Справа № 2-а-723/11

П о с т а н о в а

І м е н е м У к р а ї н и

16 березня 2011 року

Суддя Казанківського районного суду Миколаївської області Вжещ С.І. розглянувши в порядку скороченого провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Казанківському районі Миколаївської області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити дії по нарахуванню та сплаті державної соціальної допомоги,

В С Т А Н О В И В :

25.02.2011 року ОСОБА_1 звернулася до Казанківського районного суду Миколаївської області з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Казанківському районі Миколаївської області, в якому просила визнати дії відповідача неправомірними та стягнути з нього недоплачену їй (позивачці), як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу з 25 серпня 2010 року до 25 лютого 2011 року; зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити соціальну допомогу згідно до вимог чинного Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Ухвалою суду від 01.03.2011 року відкрито скорочене провадження в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Казанківському районі Миколаївської області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити дії по нарахуванню та сплаті державної соціальної допомоги.

11.03.2011 року представник відповідача, начальник Казанківського районного управління Пенсійного фонду України Миколаївської області ОСОБА_2 подав заперечення на позов, в якому, не заперечуючи права позивача на отримання підвищення до пенсії, як дитині війни, заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначивши наступне: законом не передбачено розміру мінімальної пенсії за віком, з якої потрібно обчислювати підвищення згідно Закону «Про соціальний захист дітей війни»; відсутнє законодавче підґрунтя застосування Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», так як аналіз норм вказаного Закону свідчить, що в будь-якому випадку норми статті 28 щодо встановлення мінімального розміру пенсії за віком, не можуть бути застосовані для визначення розмірів соціальних виплат непрацездатним громадянам; підвищення до пенсії, як державна соціальна виплата виплачується за рахунок коштів Державного бюджету України, а не за рахунок коштів Пенсійного фонду, а кошти Пенсійного Фонду не включаються до складу Державного Бюджету України, таким чином грошових коштів в Пенсійному фонді України для цілей, визначених Законом «Про соціальний захист дітей війни» немає; статтею 41 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», в зв’язку з чим позивачу виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасника війни (10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність).

Виходячи з встановлених обставин справи та досліджених доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

З матеріалів справи видно, що позивачка ОСОБА_1 має статус «дитини війни», що підтверджується пенсійним посвідченням серії АА № 60 від 21.03.2003 року.

Враховуючи зазначений статус позивачки, вона, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме, підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, так як, відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Частина 2 статті 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачає, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ч.3 та 4 ст.8 КАС України звернення до адміністративного суду за захистом прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Таким чином, доводи відповідача, в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни, не може бути підставою для їх нездійснення або відмові в задоволенні.

Щодо доводів стосовно відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», суд зазначає.

Відповідачем не заперечувалось, що позивачка, відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначив цей розмір або встановлював інший розмір, немає, і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 року № 966-14 прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ч.3 ст.28 зазначеного Закону, з якого випливає , що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст.46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Також є безпідставним твердження відповідача про відсутність коштів щодо забезпечення виплати зазначеного підвищення пенсії у вказаному розмірі, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів, як на причину невиконання ними своїх зобов’язань, які встановлені ст.46 Конституції України та Законом України «Про соціальний захист дітей війни».

Суд також вважає, що не заслуговують на увагу доводи відповідача щодо невизначеності на законодавчому рівні питання відносно органу, на який покладено обов’язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус дитини війни.

Пенсійний Фонд діє у відповідності до Положення «Про Пенсійний Фонд України», здійснює свої повноваження на підставі п.15 Положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

Згідно з Положенням про управління Пенсійного Фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року № 8-2, управління Пенсійного фонду в районах, містах і районах у містах забезпечує своєчасне і в

повному обсязі фінансування та виплату пенсій, безпосередньо призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії та інші виплати відповідно до чинного законодавства.

Таким чином, обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивачки, передбачені ст.6 «Про соціальний захист дітей війни», покладено на відповідача за місцем проживання позивачки.

Що стосується вимог позивачки про зобов’язання відповідача виплачувати їй щомісячну надбавку до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 25 серпня 2010 року по 25 лютого 2011 року, то суд вважає такі вимоги частково обґрунтованими.

Відповідно до п.п.41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» текст статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладеного в наступній редакції «дітям війни»(крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»)до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення в розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року за № 10-рп2008, у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України(конституційності) окремих положень ст.65 розділу 1, пунктів 61,62,63,66 розділу 2, пункту 3 розділу 3 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» і 101 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України(конституційності) положень ст.67 розділу 1, п.п.1-4,6-22,24-100 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (справа щодо предмета та змісту закону про Державний Бюджет України) визнано такими, що не відповідає Конституції України (є неконституційними) положення п.п.41 розділу 2 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Рішення Конституційного суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим для виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Виходячи із аналізу зазначених норм законодавства, рішення Конституційного суду України від 22 травня 2008 року та приписів ч.2 ст.152 Конституції України , відповідач повинен нараховувати та сплачувати позивачці доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», в редакції, яка діяла до 01.01.2008 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності п.41 розділу 2 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ця норма втратила чинність та не підлягає застосуванню. Отже відповідач мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», нараховувати та здійснювати позивачці доплату до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

Матеріалами справи встановлено, що у 2010 році управлінням Пенсійного Фонду в Казанківському районі Миколаївської області виплачувалось позивачці соціальна допомога, як дитині війни, у розмірі 10 % від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Вказане свідчить, що відповідачем частково виконано зобов’язання щодо сплати 30% мінімальної пенсії за віком, тому позовні вимоги в частині нарахування та виплати допомоги підлягають задоволенню з урахуванням виплачених вже сум.

Виходячи зі змісту позову та для повного захисту прав позивачки, за захистом яких вона звернулася до суду, суд вважає необхідним, на підставі ч.2 ст.11 КАС України, вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність відповідача по не виконанню приписів статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», яка призвела до порушення прав позивачки на своєчасне нарахування на отримання доплати до пенсії.

Судові витрати по справі підлягають розподілу у відповідності до ч.3 ст.94 КАС України.

Керуючись ст. ст. 11, 94, 158-163, 183-2 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Казанківському районі Миколаївської області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити дії по нарахуванню та сплаті державної соціальної допомоги, задовольнити частково.

Визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в Казанківському районі Миколаївської області в частині нарахування та сплати ОСОБА_1 щомісячної державної соціальної допомоги у розмірі 10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Казанківському районі Миколаївської області в частині ненарахування та несплати ОСОБА_1 щомісячної державної соціальної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до вимог ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 25 серпня 2010 року по 25 лютого 2011 року.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Казанківському районі Миколаївської області вчинити дії щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячну доплату до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до вимог ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 25 серпня 2010 року по 25 лютого 2011 року, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність з урахуванням фактично отриманих сум.

Стягнути з Державного Бюджету України на користь ОСОБА_1 сплачений останньою судовий збір в сумі 1 (одної) гривні 70 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанову суду може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду, через Казанківський районний суд, шляхом подання апеляційної скарги на постанову суду протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Суддя :