Справа № 362/2337/16-к

Провадження № 1-кп/362/169/16

ВИРОК

Іменем України

03.06.2016

Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючої судді - ВОРОБЙОВОЇ В.М.

з участю секретаря - Чорної М.В.,

прокурора – Фрунзе С. В.,

обвинуваченого – ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Василькові кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12016110140000769 від 28.03.2016 року за обвинуваченням:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, громадянина України, військовослужбовця В/Ч А0704, ІНФОРМАЦІЯ_3, одруженого, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, проживає в ІНФОРМАЦІЯ_5, раніше не судимого, -

в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.426-1 КК України ,-

В с т а н о в и в :

З 16.09.2004 прапорщик ОСОБА_1 проходить військову службу за контрактом у військовій частині А0704, яка дислокується за адресою: Київська область, Васильківський район, м. Васильків, вул.. Декабристів, 40, де займає посаду сержанта-інструктора навчальної роти навчального батальйону вказаної військової частини.

Згідно наказу командира військової частини А0704 №185 від 24.02.2016 з метою проведення підготовки військовослужбовців військової служби за контрактом прапорщика ОСОБА_1 призначено на посаду сержанта з матеріального забезпечення 2 навчальної роти навчального батальйону вказаної військової частини.

Разом із ОСОБА_1, в одному з ним підрозділі, відповідно до наказу командира військової частини А0704 №210 від 29.02.2016, проходить військову службу за контрактом та перебуває на посаді курсанта солдат ОСОБА_2, для якого прапорщик ОСОБА_1 відповідно до вимог ст.ст.28-32, 121 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, являється начальником за військовим званням.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-ХІІ зі змінами, визначено, що особливий період – період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудований період закінчення воєнних дій.

Згідно ст.ст.28-32 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців. Начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов’язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов’язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою. Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.

За своїм військовим званням начальниками є: прапорщики і мічмани – для сержантів і старшин, рядових і матросів однієї з ними військової частини.

Проходячи військову службу у військовій частині А0704, відповідно до вимог ст.ст.11, 16, 33, 34, 49, 121 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, прапорщик ОСОБА_1 зобов’язаний: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов’язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників); постійно підвищувати рівень військових професійних знань, знати та виконувати свої обов’язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; виявляти повагу до підлеглих, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; не допускати застосування насильства щодо підлеглих, піклуватися про стан їх здоров’я. Ці обов’язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Окрім того, відповідно до ст.ст.3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прапорщик ОСОБА_1 зобов’язаний: додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю і честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків. Однак, діючи в порушення наведених вище вимог Статутів Збройних Сил України прапорщик ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, за викладених обставин.

14.04.2016 приблизно о 23 годині 40 хвилин знаходячись в кімнаті зберігання особистих речей та майна 2-ї навчальної роти навчального батальйону військової частини А0704 (дислокується у м. Васильків, Київської області), перебуваючи на посаді сержанта з матеріального забезпечення 2 навчальної роти навчального батальйону у військовому званні «прапорщик», в умовах особливого періоду, діючи умисно, всупереч закріпленого у військових статутах порядку взаємовідносин між військовослужбовцями, з метою дотримання військової дисципліни військовослужбовцями, будучи обуреним поведінкою солдата ОСОБА_2, пред’явив останньому претензії щодо самовільного залишення ним військової частини та застосував насильство щодо солдата ОСОБА_2, а саме: наніс правою рукою два удари в область потилиці та один удар в обличчя, спричинивши останньому фізичний біль.

Дії обвинуваченого ОСОБА_1 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч.4 ст. 426-1 КК України, як застосування насильства щодо підлеглого, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.426-1 КК України визнав повністю, підтвердив обставини вчинення злочину, викладені в обвинувальному акті, і пояснив, що 14 квітня 2016 року він прибув до військової частини і командир повідомив, що солдат ОСОБА_2 залишав військову частину і купував спиртні напої. Солдата затримали інші військовослужбовці. Він/ОСОБА_1 В./ сказав ОСОБА_2 зайти до кімнати зберігання речей. Там він почав з’ясовувати причини порушення солдатом військової дисципліни, чому самовільно покинув військову частину і намагався придбати спиртні напої. Оскільки солдат ОСОБА_2, перебуваючи на навчанні не допускав раніше порушень, він намагався з,ясувати, хто міг його підбурити на даний вчинок. Але ОСОБА_2 нічого не пояснював. Будучи обуреним таким вчинком солдата, він наніс йому кілька ударів по потилиці та обличчю у виховних цілях, оскільки він за своїми обов,язками повинен тримати дисципліну та піклуватися про підлеглих. В подальшому з солдатом ОСОБА_2 відбувалася нормальна розмова, і вони вибачилися один перед одним. За 25 років його військового стажу такий випадок в нього трапився вперше. До цього він не допускав образ підлеглих. Просить вибачення за скоєне, суворо його не карати, дати можливість продовжувати службу в ЗС України, оскільки має велике бажання продовжувати службу в Збройних Силах України, передавати свій великий досвід і достойно виховувати молодих солдат.

Суд вважає  можливим, відповідно до положень ст. 349 КПК України, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ні ким не оспорюються, проти чого не заперечують прокурор і обвинувачений, правильно розуміючи зміст даних обставин, і у суду немає сумнівів у добровільності їх позиції.

 Учасникам процесу роз’яснено, що в такому разі вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини справи в апеляційному порядку.

За таких обставин суд вважає, що органи досудового розслідування правильно кваліфікували дії обвинуваченого ОСОБА_1 за ч.4 ст. 426-1 КК України застосування насильства щодо підлеглого, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, оскільки в судовому засіданні встановлено, що діяння, у вчинення якого обвинувачується особа, мало місце, що діяння містить склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 426-1 КК України і що у вчиненні цього кримінального правопорушення винен ОСОБА_1

До обставин, які пом’якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_1, відповідно до ст. 66 КК України, суд відносить його щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_1, відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Крім того, обираючи обвинуваченому міру покарання, суд враховує ступінь тяжкості скоєного злочину, що відноситься, відповідно до ст.12 КК України до тяжких злочинів, обставини його вчинення, дані про особу обвинуваченого, наявність пом,якшуючих та відсутність обтяжуючої обставин.

Зокрема, суд враховує, що обвинувачений вперше притягується до кримінальної відповідальності, відповідно до витягу з бази даних МВС України /а.с. 31/, за місцем служби характеризується позитивно, як коректний та витриманий по відношенню до старших начальників, дотримується службової субординації /а.с. 32/, на обліках у лікаря психіатра та лікаря нарколога не перебуває /а.с. 29/.

При призначенні обвинуваченому покарання, суд враховує його щире каяття, конкретні обставини вчинення злочину, мотивацію злочину, дані про особу обвинуваченого, його позитивну характеристику по службі, думку потерпілого, висловлену в заяві, надісланої до суду, який не наполягає на суворому покаранні обвинуваченого і не має претензій до обвинуваченого, крім того, суд бере до уваги те, що він діяв з хибно уявних інтересів служби з метою дотримання військової дисципліни в роті, маючи великий досвід служби і бажання її продовжувати, що в результаті його протиправних дій не настало тяжких наслідків, розладу здоров,я потерпілому не завдано, наявність пом,якшуючих обставин.

Вищевказані обставини справи , що пом,якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи обвинуваченого, суд вважає винятковими і такими, що у відповідності зі ст. 69 ч.1 КК України дозволяють призначити покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч.4 ст. 426-1 КК України, у виді позбавлення волі на строк, що не перевищує 2 років і із застосуванням ст. 58 КК України, враховуючи обставини справи та особу обвинуваченого, вважає за можливе призначити покарання у виді службового обмеження, вважаючи, що саме таке покарання буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових злочинів, відповідно до положень ч.2 ст. 65 КК України.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_1 не обирався, в судовому засіданні прокурором не було заявлено такого клопотання, а тому суд при постановленні вироку не застосовує до ОСОБА_1 запобіжного заходу.

Керуючись ст.ст.349, 368-371, 395 КПК України, суд,-  

З А С У Д И В:

ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 426-1 КК України.

Призначити ОСОБА_1 за ч.4 ст.426-1 КК України покарання із застосуванням ч.1 ст. 69 КК України у виді 2/двох/років позбавлення волі.

Застосувати до призначеного ОСОБА_1 покарання ст.58 КК України та призначити йому покарання у виді службового обмеження строком 2/ два/ роки з відрахуванням в дохід держави із суми його грошового забезпечення в розмірі 10/десяти/ відсотків.

Строк відбуття покарання ОСОБА_1 обчислювати з моменту вступу вироку в законну силу і звернення його до виконання.

На вирок може бути подана апеляційна скарга  до Апеляційного суду Київської області протягом тридцяти днів з дня проголошення через Васильківський міськрайонний суд Київської області.

           Копію вироку негайно вручити засудженому ОСОБА_1 і прокурору.

     Суддя Воробйова В. М.