинку залишити без розгляду. У березні 2009 році ОСОБА_8 померла, у зв'язку з чим позивачка, як єдина спадкоємиця подала позовну заяву від свого імені.

Просила визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ім'я ОСОБА_3 від 18.09.1993 року, визнати недійсним договір дарування укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від 27.12.2003 року та визнати за нею право власності на частину будинковолодіння № 8 по вул. Залізничній в м. Вишневе, яка складається з приміщень площею 10,7 кв.м., 14,6 кв.м., 5,7 кв.м.. 15 кв.м.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області зі 29.03.2011 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Позивачка звернулась до Апеляційного суду Київської області із апеляційною скаргою, в якій просили скасувати рішення Києво-Святошинського районного гулу Київської області від 29.03.2011 року.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 09.03.2011 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29.03.2011 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ім'я ОСОБА_3, видане Києво-Святошинською державною нотаріальною конторою 18.09.1993 року за реєстровим номером № І-3018 в частині спадкування частини домоволодіння, яке складається з приміщень площею: 10,7 кв.м., 14,6 кв.м., 5,7 кв.м., 15,7 кв.м.; визнано недійсним договір дарування укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від 27.12.2003 року, посвідчений Вишневою державною нотаріальною конторою №5601 в частині дарування частини домоволодіння, яке складається з приміщень площею: 10,7 кв.м., 14,6 кв.м., 5,7 кв.м., 15,7 кв.м.; визнано за ОСОБА_1 право власності на частину домоволодіння №8 по вул. Залізничній в м. Вишневе, Києво-Святошинського району Київської області.

Після чого відповідачі звернулись до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою та просили скасувати рішення Апеляційного суду Київської області від 09.03.2011 року, а рішення Києво- Святошинського районного суду Київської області від 29.03.2011 року залишити без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ віл 05 жовтня 2011 року скасовано рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 березня 2011 року та рішення апеляційного суду Київської області від 09 червня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, 3-ті особи: ОСОБА_4, Управління юстиції Києво-Святошинського району Київської області, КП «БТІ Києво-Святошинської районної ради Київської області» про визнання свідоцтва про право на спадщину та договору дарування недійсним та передано справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час подальшого розгляду справи позивачка неодноразово уточнювала позовні вимоги, остаточно просила суд: визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ім'я ОСОБА_3, видане Києво-Святошинською державною нотаріальною конторою 18 вересня 1993 року за реєстровим №1-3018; визнати недійсним договір дарування від 27 грудня 2003 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений Вишневою державною нотаріальною конторою за №5601; визнати за неповнолітніми ОСОБА_6, ОСОБА_7 право користування частиною будинку №8 по вул. Залізничній в м. Вишневе, яка складається з кімнат 5,7 кв.м., 10,7 кв.м., 14,6 кв.м., 15,7 кв.м.; визнати за ОСОБА_1, як спадкоємицею ОСОБА_8 право власності на частину будинку №8 по вул. Залізничній в м. Вишневе, до складу якої входять 1Л кімнати 5,7 кв.м., кімнати 10,7 кв.м., 14,6 кв.м., 15,7 кв.м., визначити розмір частки квартири під №1, якою користуються члени сім'ї ОСОБА_1, що складається з приміщень площею 5,7 кв.м., 10,7 кв.м., 14,6 кв.м., 15,7 кв.м., по відношенню до загального домоволодіння за адресою: м. Вишневе, вул. Залізнична, 8.

У судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги підтримали, просили суд їх задовольнити.

Представник відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судовому засіданні проти позову заперечувала, просила суд відмовити у його задоволенні. Суду пояснила, ОСОБА_13 на день смерті не набула майнових прав на спірну частину будинковолодіння №8 по вул. Залізничній в м. Вишневе, а тому він не міг увійти до складу спадщини, у зв'язку з чим, права позивачки ніяким чином не порушені. Крім того, станом на момент смерті ОСОБА_8 вже пропустила строк позовної давності, а тому право на звернення до суду не могло перейти до їх спадкоємиці - ОСОБА_1

Третя особа ОСОБА_5, що діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_6 та ОСОБА_7 позовні вимоги позивачки підтримала, просила задовольнити.

Третя особа ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився. Про час, день та місце слухання справи повідомлений.

Представник третьої особи - Органу опіки та піклування Києво-Святошинської районної державної адміністрації позовні вимоги позивачки підтримала, просила задовольнити.

Представники третіх осіб Управління юстиції Києво-Святошинського району Київської області, Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації» Києво-Святошинської районної ради Київської області в судове засідання не з'явились. Про час, день та місце слухання справи повідомлені, направили листи про слухання справи у їх відсутності.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідачів, дослідивши матеріали справи та зібрані у справі докази, суд приходить до висновку про необхідність відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до ст. 60 ЩІК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В судовому засіданні встановлено, що 05 березня 2009 року померла ОСОБА_8 Позивачка, відповідно до рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 березня 2010 року, є спадкоємицею за законом ОСОБА_8

В 1955 році ОСОБА_8 вступила в фактичні шлюбні відносини з ОСОБА_9 В період з 1957 року по 1976 рік вони перебудували існуючу кімнату площею 14,6 кв.м., а також добудували приміщення площею 10,7 кв.м. та 15,7 кв.м.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду від 18 травня 1976 року було встановлено порядок конкретного користування домоволодінням, а саме: ОСОБА_9 виділено у користування частину будинку який складається з приміщення площею 11,4 кв. м., 10 кв. м. та 1/2 частини приміщення 15,7 кв. м., (8,1 кв. м.) та ОСОБА_14 виділено у користування частину будинку яка складається з приміщення площею 10,7 кв. м. 14,6 кв. м. та Уг частини приміщення 15,7 кв. м. (8,1 кв. м.).

У 1976 році ОСОБА_8 та ОСОБА_9 уклали між собою угоду, згідно якої, ОСОБА_9 передав ОСОБА_14 1/2 частину кімнати, площею 8,1 кв. м. Після укладення даної угоди, яка була складена у присутності трьох свідків-сусідів та депутата Вишнівської міської ради, позивачка в 1976 року приєднала частину кімнати до інших кімнат і на сьогоднішній день складає цілу кімнату площею 15,7 кв.м.

Після розірвання шлюбу з ОСОБА_9 ОСОБА_8 у 1978 році власними силами добудувала приміщення площею 5,7 кв.м. та площею 10,7 кв.м., будівництво яких узаконила рішенням Вишнівського виконкому №92/15 від червня 1984 року.

ОСОБА_9 після розлучення уклав шлюб з ОСОБА_12 у 1978 році. 25 травня 1985 року шлюб між нами було розірвано. Повторно вони шлюб уклали 28 січня 1993 року.

Після його смерті ОСОБА_3 на підставі заповіту отримала свідоцтво про право на спадщину на частину житлового будинку, в якій вона проживала разом зі спадкодавцем, а також і на ті кімнати, в яких проживала ОСОБА_8

При видачі свідоцтва про право на спадщину, Випшівська державна нотаріальна контора керувалась рішенням Києво-Святошинського суду від 1955 року та не врахувала інші документи, а саме рішення суду від 18.05.1976 р. та Рішення Вишнівського виконкому №92/15 від червня 1984 року.

В 1995 році ОСОБА_8 звернулася до Києво-Святошинського районного суду з позовною заявою про визнання свідоцтва про право спадщину, видане на ім'я ОСОБА_12 недійсним.

З 1995 року по 1998 рік справа неодноразово розглядалась судами різних інстанцій, а відповідно до ухвали суду від 28.10.1998р. позовну заяву ОСОБА_8 до ОСОБА_3 про визнання свідоцтва про право власності на спадщину частково не дійсним та визнання права власності на частину будинку залишено без розгляду.

З матеріалів інвентарної справи № ЗО на домоволодіння №8 по вул. Залізничній в м. Вишневее встановлено, що спадкодавець ОСОБА_8 на день смерті не набула майнових прав на спірні приміщення будинковолодіння.

Суд не може прийняти до уваги доводи позивачки, що ОСОБА_8 набула права на зазначені приміщення, оскільки власними силами добудувала приміщення площею 5,7 кв.м. та 10,7 кв.м., і рішенням від 07 червня 1984 року №92/15 Виконавчий комітет Вишневої міської ради їй надано дозвіл на узаконення самовільно побудованих кімнат. Оскільки, право власності на збудований та прийнятий в експлуатацію житловий будинок виникає лише з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язку (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

При цьому, ст. 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті.

Аналіз цивільного законодавства в контексті права на спадкування свідчить, що успадковуються виключно ті права і • обов'язки, які виникли та належали спадкодавцеві.

Факт того, що ОСОБА_14 не набула права власності було підтверджено представником позивачки в судових засідання від 28 лютого 2012 року та 30 березня 2012 року. Згідно пункту 1 ст. 61 обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

З врахуванням зазначених обставин, суд приходить до висновку, що спірні приміщення будинковолодіння не могли увійти до складу спадщини, оскільки у ОСОБА_8 на момент смерті не виникло право. У зв'язку з чим, права ОСОБА_1, як спадкоємиці ОСОБА_8 ніяким чином не порушені.

З матеріалів справи вбачається, що приміщення площею 10,7 кв.м. та 5,7 кв.м. в будинку №8 по вул. Залізничній в м. Вишневе, Києво-Святошинського району Київської область, які поряд з іншими є предметом спору, були узаконені в 1995 року не власником домоволодіння, а ОСОБА_8

У відповідності до ст. 331 Цивільного кодексу України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди, тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва будинку (створення майна), введення його в установленому порядку в експлуатацію та отримання права власності на нього і державної реєстрації цього права власності в установленому порядку, особа що його побудувала вважається лише власником матеріалів, обладнання, тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Згідно п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року „Про судову практику у справах про спадкування", якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво, до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Беручи до уваги ст. 11 ЦПК України суд не може вийти за межі позовних вимог, а оскільки позивачка просила визнати за нею право власності на приміщення площею 10,7 кв.м. та 5,7 кв.м. в будинку №8 по вул. Залізничній в м. Вишневе, Києво-Святошинського району Київської обалсіь, а не на будівельні матеріали, суд вважає заявлену вимогу позивачки такою, що не підлягає задоволенню.

При оформленні свідоцтва про право на спадщину по заповіту від 18 вересня 1993 року було враховано рішення суду від 21 липня 1955 року. Рішенням Києво-Святошинського районного народного суду Київської області від 18 травня 1976 року було встановлено лише порядок користування частиною будинковолодінням, а тому, вказане рішення не повинно було враховуватись під час оформлення свідоцтва про право на спадщину.

Свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_9 видане Києво-Святошинською державною нотаріальною конторою 18 вересня 1993 року та зареєстровано в Київському міжміському бюро технічної інвентаризації 28 вересня 1993 року.

На підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Києво-Святошинською державною нотаріальною конторою 18 вересня 1993 року було укладено договір дарування від 27 грудня 2003 року, посвідчений Вишневою державною нотаріальною конторою.

Таким чином, за наявними в матеріалах справи доказами ОСОБА_2 у встановленому чинним законодавством порядку набула права власності.

Суд також не може прийняти до уваги посилання позивачки на те, що свідоцтвом про право на спадщину від 18 вересня 1993 року, виданим Києво-Святошинською державною нотаріальною конторою та укладенням договору дарування від 27 грудня 2003 року, посвідченого Вишневою державною нотаріальною конторою порушено права неповнолітніх дітей, які проживають разом з позивачкою, оскільки при розгляді даного спору вирішується вимоги щодо права власності на спадкове майно. Оскільки право позивача при оформленні свідоцтва про право на спадщину по заповіту від 18 вересня 1993 року та при укладенні договору дарування від 27 грудня 2003 року не порушено, а тому не можуть бути порушені права осіб, які разом з нею проживають.

Неповнолітні діти зареєстровані з будинку №8 по вул. Залізничній в м. Вишневе, що підтверджується довідкою ф.З від 10.03.2010 року №416. Доказів того, що дітям чиняться перешкоди щодо проживання у спірному будинку суду не надано, у зв'язку з чим вимоги щодо визнання права користування за неповнолітніми ОСОБА_6 та ОСОБА_7 задоволенню не підлягають.

На підставі вищезазначеного та керуючись ст.ст. 61, 1216, 1218 ЦК України, ст.ст. 71, 76, 79 ЦПК України (в редакції 1963 року), ст.ст. 208,213-215 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Київської області протягом десяти днів з дня проголошення через Києво-Святошинський районний суду Київської області.

Суддя В.В. Нікушин