ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" червня 2016 р.                                        Справа № 907/573/15

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді                                        Матущака О.І.

суддів                                                            Дубник О.П.

                                                            ОСОБА_1

розглянувши апеляційну скаргу          публічного акціонерного товариства „Всеукраїнський акціонерний банк” в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ОСОБА_2 м. Київ

на рішення          господарського суду Закарпатської області від 08.02.2016 р.

у справі          № 907/573/15

за позовом:          публічного акціонерного товариства „Всеукраїнський акціонерний банк” в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ОСОБА_2 м. Київ

до відповідача:          товариства з обмеженою відповідальністю „Таурус Проперті” м. Київ

про          визнання недійсним договору купівлі – продажу рухомого майна, укладеного 14.11.2014 р. між ПАТ “Всеукраїнський акціонерний банк” та ТОВ “Таурус проперті”, посвідчений ОСОБА_3, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 4008; визнання недійсним акту приймання – передачі від 14.11.2014 р. до договору купівлі – продажу рухомого майна, укладеного між ПАТ “Всеукраїнський акціонерний банк” та ТОВ “Таурус проперті”, посвідчений ОСОБА_3, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 4008; визнання права власності на рухоме майно, яке знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, село Пилипець, а саме: – обладнання пасажирської підвісної одноканатної дороги “Steurer” в складі привідна та натягуючі станції (комплект: лінійні опори з металоконструкціями до них – 22 шт.; роликові балансири – 30 шт.; крісла двомісні в комплекті із затискачами – 200 шт.; канат сталевий діаметром 36 мм, довжиною 1800 м); – бугельний підйомник “Doppelmayr” – Т – Ваr, що був у вжитку, 1972 року випуску, довжиною 1000 м, кількість опор 7, тип опор – Portstutzen, кількість бугелів 82, привід потужністю 160 kw, швидкість руху – 30 м/сек., діаметр тросу – 22 мм (з врахуванням заяви про зміну підстав позову),

за участю представників сторін від:

позивача: ОСОБА_4 – за довіреністю №594 від 25.02.2016 р.;

відповідача: ОСОБА_5 – за довіреністю б/н від 11.02.2016 р.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 08.02.2016 р. (в складі колегії суддів: головуючого судді Л.І.Пригари, О.С.Йосипчука, О.Ф. Ремецькі) в позові відмовлено повністю.

Рішення суду мотивоване тим, що договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14.11.2014 р. не суперечить положенням чинного законодавства, зокрема, пункту 3 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а тому, відсутні підстави для задоволення заявлених позовних вимог, а також нормам Закону «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», який діяв на момент укладення спірного договору купівлі – продажу рухомого майна.

Позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. Скаржник у поданій апеляційній скарзі посилається на те, що договір купівлі – продажу рухомого майна, укладений 14.11.2014 р. між ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» та ТОВ «Таурус проперті», посвідчений ОСОБА_3, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 4008 є нікчемним, оскільки вартість відчуженого рухомого майна банку було здійснено за ціною, яка в кілька разів є меншою від звичайної ціни станом на дату продажу, в результаті чого банк поніс збитки, а це в свою чергу є підставою нікчемності договору визначеною п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Апелянт зазначає, що звичайна ціна повинна була визначатися станом на дату відчуження земельної ділянки за оскаржуваним договором, тобто станом на 14.11.2014 р. Натомість звітом, виконаним ТОВ «Актив Експерт» спільно з ПП «ТВІ» ринкова вартість земельної ділянки була визначена не станом на дату її відчуження відповідачу (14.11.2014 р.), а станом на 03.11.2014 р., що в свою чергу не може вважатися звичайною ціною земельної ділянки відповідно до вимог Податкового кодексу України, та правових висновків Верховного Суду України. Разом з тим, скаржник наголошує, що місцевий господарський суд прийшов до безпідставного висновку стосовно того, що висновки, які містяться в звіті від 14.11.2014р., виконаного ЗАТ «Консалтингюрсервіс» спільно з ТОВ «Консалтингова фірма «Євротерра», не є належним доказом.

Крім цього, позивач просить призначити оціночно-земельну експертизу для визначення звичайної ціни земельної ділянки станом на момент укладення договору.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Свої заперечення обґрунтовує тим, що договір купівлі – продажу рухомого майна від 14.11.2014 р. відповідає всім вимогам чинного законодавства, а тому не може бути визнаний нікчемним ні договір купівлі – продажу рухомого майна, ні акт приймання – передачі до вказаного договору. Стверджує про те, що при укладенні договору купівлі – продажу рухомого майна від 14.11.2014 р. між банком та відповідачем досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, ч. ч. 2, 3 180 Господарського кодексу України. Відповідачем заперечується твердження позивача щодо заниженої вартості відчуженого рухомого майна, оскільки вказана в договорі купівлі – продажу від 14.11.2014 р. ціна рухомого майна була визначена та погоджена обома сторонами, що зафіксовано у п. 4 договору. Крім того, з метою визначення вартості рухомого майна сторонами перед укладенням спірного договору було замовлено послугу оцінювача з визначення ринкової вартості обладнання (спірного рухомого майна), згідно висновку якого ринкова вартість спірного рухомого майна станом на 03.11.2014р. становила суму 867 381, 60 грн. з ПДВ. Таким чином, доводи банка щодо заниження ринкової вартості рухомого є безпідставними та необґрунтованими.

Розглянувши в судовому засіданні вищезазначене клопотання про призначення екпертизи, заслухавши пояснення сторін щодо нього, колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні оскільки самі по собі сумніви скаржника щодо правильності визначення ціни договору не є достатньою підставою для призначення експертизи, а клопотання про її призначення на підставі існування двох звітів оцінювачів, один з яких не відповідає встановленим вимогам, не є достатньо обґрунтованим з огляду на те, що поняття ціни містить економічну, а не правову складову і визначається виключно в залежності від співвідношення попиту і пропозиції в конкретний час та за конкретних обставин.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення сторін у судовому засіданні, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено апеляційним господарським судом, на підставі постанови Правління Національного банку України від 20.11.2014 р. №733 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» до категорії «неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20.11.2014 р. №123 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк», згідно з яким з 21.11.2014 р. запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк», код ЄДРПОУ 19017842, МФО 380537, місцезнаходження: вул. Дегтярівська, 27 т, м. Київ, 04119, Україна.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 128 з 24.11.2014 р. повноваження уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» передано провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Фонду гарантування ОСОБА_2

Рішенням виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 35 від 17.02.2015 р. продовжено здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» по 20.03.2015 р. (включно) та продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» ОСОБА_2 по 20.03.2015р.(включно).

Як встановлено місцевим господарським судом, під час проведення уповноваженою особою фонду перевірки правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, з підстав визначених ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», позивачем було виявлено укладення договору купівлі – продажу рухомого майна, укладеного 14.11.2014 року між ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» та ТОВ «Таурус проперті», посвідченого ОСОБА_3, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 4008.

Відповідно до п. п. 1,4 вказаного договору, продавець передає у власність покупця, а покупець приймає належне продавцю на праві приватної власності рухоме майно, яке знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, село Пилипець, а саме: – обладнання пасажирської підвісної одноканатної дороги «Steurer» в складі привідна та натягуючі станції (комплект: лінійні опори з металоконструкціями до них – 22 шт.; роликові балансири – 30 шт.; крісла двомісні в комплекті із затискачами – 200 шт.; канат сталевий діаметром 36 мм, довжиною 1800 м); – бугельний підйомник «Doppelmayr» – Т – Ваr, що був у вжитку, 1972 року випуску, довжиною 1000 м, кількість опор 7, тип опор – Portstutzen, кількість бугелів 82, привід потужністю 160 kw, швидкість руху – 30 м/сек., діаметр тросу – 22 мм (надалі за текстом – «Майно») та сплачує за нього обговорену грошову суму.

Ціна продажу майна за договором від 14.11.2014 р. становить 900 000 грн. включаючи ПДВ.

В подальшому 14.11.2014 р. між сторонами було укладено акт приймання-передачі вказаного вище майна.

Як вбачається з матеріалів справи, право власності позивача на майно оформлено свідоцтвом про придбання майна з аукціону, посвідченим ОСОБА_6, приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області 25.12.2012 р. за реєстровим № 855.

Позивач вважає, що вартість відчуженого рухомого майна банку було здійснено за ціною, яка в кілька разів є меншою від звичайної ціни станом на дату продажу, в результаті чого банк поніс збитки, а це в свою чергу є підставою нікчемності договору визначеною п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»., що і стало підставою звернення до суду з позовом.

При прийнятті постанови судова колегія виходила з наступного.

Необхідно зазначити, що Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальним законом, який регулює відносини, що виникають у зв’язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Відповідно до ч. 1 ст.36, ч. ч. 1,2 ст.38, ч. 4, 5 ст.34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Фонд зобов’язаний забезпечити збереження активів та документації банку; протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, коли банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.           

Фонд протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі отримання повідомлення Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов’язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. Такий нікчемний договір не може бути використаний для визначення ринкової ціни.

Згідно ст. ст. 202, 215, 203, 216, 92, 655 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а вразі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Необхідно зазначити, що як на підставу нікчемності договору купівлі-продажу та акту приймання-передачі до нього позивач посилається на пункт 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в якій зазначено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.

Згідно ст. 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Поняття «звичайна ціна» визначена в пункті 14.1.71. Податкового кодексу України, відповідно до якого, - це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотнє, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

Рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають зацікавленість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб'єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна). Рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) може виконувати оцінювач, який має не менш ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна, експертні ради, що спеціально створені саморегулівними організаціями оцінювачів з метою контролю за якістю оцінки майна, яка проводиться оцінювачами - членами саморегулівної організації, оцінювачі, які мають не менш ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна та працюють у Фонді державного майна України, а також інших органах, зазначених у статті 5 цього Закону.

Як встановлено господарським судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, умовами оспорюваного договору купівлі-продажу визначено та погоджено сторонами, що ціна продажу майна за договором від 14.11.2014 р. становить 900 000 грн. включаючи ПДВ.; зазначену в цьому договорі ціну продажу продавець вважає вигідною для себе, її розмір не пов'язаний зі збігом якихось важких для продавця обставин і повністю задовольняє продавця.

Судова колегія звертає увагу на те, що скаржником не обґрунтовано та не надано жодних доказів того, що вартість відчужуваної земельної ділянки за договором купівлі-продажу є меншою чи заниженою, ніж її ринкова вартість. При цьому, згідно наявного в матеріалах справи звіту та висновку суб’єкта оціночної діяльності, наданий оцінювачем – ТОВ «ОСОБА_3 експерт» (сертифікат № 14334/13 від 13.02.2013 р.), ринкова вартість спірного рухомого майна станом на 03.11.2014 р. становить 867 381,60 грн. з урахуванням ПДВ.

Як вбачається з позовної заяви та доводів апеляційної скарги, на підтвердження доводів, щодо заниженої вартості земельної ділянки, викладених в позовній заяві, скаржником було надано до суду першої інстанції та приєднано до матеріалів справи звіт про експертну грошову оцінку земельних ділянок та обладнання, що знаходяться у власності відповідача, який виконаний ЗАТ «Консалтингюрсервіс» та ТОВ «Консалтингова фірма «Євротерра», яким було визначено ринкову вартість спірного рухомого майна станом на 14.11.2014 р. Згідно вказаного висновку ринкова вартість обладнання пасажирської підвісної одноканатної дороги „Steurer” визначена в розмірі 2 265 330 грн. без ПДВ та бугельний підйомник „Doppelmayr” – Т – Ваr – в розмірі 594 361 грн. без ПДВ.

Суд апеляційної інстанції бере до уваги, що відповідно до рецензії від 11.09.2015 р. на вказаний звіт, яка виконана оцінювачем ОСОБА_7 (кваліфікаційне свідоцтво серії ЦХ№00143 від 04.03.2006 р., свідоцтво про державну реєстрацію у державному реєстрі оцінювачів ФДМУ №10579 від 03.09.2013 р.; має практичний досвід з оцінка майна понад 16 років, з експертної грошової оцінки земельної ділянки понад 16 років) виявлено порушення національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна та майнових прав», а сам звіт визначено як такий, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним та непрофесійним і не може бути використаний.

Водночас, місцевим господарським судом встановлено, що рецензією від 11.09.2015р. на звіт та висновок суб’єкта оціночної діяльності – ТОВ «ОСОБА_3 експерт» спільно з ПП «ТВІ», згідно якого ринкова вартість спірного рухомого майна станом на 03.11.2014 р. становила 867 381,60 грн., підтверджується, що цей звіт загалом відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки.

Відтак, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про відсутність підстав вважати, що вартість відчужуваного за договором купівлі-продажу спірного рухомого майна є значно заниженою та водночас відрізняється від вартості визначеної сторонами в спірному договорі.

Щодо заявлених позивачем підстав визнання договору купівлі – продажу рухомого майна недійсним визначених ч. 1 ст. 227 Цивільного кодексу України, тобто вчинення правочину без відповідного дозволу (ліцензії), колегія суддів зазначає наступне.

Види діяльності, на здійснення яких необхідно отримати ліцензії, визначається Законом України «Про ліцензування певних видів підприємницької діяльності», Господарським кодексом України, а також іншими законами.

Згідно з частиною 1 статті 227 Цивільного кодексу України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний недійсним. Вказана стаття Кодексу надає суду право визнавати недійсними правочини, вчинені без відповідного дозволу, який іменується ліцензією, а відтак ця стаття не поширюється на правочини, на вчинення яких необхідно мати інші дозволи.

Ліцензія є необхідною для здійснення деяких видів господарської діяльності, зазначених у статті 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».

На момент укладення між сторонами оспорюваного правочину діяв Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», згідно ст.1 якого встановлено, ліцензія – це документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з позицією місцевого господарського суду про те, що вищенаведені норми законодавства не обмежували права сторін на укладення спірного договору купівлі – продажу рухомого майна з мотивів, наведених позивачем, а тому підстав для визнання недійсними договору купівлі – продажу рухомого майна та акту приймання – передачі до нього відповідно до ст. 227 Цивільного кодексу України відсутні.

Львівський апеляційний господарський суд звертає увагу також на таке.

Згідно ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Положенням статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У відповідності до ч.1 ст.216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Отже, в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним, як спосіб захисту цивільного права, застосовується лише реституція (частина перша статті 216 ЦК України). Реституція є зобов’язально-правовим способом захисту цивільного права та застосовується до договірних правовідносин, які є предметом судового дослідження у даній справі. Натомість вимога про визнання права власності є речово-правовим способом захисту цивільних прав і застосовується у випадку (ст.392 ЦК України) якщо право власника оспорюється або не визнається іншою особою.

Таким чином, позивач звернувся із вимогою про визнання права власності на спірне рухоме майно, яке обґрунтовує посиланням на приписи ст. 216 Цивільного кодексу України, в той час як зазначена норма передбачає застосування реституції як способу захисту цивільного права у разі недійсності правочину, чого не встановлено у даній справі.

Вимога про визнання права власності може пред’являтися, за змістом ст. 392 Цивільного кодексу України, власником майна у випадку, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Застосування такого способу захисту можливе лише за умови, коли сторони спірних відносин не перебувають у зобов’язальних відносинах.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що у задоволенні вимоги позивача про визнання власності на спірне рухоме майно необхідно відмовити, оскільки позивач не довів наявності права, за захистом якого звертається до суду.

Згідно ст. 33, абзацу 2 ст. 34, ст. 43 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Скаржником не подано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували обґрунтованість вимог, заявлених у апеляційній скарзі.

За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що рішення прийняте із дотриманням норм чинного законодавства та у відповідності до обставин справи, тому підстав для його зміни чи скасування, колегія суддів не вбачає.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 12.03.2016 р. відстрочено сплату судового збору до прийняття постанови у справи.

Враховуючи вимоги Закону України «Про судовий збір» (в редакції станом на момент подання апеляційної скарги) а також те, що позов складається з двох позовних вимог немайнового характеру та однієї майнового характеру, до сплати підлягає судовий збір у розмірі 17 881,60 грн. за розгляд справи суді апеляційної інстанції. Відтак, судовий збір у розмірі 17 881,60 грн. необхідно стягнути з позивача за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.           Рішення господарського суду Закарпатської області від 08.02.2016 р. у справі

№ 907/573/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2.          Стягнути з публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ОСОБА_2 (04119 м.Київ, вул.Дегтярівська, 27 Т, код ЄДРПОУ 19017842) 17 881,60 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в дохід державного бюджету України.

Господарському суду Закарпатської області видати наказ на виконання даної постанови.

3.          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

4.          Матеріали справи скерувати в господарський суд Закарпатської області.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 07.06.2016 р.

ОСОБА_8 Матущак

Судді                                                                                          О.П. Дубник

                                                                                                    ОСОБА_1