Ухвала

іменем україни

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого - суддіОСОБА_1 , суддівОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,секретаря судового засідання ОСОБА_4 , розглянула в судовому засіданні в м. Києві 31травня 2016 року касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №1201301700000775, на вирок Апеляційного суду Вінницької області від 7 грудня 2015 року.

Вироком Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 21серпня 2015 року 

ОСОБА_5 , 

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , раніше не судимого, 

визнано невинуватим та виправдано за ч. 1 ст. 125 КК України в зв`язку з недоведеністю вини у скоєнні даного кримінального правопорушення.

Вироком Апеляційного суду Вінницької області від 7 грудня 2015 року вирок місцевого суду скасовано. ОСОБА_5 визнано винуватим за ч. 1 ст. 125 КК України та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 50неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень.

На підставі ч. 5 ст.74, п. 1 ч. 1 ст.49 КК Українизвільнено ОСОБА_5 від покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності.

 

Кримінальне провадження розглянуто за участю:

прокурора  ОСОБА_6 

засудженого  ОСОБА_5 ,

потерпілої  ОСОБА_7 ,

 

У касаційній скарзі засудженого порушується питання про скасування вироку апеляційного суду та закриття кримінального провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з невстановленням достатності доказів для доведеності винуватості особи. При цьому засуджений посилається на те, що судове рішення ухвалене з неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Також вказує на однобічність та неповноту судового розгляду, істотні порушення кримінального процесуального закону, що призвели до невідповідності висновків суду, викладених у вироку апеляційного суду, фактичним обставинам.

У запереченнях на касаційну скаргу представник потерпілої просить залишити судове рішення без зміни, а касаційну скаргу засудженого без задоволення, як безпідставну.

За вироком апеляційного суду, ОСОБА_5 визнаний винуватим в тому, що він 2 жовтня 2013 року приблизно о 12 годині, знаходячись по провулку Заводському в м.Козятині Вінницької області, прийшов до свого будинку АДРЕСА_2 та взявши «болгарку» почав самостійно відрізати ворота, належні  ОСОБА_7 , яка проживає в будинку АДРЕСА_3 цей час до ОСОБА_5 вийшла ОСОБА_7 запитати, що він робить. Під час спілкування між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 , на ґрунті неприязних відносин, виникла словесна суперечка під час якої ОСОБА_5 наніс один удар долонею правої руки в обличчя ОСОБА_7 , від чого остання впала на землю та отримала легкі тілесні ушкодження.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який не підтримав касаційну скаргу засудженого, засудженого, який підтримав свою касаційну скаргу, потерпілу, яка заперечувала проти задоволення касаційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що скарга засудженого підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно з вимогами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до положень ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, перелік яких наведено у ст. 412 КПК України.

На думку колегії суддів, кримінальне провадження щодо ОСОБА_5 судом апеляційної інстанції розглянуто з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Згідно з ч. 2 ст. 420 КПК України вирок апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку та повинен відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, відповідати загальним вимогам до вироків. Суперечливість й невмотивованість висновків суду у вироку, прийняття необґрунтованого рішення є неприпустимим. Вирок повинен містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням обставин, що належать до предмета доказування у кримінальному провадженні, а також докази на підтвердження встановлених судом обставин та мотиви неврахування окремих доказів.

Крім того, за приписами норм процесуального права та загальних засад кримінального провадження вирок повинен містити не тільки формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, а й безпосередньо досліджені під час судового розгляду докази на підтвердження встановлених обставин.

Недотримання цих положень закону є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.

 У відповідності до роз`яснень, що містяться у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 15 травня 2006 року № 1 № «Про практику постановлення судами вироків (постанов) при розгляді кримінальних справ в апеляційному порядку» вирок апеляційного суду має відповідати тим же вимогам, що й вирок місцевого суду. Крім того, у ньому необхідно викласти зміст вироку суду першої інстанції та суть апеляції, а в разі проведення судового слідства - навести пояснення осіб, які брали участь у засіданні; аналіз досліджених доказів; аргументи на підтвердження викладених в апеляціях доводів; оцінку правильності рішень, прийнятих судом першої інстанції; формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним (якщо його обсяг було збільшено); обґрунтування кваліфікації дій засудженого та міри покарання.

Апеляційний суд, при перегляді вироку суду першої інстанції щодо ОСОБА_5 , належним чином не виконав наведених вимог кримінального процесуального закону. 

Так, як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції виправдав ОСОБА_5 за ч. 1ст. 125 КК України.

Не погоджуючись з вказаним вироком прокурор та представник потерпілої подали апеляційні скарги, в яких ставилось питання про постановлення нового обвинувального вироку апеляційним судом.

Переглядаючи кримінальне провадження за вказаними апеляційними скаргами, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування вироку місцевого суду та постановлення свого вироку. 

Відповідно до вимог ст.ст. 374 та 420 КПК України вирок апеляційного суду має містити у мотивувальній частині мотиви прийнятого рішення, докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів. При скасуванні або зміні судового рішення в рішенні апеляційного суду має бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення.

Ці вимоги закону апеляційним судом належним чином не виконані.

Мотивуючи свій висновок про постановлення свого вироку, на думку колегії суддів касаційного суду, апеляційний суд обрав вибірковий підхід до оцінки доказів.

Як убачається з журналу судового засідання, апеляційним судом були допитані виправданий, потерпіла, два свідки та досліджено деякі матеріали кримінального провадження. При цьому, в порушення вимог кримінального процесуального закону, суд не дав оцінки, з точки зору належності, допустимості, достовірності і достатності, дослідженим в ході судового розгляду місцевим судом та представленим у провадженні іншим доказам.

У вироку апеляційного суду не вказано чому суд не бере до уваги зазначені докази, тобто не наведено мотивів визнання цих доказів недопустимими чи неналежними, хоча висновки апеляційного суду щодо обставин вчиненого правопорушення, істотно різняться із висновками місцевого суду.

Разом із тим, апеляційним судом, на порушення вимог ст. 404 КПК України, обставини, встановлені під час кримінального провадження, повторно не досліджувались, хоча про це заявлялося учасниками судового провадження як у апеляційних скаргах так й під час апеляційного розгляду. 

Свідки, на яких посилався місцевий суд, не допитувались щодо обставин обвинувачення, як і не досліджувались інші докази по справі.

Згідно ч. 3 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями лише за клопотанням учасників судового провадження. 

З положень ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та умотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим рішення, є рішення в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. 

У свою чергу положеннями ст. 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. 

Відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Ст. 95 КПК України встановлює, що показання - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту, у тому числі, підозрюваним, щодо відомих обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження.

Виходячи з принципу безпосередності дослідження доказів, апеляційний суд не вправі дати їм іншу оцінку, ніж ту, яку дав суд першої інстанції, якщо ці докази не було досліджено в ході апеляційного перегляду вироку.

Отже, апеляційний суд усупереч законодавчим приписам не дослідив безпосередньо зібраних у провадженні доказів, але надав вказаним доказам іншу оцінку. 

Таким чином, вирок не може бути визнаний законним та обґрунтованим, якщо обставини, що впливають на кваліфікацію вчиненого не були належно досліджені й оцінені. 

Крім того, як убачається з журналу судового засідання (т. 2 а. п. 134), а також з технічного носія інформації, апеляційним судом в повному обсязі не було виконано вимоги ст. 401 КПК України, та, вже безпосередньо у судовому засіданні, судом було частково задоволено клопотання учасників процесу про дослідження доказів у провадженні, а саме: дослідити лише заяву потерпілої. Проте, після доповіді судді, пояснень осіб, проведення судових дебатів та останнього слова, суд видалився до нарадчої кімнати для постановлення судового рішення, однак, всупереч кримінальному процесуальному Закону, після виходу з нарадчої кімнати, не оголосив остаточного рішення, а поновив судове слідство, що на цій стадії не передбачено, як й діючим кримінальним процесуальним законодавством не передбачено такої стадії взагалі та відклав розгляд провадження.

7 грудня 2015 року суд продовжив розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_5 проте, без з`ясування меж апеляційного перегляду судом апеляційної інстанції, без вирішення клопотань учасників процесу щодо повторного дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, а тому не є зрозумілим, чим керувався апеляційний суд допитуючи вибіркових свідків та досліджуючи вибіркові докази у кримінальному провадженні.

Порушення вимог кримінального процесуального закону, допущені судом апеляційної інстанції під час ухвалення вироку, є такими, що істотно вплинули на правильність прийняття рішення по справі і є такими, що тягнуть необхідність скасування вироку апеляційного суду.

Оскільки суд касаційної інстанції не вправі досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, колегія суддів позбавлена можливості дійти однозначного висновку щодо правильності застосування апеляційним судом закону України про кримінальну відповідальність.

При новому апеляційному розгляді, суду необхідно відповідно до вимог ст. ст. 94, 95, 439 КПК України, положень глави 31 КПК України, дослідити обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність  з точки зору достатності та взаємозв`язку, після чого ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення. 

Інші доводи касаційної скарги підлягають перевірці при новому апеляційному розгляді. 

Керуючись статтями 433, 436-438 КПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 задовольнити частково.

Вирок Апеляційного суду Вінницької області від 7 грудня 2015 року щодо ОСОБА_5 скасувати і призначити новий розгляд кримінального провадження у суді апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.

Судді:

 

 

 

  ОСОБА_1     ОСОБА_2    ОСОБА_3