Єдиний унікальний номер 242/405/16-ц Номер провадження 22-ц/775/1173/2016

Головуючий у 1 інстанції Пирогова Л.В. Єдиний унікальний номер 242/405/16-ц

Доповідач Халаджи О.В. Номер провадження 22-ц/775/1173/2016

Категорія 48

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

7 червня 2016 року м. Бахмут

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Халаджи О.В.

суддів Груіцької Л.О., Жданової В.С.

секретар Кіпрік Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 13 квітня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл спільного сумісного майна подружжя,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розподіл сумісного майна подружжя. В обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що з відповідачем перебуває у зареєстрованому шлюбі з 26.05.2001 року. За час перебування у шлюбі ними було придбано за договором купівлі-продажу гаражі за літерами В, Г, Д, загальною площею 89,10 кв.м. та двокімнатну квартиру №4 за адресою: Донецька область, м. Донецьк, вул. Октябрьська, буд. 63, загальна площа якої становить 30,40 кв.м, та житлова – 22,20 кв.м. Право власності на квартиру було оформлено на відповідачку, яка на час оформлення договору за паспортом мала дошлюбне прізвище – «Несходовська». Позивач бажав здійснити поділ спільного майна, оскільки вважає, що зазначене майно належить сторонам на праві спільної сумісної власності. Відповідач ухиляється від укладення договору про поділ спільного сумісного майна, а тому позивач вимушений звернутись до суду. Просив суд здійснити поділ спільного сумісного майна подружжя, яке складається із зазначеної квартири та гаражів та визнати за ним право власності на 1/2 частку належної йому на праві спільної сумісної власності квартири №4 у м. Донецьк, вул. Октябрьська, будинок №63 та гаражів за літерами В, Г, Д загальною площею 89,10 кв.м., які розташовані за адресою: м. Донецьк, вул. Октябрьська, 63, визнати за відповідачем право власності на 1/2 частку належної йому на праві спільної сумісної власності квартири №4 у м.Донецьк, вул.Октябрьська, будинок №63 та гаражів за літерами В, Г, Д загальною площею 89,10 кв.м., які розташовані за адресою: м. Донецьк, вул. Октябрьська, 63, та розподілити судові витрати відповідно до ст. 88 ЦПК України.

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 13 квітня 2016 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено, мотивуючи тим, що спірна квартира не є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки на час вирішення справи даний факт не знайшов свого підтвердження, а тому суд був позбавлений можливості визначити частки співвласників у праві спільної сумісної власності.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся до апеляційного суду Донецької області з апеляційною скаргою, в якій зазначив, що суд не врахував, що право власності на спірну нерухомість було зареєстровано у порядку, передбаченому законом на момент такої реєстрації, а також суд не врахував, що з моменту такої реєстрації не відбулось жодних юридично значимих дій з цією нерухомістю. Таким чином, право власності на спірну нерухомість і зараз належить відповідачу на законних підставах і може бути поділено відповідно до норм Сімейного кодексу України.

Вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення без повного з’ясування судом обставин, що мають значення для справи; з невідповідністю висновків суду обставинам справи, а також з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Сторони до судового засідання не з’явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності, тощо), що мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Умовами обґрунтованості є повне і всебічне з'ясування обставин, що мають значення для справи, доведеність тих обставин, які суд вважає встановленими, відповідність висновків суду обставинам справи.

Проте рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам Закону в мовній мірі не відповідає.

Так, вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд відмовив у задоволенні позову з тих підстав, що у суду на час вирішення справи не було доказів про реєстрацію об’єктів спірної нерухомості у виконавчому комітеті місцевої ОСОБА_3 народних депутатів, не було відомостей про реєстрацію в органах БТІ та Реєстру прав власності на нерухоме майно, а тому не має підстав вважати, що зазначене майно знаходиться у власності ОСОБА_4 (ОСОБА_1).

З такими висновками суду першої інстанції погодитись неможливо.

Так судом встановлено, що Відповідно копії свідоцтва про шлюб І-НО №125369, виданого 26.05.2001 р. відділом реєстрації актів громадського стану Київського районного управління юстиції м.Донецька, сторони зареєстрували шлюб 26.05.2001 року, про що зроблено актовий запис № 232. Відповідач змінила дошлюбне прізвище «Несходовська» на «Гінзбург».

30.03.2002 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу квартири №4 у м.Донецьк, вул.. Октябрьська, будинок №63, загальною площею 30,40 кв.м. та гаражів за літерами В, Г, Д загальною площею 89,10 кв.м., який посвідчено 30.03.2002 року за № 1712 приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_5

Згідно інформаційної довідки №54502795 від 03.03.2016 року, сформованої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м.Києва, а також довідки №60835443 від 07.06.2016 року, сформованої на запит апеляційного суду Донецької області – відсутні відомості з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про права власності, інші речові права, іпотеки, обтяження, щодо квартири АДРЕСА_1.

За змістом ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 ст. 61 СК України передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

За змістом ч. 1 та ч. 2 ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Пунктом 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» встановлено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 - 72 СК та ст. 372 ЦК.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Так, сторонами надано у якості доказу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя копію договору купівлі-продажу від 30.03.2002 року та копію технічного паспорту, складеного 12.06.1998 року на ім’я ОСОБА_4

Таким чином, перебуваючи у шлюбі з 26.05.2001 року відповідач ОСОБА_2 уклала нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири у березні 2002 року за дошлюбним прізвищем «Несходовська» та отримала технічний паспорт на вказану квартиру за прізвищем «Несходовська».

Згідно ст. 227 ЦК Української РСР, 1963 року, який діяв на час укладення договору купівлі-продажу спірного майна, договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої ОСОБА_3 народних депутатів.

Так, однією із спеціальних вимог закону щодо форми договору певного виду є вимога, що міститься у частині 1 ст. 227 ЦК УРСР, згідно з якою договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією зі сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (ст. 47 ЦК УРСР).

Окрім нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомості закон вимагає реєстрації такого договору у виконавчому комітеті місцевої ОСОБА_3 народних депутатів.

Аналізуючи вищенаведену норму Закону слід прийти до наступного, що до введення в дію нового ЦК України, яким запроваджується обов'язкова державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та правочинів з ним, немає правових підстав визнавати нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нерухомості недійсним внаслідок відсутності реєстрації. Відповідно до ч. 1 ст. 45 ЦК України недодержання форми угоди (правочину), якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі. Останній же говорить лише про обов'язковість нотаріального посвідчення такого роду договорів і не встановлює ніяких наслідків відсутності реєстрації нотаріально посвідченого договору в органах місцевого самоврядування. Крім того, не треба забувати і про те, що сам факт посвідчення нотаріусом договору купівлі-продажу нерухомості є визнанням його з боку держави таким, що породжує відповідні права і обов'язки для сторін і є юридичне вірогідним.

На підставі вищевикладеного, колегія апеляційного суду приходить до висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права при вирішенні спору про розподіл спільного сумісного майна подружжя.

Порушення або неправильне застосування норм матеріального права, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення, а тому апеляційний суд приходить до висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції та постановлення нового рішення про задоволення позовних вимог позивача.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 316 ЦПК України, апеляційний суд,

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 13 квітня 2016 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл спільного сумісного майна подружжя задовольнити.

Розподілити спільне сумісне майно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вигляді двокімнатної квартири № 4 в будинку № 63, Ворошиловського району по вулиці Октябрська у м. Донецьк порівну та визнати за кожним із них право власності на ? частину зазначеної вище квартири.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, касаційна скарга на нього може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді: