Україна
Харківський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"22" січня 2007 р. Справа № 47/586-06
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя , судді ,
при секретарі Байбак О.І.
за участю представників сторін:
позивача - Солдатов О.В.
1-го відповідача - Крашенінніков В.В.
2-го відповідача - Будко І.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 4604Х/3-7) на рішення господарського суду Харківської області від 20.11.06 р. по справі № 47/586-06
за позовом "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" ЗАТ, м. Київ
до 1) Управління Державної служби охорони при ГУМВС України в Харківській області, м. Харків
2) ТОВ "КВ-транс", м. Харків
про стягнення 13214,88 грн.
встановила:
У вересні 2006 р. позивач –Акціонерна Страхова Компанія „Інго Україна”, м. Київ звернулась до господарського суду з позовною заявою про стягнення з 1-го відповідача –Управління Державної служби охорони при УМВС України в Харківській області, м. Харків та 2-го відповідача –ТОВ „КВ-Транс”, м. Харків 13214,88 грн.сплати страхового відшкодування та судових витрат.
Рішенням господарського суду Харківської області від 20.11.2006 р. (суддя Светличний Ю.В.) по справі № 47/586-06 в задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішення мотивоване з тих підстав, що умовами договору № ТЕО\ЭП-311/1 від 01.12.2005 р. на 2-го відповідача відповідальність за збереження вантажу не покладалась; що вимоги в частині стягнення з 1-го відповідача сплати страхового відшкодування задоволенню не підлягають, оскільки позивач не зміг належним чином довести факт скоєння крадіжки під час руху транспортного засобу та ін.
Відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його таким, що прийняте з порушенням норм чинного законодавства, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та прийняти нове, яким задовольнити його позовні вимоги. В обгрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що суд в оскаржуваному рішенні, посилається на нормативно-правові акти законодавства України, які на момент його винесення вже втратили чинність; що співробітник УДСО, яким забезпечував схоронність вантажу, не є представником експедитора, в зв”язку з чим, суд першої інстанції, на думку позивача, помилково застосував при винесені рішення положення ст. 134 Статуту автомобільного транспорту УРСР; що норми чинного законодавства України, зокрема ст. 924 ЦК України, ст. 133 Статуту автомобільного транспорту України не звільняють 2-го відповідача від відповідальності за втрату вантажу; що при розгляді справи в суді першої інстанції факт скоєння крадіжки позивачем не доводився оскільки факт виявлення нестачі підтвердується матеріалами справи і відповідачами не заперечується та ін.
У відзиві на апеляційну скаргу 1-й відповідач просить суд рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що в матеріалах справи відсутні докази винних дій працівників УДСО, які призвели до втрати товару; що обставини виникнення крадіжки чи нестачі товару на момент винесення господарським судом оскаржуваного рішення відповідними територіальними органами внутрішніх справ не встановлені та ін.
Крім того, в додаткових поясненнях до відзиву 1-й відповідач наголошує на тому, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази невиконання або неналежного виконання працівниками УДСО своїх зобов”язань за договором № 23-1808 від 11.07.2005 р.; що позивачем належним чином не доведено наявності умов, за яких виникає цивільно-правова відповідальність 1-го відповідача за втрату товару.
У відзиві на апеляційну скаргу 2-й відповідач також просить суд рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що відповідно до норм чинного законодавства України та договорів, на підставі яких відбувалось перевезення, відповідальними за схоронність вантажу, на його думку , є ТОВ „І.С.Т.-Р.Е.Й.Л” та 1-й відповідач; що позивачем завищено суму позовних вимог та ін.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, судова колегія встановила наступне:
Як свідчать матеріали справи, 01.08.2004 р. між замовником - АТ „Філіп Моріс Україна" та експедитором - ТОВ „І.С.Т.-Р.Е.Й.Л." укладено договір № 20042989 транспортної експедиції, відповідно до умов якого, експедитор прийняв на себе зобов'язання надати замовникові комплекс послуг транспортної експедиції партії цигарок, матеріалів та інших матеріальних цінностей.
Організація перевезення вантажу була проведена через постійного партнера ТОВ „І.С.Т.-Р.Е.Й.Л." –ТОВ „УСТ” (договір № ТЕО/ЭП-607/1 від 01.01.03 р.), яке в свою чергу долучило до організації перевезення ДП „ІСТ ФРАХТ" (договір № ТЕО/ЭП 552/1 від 01.01.05 р.), а останнє, вже уклало договір № ТЕО/ЭП 311/1 від 01.12.05 р. з 2-им відповідачем, який безпосередньо виконував замовлення АТ „Філіп Моріс Україна". Перевезення вантажу здійснювалось автомобілем (а/м) РЕНО АХ 9878 АІ, напівпричіп ВХ 4432 ХХ, яким керував водій Яворський С.В.
Відповідно до п. 2.2.8. договору № 20042989 транспортної експедиції від 01.08.2004 р., експедитор - ТОВ „І.С.Т.- Р.Е.Й.Л." зобов'язаний забезпечити охорону автомобіля, що здійснює експедицію, шляхом залучення представника охоронної компанії.
З матеріалів справи вбачається що 11.07.2005 р. між Управлінням державної служби охорони при УМВСУ в Харківській обл. та ТОВ „І.С.Т.- Р.Е.Й.Л." укладено договір № 23-1808 про охорону матеріальних цінностей, що перевозяться автотранспортом. Відповідно до предмету цього договору виконавець зобов'язувався забезпечити надійний фізичний захист транспортних засобів замовника по всьому маршруту їхнього пересування від злочинних зазіхань третіх осіб, спрямованих на незаконне заволодіння матеріальними цінностями контрагентів замовника.
Відповідальність ТОВ „І.С.Т.- Р.Е.Й.Л." перед АТ „Філіп Моріс Україна" була застрахована позивачем за договором страхування № ЕХ/024/2005 від 25.10.2005 р.
Як наполягає позивач, під час перевезення 2-м відповідачем товару при вивантаженні автомобіля в місті призначення (м. Львів) було виявлено нестачу вантажу на суму 16518,60 грн., в зв”язку з чим, отримувачем товару було складено акт № 1 прийняття продукції за кількістю від 14.04.2006 р., який, крім інших, підписаний водієм Яворським С.В. та охоронцем, що здійснював охорону товару при його перевезенні –лейтенантом міліції Земліним В.В. За твердженням позивача нестача вантажу спричинена крадіжкою, про яку повідомлялися правоохоронні органи. Однак останніми, як свідчать матеріали справи та не заперечується сторонами в порушенні кримінальної справи відмовлено.
Замовником - АТ „Філіп Моріс Україна", в зв”язку з виявленням нестачі, пред'явлено експедиторові - ТОВ „І.С.Т.- Р.Е.Й.Л." претензію № 05\043 від 11.05.2006 р. на загальну суму 16518,60 грн., яку останній задовольнив в повному обсязі, а суму претензії перерахував платіжним дорученням №1341 від 25.05.2006 р.
В свою чергу виконуючи зобов'язання за договором страхування позивач сплатив експедитору - ТОВ „І.С.Т.-Р.Е.Й.Л." страхове відшкодування в сумі 13214,88 грн., з урахуванням 20% франшизи від загальної суми збитку, що підтверджується страховим актом від 02.06.2006 р. та платіжним дорученням № 5535 від 05.06.2006 р.
Таким чином позивач, посилаючись на ст.1191 ЦК України, як особа, що відшкодувала шкоду завдану іншою особою, в порядку регресу (зворотної вимоги) винної особи, а такими він вважає 1-го і 2-го відповідачів, вимагає відшкодування від них завданих йому збитків.
З матеріалів справи вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що умовами договору № № ТЕО-ЭП-311/1 від 01.12.05 р. на 2-го відповідача відповідальність за збереження вантажу не покладалась, та що позивач не зміг належним чином довести факт скоєння крадіжки під час руху транспортного засобу.
Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, вцілому їм надана правильна та належна правова оцінка, в зв”язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення з наступних підстав:
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 908 ЦК України, умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Суд першої інстанції при винесенні рішення правомірно встановив факт того, що умовами договору № ТЕО-ЭП-311/1 від 01.12.05 р., відповідно до якого відбувалось перевезення вантажу, на 2-го відповідача (перевізника) відповідальність за збереження вантажу не покладалась.
Крім того, відповідно ч. 3 ст. 929, та ч. 2 ст. 932 ЦК України умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.
Відповідно до п.п. 2.2.3, 2.2.8 укладеного між ЗАТ „Філіп Моріс Україна" та ТОВ „І.С.Т.-Р.Е.Й.Л." договору № 20042989 від 01.08.04 р. останній, як експедитор зобов”язався забезпечувати схоронність вантажу з моменту його прийняття до перевезення до моменту його передачі в пункті призначення уповноваженій на його отримання особі, та забезпечувати охорону автомобіля, який здійснює експедицію шляхом залучення до експедиції представника охоронної компанії.
Тобто вищезгадане свідчить про безпідставність та необгрунтованість позовних вимог в частині стягнення з 2-го відповідача сплати страхового відшкодування, оскільки останній не був відповідальним за схоронність вантажу під час його перевезення, в зв”язку з чим, не може відповідати за його нестачу.
Не можуть прийматися судом до уваги посилання позивача на норми ст. 924 ГПК України та ст. 133 Статуту автомобільного транспорту України, оскільки сторони за договорами, відповідно до яких відбувалось первезення вантажу, з урахуванням вимог п. 3 ст. 929 ЦК України самостійно визначили обсяг відповідальності за його схоронність.
Відповідно до п. 1.1.1.4. укладеного між позивачем та ТОВ “І.С.Т. -Р.Е.Й.Л.” договору страхування № ЕХ/024/2005 від 25.10.2005 р. страховим випадком є, зокрема втрата вантажу, що виникла в результаті його крадіжки з охоронюваної зупинки.
Відповідно до страхового акту від 02.06.06 р. підставою для виплати страхового відшкодування позивачем на користь ТОВ „І.С.Т.-Р.Е.Й.Л." були обставини, визначені п. 1.1.1.4 вищезгаданого договору, а саме крадіжка вантажу.
Як вже вказувалось вище, між 1-м відповідачем та ТОВ „І.С.Т.- Р.Е.Й.Л." 11.07.2005 р. укладено договір № 23-1808 про охорону матеріальних цінностей, що перевозяться автотранспортом, пунктом 3.1. якого зокрема передбачено, що 1-й відповідач несе матеріальну відповідальність за схоронність матеріальних цінностей після їх завантаження у транспортний засіб і його пломбування з моменту прийому транспортного засобу під свою охорону в пункті відправлення і до моменту розвантаження транспортного засобу в пункті призначення.
Як свідчать матеріали справи, позивач свої позовні вимоги в частині стягнення з 1-го відповідача суми страхового відшкодування обгрунтовує тим, що нестача товару сталася внаслідок крадіжки, яка на думку позивача мала місце внаслідок неналежного виконання 1-м відповідачем своїх зобов”язань за договором № 23-1808, в зв”язку з чим, останній, на думку позивача, є відповідальним за її наслідки.
Однак, позивач, з урахуванням положень ст. 33 ГПК України, належним чином не довів того, що нестача сталася саме внаслідок скоєння крадіжки, тобто того страхового випадку, який став підставою для виплати страхового відшкодування.
Так, в матеріалах справи відсутні докази того, що по факту виявлення крадіжки органами внутрішніх справ порушувалась кримінальна справа, або це доведено рішенням суду. Зокрема лист заступника начальника Залізничного РВ ЛМУ УМВСУ в Львівській області № 16\14-8423 від 01.11.2006 р., свідчать лише про перевірку поданої заяви і не встановлюють обставини факту крадіжки цигарок (або їх нестачі), а саме: час, місце, спосіб вчинення, особи правопорушників. Всі ці відомості, на сьогодні, залишаються невідомими і підлягають встановленню територіальними органами внутрішніх справ.
Крім того, не може слугувати належним доказом факту скоєння крадіжки складений отримавачем товару, акт приймання продукції за кількістю № 1 від 14.04.06 р., оскільки він по-перше на порушення вимог п. 2.2.5 договору № 20042989 від 01.08.04 р. складений з порушенням вимог, визначених в інструкціях П-6 та П-7, та по-друге свідчить лише про факт виявлення нестачі без визначення причин з яких нестача мала місце. Разом з тим, особи, що склали даний акт в будь-якому випадку не уповноважені робити офіційні висновки про причини виявлення нестачі.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 1 ст. 614 цього ж кодексу, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
З урахуванням вказаного, а також того, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про неналежне виконання 1-м відповідачем своїх зобов'язань за договором охорони, а так само доказів наявності причинно-послідовного зв'язку між діями чи бездіяльністю Відповідача з приводу виконання останнім своїх договірних зобов”язань та фактом втрати товару під час його перевезення, суд першої інстанції також правомірно відмовив в задоволенні позовних вимог в частні стягнення з 1-го відповідача суми збитків, яких позивач зазнав внаслідок виплат страхового відшкодування на користь ТОВ „І.С.Т.-Р.Е.Й.Л.".
Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.
Керуючись ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, судова колегія -
постановила:
Рішення господарського суду Харківської області від 20.11.2006 р. по справі № 47/586-06 залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.
Головуючий суддя
Судді