ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2016 року м.Житомир справа № 806/892/16

категорія 10.3.4

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шуляк Л.А.,

секретар судового засідання Грабовський А.В.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Церсаніт Інвест" про стягнення 1583690,60 грн.,

встановив:

Житомирське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом, у якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Церсаніт Інвест" суму адміністративно-господарських санкцій та пені за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 1583690,60 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач порушив вимоги статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" і не забезпечив працевлаштування інвалідів згідно з встановленим законом нормативом, тому зобов’язаний сплатити до Фонду соціального захисту інвалідів передбачені законом адміністративно - господарські санкції. Оскільки суму адміністративно-господарських санкцій відповідач самостійно не сплатив, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення сум вказаної заборгованості разом з пенею.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити в задоволенні позову, з підстав зазначених в письмових запереченнях щодо позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити з наступних підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Церсаніт Інвест" є юридичною особою – працедавцем, який, відповідно до статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", зобов’язаний створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів.

У лютому 2016 року відповідач подав до Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2015 рік (за формою № 10-ПІ), згідно якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача впродовж 2015 року становила 1068 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність – 15 осіб, а кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", - 43 особи. Середньорічна заробітна плата штатного працівника становить 55202,40 грн. (а.с. 8).

Тобто, ТОВ "Церсаніт Інвест" норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів - штатних працівників облікового складу за 2015 рік, передбачений ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" не виконав у кількості 28 робочих місць ( 43-15=28).

Згідно з розрахунком, наданим позивачем, відповідач, у зв’язку з відсутністю в його штаті необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, зобов’язаний сплатити на користь Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в сумі 1545667,20 грн. та пеню в сумі 38023,40 грн. (а.с. 10).

Оскільки відповідач суму адміністративно - господарської санкції самостійно не сплатив, позивач звернувся до суду про її стягнення разом з пенею.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в України" забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону (ч.3 ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в України").

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В силу положень статті 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.

Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається зі змісту статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", на відповідача, як працедавця, покладено обов’язок створити робочі місця і умови для працевлаштування інвалідів, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.

При цьому, указаний обов’язок не супроводжується обов’язком відповідача здійснювати пошук інвалідів, адже в силу статті 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" такий обов’язок покладено на Державну службу зайнятості.

В матеріалах справи містяться щомісячні звіти форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" з відображенням у них відомостей для працевлаштування на вільні вакансії виключно інвалідів разом із характеристиками вакансій та вимогами до претендента, які були подані на протязі 2015 року ТОВ "Церсаніт Інвест" до Новоград-Волинського міського центру зайнятості, зокрема 28.01.2015, 27.02.2015, 27.03.2015, 28.04.2015, 29.05.2015, 30.06.2015, 30.07.2015, 28.08.2015, 25.09.2015, 29.10.2015, 27.11.2015, 29.12.2015 (а.с. 21-80).

Проте, Новоград-Волинським міським центром зайнятості протягом 2015 року на створені робочі місця було направлено тільки шість інвалідів, які були працевлаштовані в товариство, про що свідчать копії наказів ТОВ "Церсаніт Інвест" (а.с.93-98).

Відповідно до частин першої, другої статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

При цьому, згідно зі частинами першою та другою статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

В силу частини другої статті 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Це означає, що адміністративно-господарські санкції не можуть застосовуватися до працедавця в разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому цей суб’єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" заходів для працевлаштування останніх, тобто, коли у його діях відсутній склад правопорушення.

Як уже зазначалось судом, відповідач створив робочі місця для працевлаштування інвалідів, інформував орган зайнятості населення про наявність вільних вакансій та подавав до Фонду соціального захисту інвалідів звітність за встановленою формою.

Позивач не навів суду жодного факту, що відповідач відмовив інваліду у працевлаштуванні з мотивів інвалідності, відсутні такі відомості також і в матеріалах справи.

За встановлених обставин, суд дійшов висновку про відсутність в діях відповідача складу правопорушення, за вчинення якого Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено застосування адміністративно-господарських санкцій, у зв’язку з чим відмовляє у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 158-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

постановив:

У задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя                                                             Л.А.Шуляк

Повний текст постанови виготовлено: 15 червня 2016 р.