№ 1-750/09

ПОСТАНОВА

про попередній розгляд та повернення справи прокурору

Іменем України

23 липня 2009 року                                     м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя в складі:

головуючого Андрос М.О.

за участю прокурора Барбашина С.В.

розглянувши попередньо у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання кримінальну справу за звинуваченням ОСОБА_1 в скоєнні злочину, передбаченого  ст. 191 ч. 1 КК України , —

ВСТАНОВИВ:

Кримінальна справа за звинуваченням ОСОБА_1 поступила до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя з обвинувальним висновком, затвердженим прокурором, для розгляду по суті.

Прокурор у судовому засіданні зазначив, що підстав для закриття, призупинення провадження у справі немає, органом попереднього слідства обвинувальний висновок складений відповідно до вимог КПК України, запобіжний захід обвинуваченому обраний правильно, підстав для його зміни або скасування немає, порушень процесуального законодавства і права обвинуваченого на захист органом попереднього слідства не вбачається.

Однак, вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що це не у повній мірі відповідає дійсності, а справа підлягає поверненню прокуророві з наступних підстав.

Відповідно о ст. 249-1 КПК України суддя своєю постановою повертає справу прокурору у разі, якщо прокурором були суттєво порушені вимоги статей 228-232 цього Кодексу, для усунення виявлених порушень.

Стаття 228 КПК вказує, що, прокурор, одержавши від слідчого справу з обвинувальним висновком, зобов'язаний перевірити, зокрема:

— чи правильно кваліфіковано дії обвинуваченого за статтями кримінального закону;

— чи додержано вимог закону при складанні обвинувального висновку;

— чи додержано органами дізнання або досудового слідства всіх інших вимог цього Кодексу.

Між тим, обвинувальний висновок не відповідає вимогам КПК з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 223 КПК України в описовій частині обвинувального висновку зазначаються, зокрема, обставини справи, як їх встановлено на досудовому слідстві; місце, час, способи, мотиви на наслідки злочину, скоєного кожним з обвинувачених.

Як вбачається з обвинувального висновку ОСОБА_1, працюючи торгівельним агентом по Запорізькому регіону ТОВ «Торгова група «Лідер», в період часу з 04.05.2009 року по 04.6.2009 року, виконуючи свої службові обов'язки, отримав від приватних підприємців ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 грошові кошти 262,85 грн, 199 грн, 639,04 грн, 503,9 грн, 408,48 грн, 132,5 грн та 158,32 грн відповідно за поставлені підприємством товари, однак, всупереч п. 3.24 посадової інструкції, ввірені йому грошові кошти до каси підприємства не здав, а витратив на власні нужди.

Дії ОСОБА_1ПМ. кваліфіковано за ст. 191 ч. 1 КК України як привласнення та розтрата чужого майна, ввіреного особі та перебуваючого у його віданні.

Відповідно до ст. 237 КПК України при попередньому розгляді справи суддею з’ясовується чи підсудна справа суду, на розгляд якого вона надійшла, чи складено обвинувальний висновок відповідно до вимог КПК України.

За правилами територіальної підсудності кримінальна справа розглядається в тому суді, в районі діяльності якого вчинено злочин, а якщо місця вчинення злочину встановити не можна, то справа повинна бути розглянута судом, в районі діяльності якого закінчено дізнання чи досудове слідство по справі.

Приймаючи до уваги, що в обвинувальному висновку місце скоєння злочину не вказане, ТОВ «Торгова група «Лідер» зареєстрована у ІНФОРМАЦІЯ_1, відомості про те, де зареєстроване чи знаходиться Запорізьке регіональне відділення ТОВ «ТГ «Лідер» в матеріалах справи відсутні; досудове слідство по справі проводилося та закінчене прокуратурою м. Запоріжжя, суд позбавлений можливості визначити чи підсудна ця справа Шевченківському районному суду м. Запоріжжя, а обвинувальний висновок не відповідає вимогам КПК України.

Крім того, на думку суду, в обвинувальному висновку також повинен бути точно зазначений час скоєння злочину, а саме дати кожного випадку привласнення грошових коштів, а не загальний період часу, за який вчинені злочинні дії, що є цілком можливим при вивченні бухгалтерської документації.

Також, стаття 191 ч. 1 КК України передбачає відповідальність за привласнення та розтрату чужого майна, яке було особі ввірене чи перебувало в її віданні. Таким чином, з аналізу статті вбачається, що законодавець розподіляє форми доступу особи до майна, яке нею було привласнено чи розтрачено, а саме: чи то майно було особі ввірено, чи перебувало у її віданні.

Однак, в обвинувальному висновку не визначено, яким конкретно чином ОСОБА_1 мав доступ до грошових коштів, що є предметом злочину.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що прокурором при вивченні справи неналежним чином перевірено додержання вимог закону при складанні обвинувального висновку, тобто не виконано вимоги ст. 228 КПК України, що є підставою для повернення справи прокуророві в порядку ст. 249-1 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 237, 240, 244, 249-1 КПК України, п. 3 абз. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення  кримінальних справ на додаткове розслідування» № 2 від 11.02.2005 року, абз. 5 п. 11 Постанови Пленуму Верховного суду України № 6 від 30.05.2008 року «Про практику застосування кримінально-процесуального законодавства при попередньому розгляді кримінальних справ у судах першої інстанції» ,—

ПОСТАНОВИВ:

Повернути кримінальну справу за звинуваченням ОСОБА_1 в скоєнні злочину, передбаченого  ст. 191 ч. 1 КК України , прокурору м. Запоріжжя.

Постанова оскарженню не підлягає, на неї може бути внесення подання прокурором.

Суддя                                                 О.І. Дацюк