АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 606/2521/15-ц Головуючий у 1-й інстанції Малярчук В.В.

Провадження № 22-ц/789/447/16 Доповідач - Демкович Ю.Й.

Категорія -

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2016 р.

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Демковича Ю.Й.

суддів - Хома М. В., Загорський О. О.,

при секретарі - Танцюра О.В.

з участю позивача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тернополя цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто»

на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 21 грудня 2015 року

по справі за позовом ОСОБА_1

до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» /надалі «Лізингова компанія»/

про визнання договору недійсним та повернення коштів,

УСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернувся з вимогами до відповідача про захист прав споживача та витребування безпідставно набутого майна. Просив стягнути із відповідача на його користь безпідставно набуте майно, а саме грошові кошти в розмірі 83790,00 грн. за неукладеним договором, три відсотки річних за час користування грошовими коштами в розмірі 117,08 грн., моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн., суму одержаних доходів, чи доходів, які могли бути отримані Лізинговою компанією за час користування грошовими коштами в розмірі 4000,00 грн. та понесені ним судові витрати.

Позивач посилався на те, що відповідач запропонував йому придбати за договором лізингу автомобіль «Кіа Sorento NEW» за акційною ціною 418000,00 грн., не роз'яснивши умов договору, та, скориставшись несправедливими умовами договору, отримав від нього кошти в сумі 83790,00 грн. в якості адміністративного платежу.

Ознайомитися з умовами договору він не мав можливості, так як представник відповідача не надала достовірної інформації про ціну автомобіля, яка виявила значно вищою, завірила в тому, що всі істотні умови договору представник пояснила. Крім цього, протягом обіцяних днів предмет лізингу так і не був переданий.

Після вивчення змісту договору йому стало зрозуміло, що сплачені кошти не повернуть, та можливості розірвати договір немає, оскільки договір не передбачає такої можливості з ініціативи лізингоодержувача, що є порушенням його прав як споживача.

Із врахуванням того, що не було досягнуто домовленості по всі істотних умовах договору, як от: не підписано додаток № 3 до договору щодо виду платежів та їх розміру, тому позивач вважає даний договір неукладеним, а сплачені платежі - безпідставно набутим відповідачем майном.

Рішенням Теребовлянського районного суду від 21.12.15 позов задоволено. Стягнуто з Лізингової компанії в користь ОСОБА_1 безпідставно набуте майно, а саме грошові кошти в розмірі 83790,00 грн., три відсотки річних за час користування безпідставно збереженими грошовими коштами в розмірі 117,08 грн. та судовий збір в розмірі 929,08 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено у зв'язку з їх безпідставністю.

Із апеляційною скаргою на дане рішенням звернулася Лізингова компанія, вважаючи, що воно поставлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Порушення вбачає в тому, що судом взагалі не досліджено правовідносини, що склалися між сторонами спору, а також невірно надано правову оцінку доказам, а саме: суд першої інстанції дійшов хибного висновку, що оскільки сторони в момент укладання договору фінансового лізингу не уклали передбачений правочином Додаток №3 до основного договору, яким визначено лізингові платежі з наступними погашенням процентів, то такий правочин має бути визнаний неукладений, і як наслідок цього - відповідач зобов'язаний повернути позивачу безпідставно набуті кошти.

Позивач апеляційної скарги не визнав, вважає рішення законним і обґрунтованим.

Заслухавши учасника судового процесу, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, колегія суддів вважає, що скаргу слід задовольнити з огляду на наступне.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що при підписанні договору фінансового лізингу сторонами не було підписано та не узгоджувався додаток №3 "Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів між сторонами", який, на думку суду, є істотною умовою вищевказаного договору фінансового лізингу, з чого суд зробив висновок, що позивач не був ознайомлений із графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів.

У силу ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Так, у відповідності до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам процесуального закону рішення суду першої інстанції не відповідає з огляду на наступне.

У силу ч. 1 ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Встановлено, що 31.10.15 між сторонами укладено договір фінансового лізингу № 001884 з додатками /надалі «Договір»/, за умовами якого відповідач зобов'язався передати в у користування автомобіль «KIA Sorento New».

На виконання умов Договору позивачем сплачено в користь відповідача 83790,00 грн.

Згідно із п.п. 1.1, 1.2 відповідач зобов'язався придбати предмет лізингу «Кіа Sorento NEW» зазначений у специфікації, що є додатком № 2 у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу - позивачу на умовах, передбачених Договором.

Закон України «Про фінансовий лізинг» передбачає істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди ( ч. 2 ст. 6 Закону).

Зі змісту Договору та додатків №.№ 1, 2 вбачається, що сторони домовилися щодо вартості предмету лізингу та усіх видів платежів.

Так, вартість транспортного засобу узгоджена сторонами й становить 34912,50 дол. США, що станом на дату підписання Договору (31.10.15) склало 837900,00 грн.

Відповідно до п. 2.2 Договору, строк лізингу починається з моменту передачі предмета лізингу та підписання акту приймання-передачі предмета лізингу, та закінчується через шістдесят календарних місяців з моменту підписання акту приймання-передачі предмета лізингу та в останньому місяці сплати лізингового платежу за додатком № 3 до цього договору, якщо інше не передбачено умовами даного договору.

Тобто, після сплати лізингоодержувачем необхідних лізингових платежів, включаючи авансовий, що зазначені в п. 1.7 договору, та після надання йому предмета лізингу в користування із обов'язковим підписанням акта приймання-передачі предмета починається лізинговий період, який характеризується сплатою на рахунок лізингодавця решти вартості предмета договору.

Підтвердженням початку настання такого лізингового періоду є укладання акту приймання-передачі предмета лізингу та додатку № 3, де зазначається порядок сплати лізингових платежів, що відрізняється від порядку в додатку № 1 наявністю таких нових складових як: відсоткова ставка за користування обсягом фінансування, комісія за супроводження договору, коефіцієнт, необхідний для розрахунку лізингових платежів, і інше.

У силу п. 4.3 Договору, план відшкодування або додаток № 3 до Договору підписується до моменту підписання акту приймання-передачі предмета лізингу.

Суд першої інстанції не звернув уваги на дані умови Договору, а саме: щодо моменту визначення сторонами умов договору по лізингових платежах (план відшкодування або додаток № 3), а тому висновок суду про неукладеність договору є передчасним й помилковим щодо недосягнення сторонами істотних умов договору.

Окрім цього, стягуючи із відповідача 83790,00 грн., сплачених позивачем в якості лізингових платежів за Договором, що підтверджується платіжним документом, суд невірно застосував положення ст. 1212 ЦК України щодо безпідставності одержання вказаних коштів.

Стаття 1212 ЦК України визначає випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом ч. 1 ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту.

Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Аналіз положень ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 177, ч. 1 ст. 202, ч. ч. 1,2 ст. 205, ч. 1 ст. 207, ч. 1 ст. 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 ЦК України.

Частина 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або-отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених ст. ст. 11,600,601,604-607,609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02.10.13 у справі № 6-88 цс13 та від 24.09.14 року у справі №6-122 цс14.

Із огляду на вищенаведене та, керуючись ст. 309 ЦПК України, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду слід скасувати й постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог позивача до Лізингової компанія про стягнення коштів за їх безпідставністю.

Керуючись ст.ст. 218, 303, 304, 307, 309, 316, 324 ЦПК України колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» задовольнити.

Рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 21 грудня 2015 року скасувати.

Постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» про визнання договору недійсним та повернення коштів.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у касаційному порядку протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області Ю.Й. Демкович