ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_________________________________________________
__________________________________________________________________________________
10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(8-0412) 48-16-02
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"15" березня 2007 р. Справа № 14/2139-А
Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Гулової А.Г.
суддів: Пасічник С.С.
Шкляр Л.Т.
при секретарі Павловській Л.П. ,
за участю представників сторін:
від позивача:
Пасічника С.П. - представника за довіреністю №1/19 від22.01.2007р.,
Константинова Є.В. - представника за довіреністю №1/199 від 08.11.2006р.;
від відповідача: не з'явився,
розглянувши апеляційну скаргу Державно-кооперативного проектно-вишукувального інституту "Хмельницькагропроект", м.Хмельницький
на постанову господарського суду Хмельницької області
від "15" червня 2006 р. у справі № 14/2139-А (суддя Гладюк Ю.В.)
за позовом Державно-кооперативного проектно-вишукувального інституту "Хмельницькагропроект", м.Хмельницький
до Хмельницького бюро технічної інвентаризації, м.Хмельницький
про визнання права власності, спонукання зареєструвати об'єкти нерухомості,
ВСТАНОВИВ:
Постановою господарського суду Хмельницької області від 15.06.2006р. у справі №14/2139-А в задоволенні позову Державно-кооперативного проектно-вишукувального інституту "Хмельницькагропроект" (м.Хмельницький), заявленому до Хмельницького бюро технічної інвентаризації (м.Хмельницький) про визнання права власності на будівлі, розташовані в м.Хмельницькому по вул.Інститутській,4/1 та провулку Гагаріна,10, а також спонукання зареєструвати об'єкти нерухомості, відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеною постановою суду першої інстанції, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову з наведених у скарзі підстав та прийняти нову постанову про задоволення позову шляхом визнання права власності Державно-кооперативного проектно-вишукувального інституту "Хмельницькагропроект" на будівлі технічного призначення по вул.Інститутській,4/1 і провулку Гагаріна,10 у м.Хмельницькому, а також зобов'язання Хмельницького міського бюро технічної інвентаризації провести державну реєстрацію зазначених об'єктів.
Мотивуючи апеляційну скаргу, позивач зазначив наступне:
- відмовивши в задоволенні адміністративного позову, суд дійшов висновку, що відмова БТІ в реєстрації права власності на об'єкти по вул.Інститутській,4/1 та пров.Гагаріна,10 є правомірною, оскільки відповідач, виходячи з покладених на нього функцій з проведення державної реєстрації права власності на підставі правовстановлюючих документів, не може вчиняти дій, спрямованих на заперечення або утвердження за собою права власності на спірне майно. Проте, такий висновок суду є безпідставним, оскільки відповідач є суб'єктом владних повноважень, на якого Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" покладено обов'язок проведення державної реєстрації об'єктів нерухомості й, відмовивши позивачу в задоволенні реєстрації права власності на вищезазначені об'єкти, відповідач фактично порушив право власності ДКПВІ "Хмельницькагропроект", яке з метою захисту свого порушеного права звернулось до суду з адміністративним позовом;
- судом не взято до уваги, що технічні споруди по вул.Інститутській,4/1 та пров.Гагаріна,10 на баланс ДКПВІ "Хмельницькагропроект" передані за наказом Державного агропромислового комітету Української РСР від 11.04.1986р. №139 "Про удосконалення управління проектно-вишукувальними організаціями Держагропрому УРСР" в результаті ліквідації Хмельницьких обласних філій "УкрНДІгіпросільгосп", "Укрколгосппроект" і "Укрсільгосппроект", а тому вимога відповідача надати акт прийому зазначених будівель в експлуатацію безпідставна, оскільки вони будувалися і вводилися в експлуатацію до створення ДКПВІ "Хмельницькагропроект". Крім того, відповідач не зважив на те, що відповідно до ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення речових прав на нерухоме майно є державні акти на право постійного користування земельними ділянками, а також судові рішення стосовно речових прав на нерухоме майно;
- посилання суду на норми діючого Цивільного кодексу України є безпідставним, оскільки будівлі приймались в експлуатацію до введення цього Кодексу в дію і речове право у позивача виникло правомірно відповідно до діючого на той час законодавства.
Відповідач з доводами позивача не погодився, виклавши свою позицію у письмових запереченнях №4094/01-15 від 08.12.2006р. на апеляційну скаргу (а.с.77). Стверджує, що судом першої інстанції об'єктивно встановлено, що відмова БТІ у проведенні державної реєстрації права власності позивача на об'єкти нерухомого майна по вул.Інститутській,4/1 та пров.Гагаріна,10 з причини ненадання заявником жодного з належних правовстановлюючих документів, підтверджуючих право власності на приміщення, є правомірною. Просить постанову господарського суду Хмельницької області від 15.06.2006р. залишити без змін, а подану позивачем апеляційну скаргу з вимогою про її скасування - без задоволення.
Представники позивача в засіданні суду підтримали вимоги апеляційної скарги, посилаючись на викладені у ній доводи. Вважають постанову господарського суду Хмельницької області від 15 червня 2006 року незаконною та необґрунтованою, в зв'язку з чим просять її скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Представник відповідача на виклик в засідання суду не з'явився. Про причини його нез'явлення суд апеляційної інстанції не повідомленою.
Як передбачено ч.4 ст.196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Зважаючи на те, що про дату, час і місце розгляду апеляційної скарги відповідач був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення разом з судовою повісткою, отримане представником відповідача 29.01.2007р. (а.с.102), враховуючи положення ч.4 ст.196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів визнала можливим здійснювати судовий розгляд справи за відсутності представника відповідача.
Судова колегія, заслухавши пояснення представників позивача, розглянувши та обговоривши доводи, зазначені в апеляційній скарзі, перевіривши матеріали справи, повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскарженої постанови, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
21.04.2006р. в господарський суд Хмельницької області звернувся державно-кооперативний проектно-вишукувальний інститут "Хмельницькагропроект" з позовом до Хмельницького бюро технічної інвентаризації про визнання за проектно-вишукувальним інститутом права власності на будівлі, розташовані в м.Хмельницькому по вул.Інститутській,4/1 і пров.Гагаріна,10, а також зобов'язання відповідача провести реєстрацію права власності на зазначені будівлі.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначив, що в листопаді 2005 року він звернувся до Хмельницького бюро технічної інвентаризації про необхідність виготовлення свідоцтва про право власності на об'єкти нерухомості по вул.Інститутській,4/1 та пров.Гагаріна,10 у м.Хмельницькому, однак, бюро технічної інвентаризації в оформленні права власності на вищевказані об'єкти нерухомого майна відмовило, посилаючись на те, що інститутом не усунута невідповідність статуту нормам чинного законодавства в розрізі заснування інституту на кооперативній формі власності.
Як стверджує позивач, така відмова відповідача у реєстрації права власності на майно є безпідставною й такою, що не відповідає вимогам закону, оскільки відповідно до ст.2 Закону України "Про власність" власність в Україні існує в різних формах, в тому числі й кооперативній, яка згідно ст.20 цього ж Закону виступає як одна із форм колективної власності.
Крім того, позивач зазначає, що право власності позивача на будівлі по вул.Інститутській,4/1 та пров.Гагаріна,10 підтверджується державними актами на право постійного користування землею, технічними паспортами на об'єкти нерухомості, які надавалися і відповідачу.
На підтвердження своїх доводів позивач надав копії листа Хмельницького бюро технічної інвентаризації №678/01-15 від 28.02.2006р., адресованого державно-кооперативному проектно-вишукувальному інституту "Хмельницькагропроект", де бюро повідомило про неможливість оформлення права власності інституту на об'єкти нерухомого майна, розташовані по вул.Театральній,54, Інститутській,4/1 та пров.Гагаріна,10 в м.Хмельницькому з причини невідповідності статуту позивача нормам чинного законодавства в розрізі заснування інституту на кооперативній формі власності, яка законодавством не передбачена, а також даними довідки №962 з ЄДРПОУ, де визначено що позивач має приватну форму власності; довідки ДКПВІ "Хмельницькагропроект" №1/62 від 28.03.2006р. про знаходження спірних будівель на балансі інституту; державних актів №000914 від 03.10.1997р., №714 від 02.03.1998р. про право постійного користування земельними ділянками площею 0,15га та 0,17га по пров.Гагаріна,10 та вул.Інститутській,4/1 у м.Хмельницькому, виданих державно-кооперативному проектно-вишукувальному інституту "Хмельницькагропроект"; технічних паспортів на приміщення по вул.Інститутській,4/1 та пров.Гагаріна,10 у м.Хмельницькому; наказу Державного агропромислового комітету Української РСР №139 від 11.04.1986р. "Про удосконалення управління проектно-вишукувальними організаціями Держагропрому УРСР", тощо (а.с.6-23,39-50).
Відповідач проти позову заперечив, стверджуючи, що відмова БТІ в реєстрації права власності позивача на спірні приміщення була цілком правомірною, оскільки заявником не було надано всіх належних правовстановлюючих документів, що передбачені ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", зокрема, затвердженого рішенням виконкому Хмельницької міської ради акта про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта.
Оцінивши доводи сторін та подані ними докази в сукупності суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в позові, встановивши, що позивачем не доведено неправомірності відмови відповідача у державній реєстрації права власності на об'єкти нерухомості по вул.Інститутській,4/1 та пров.Гагаріна,10.
Однак, колегія суддів з таким висновком суду погоджується не в повному обсязі, зважаючи на наступне.
Відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості регулює Закон України від 01.07.2004р. №1952-ІУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень".
У відповідності до п.5 Прикінцевих положень цього Закону до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об'єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації.
Пункт 1.3 чинного на даний час Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно (далі - Тимчасове положення), затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. №7/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002р. за N 157/6445, яке визначає порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно в Україні, також передбачає, що державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно (внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв'язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно) на підставі правовстановлювальних документів здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць.
Згідно пункту 1.6 Тимчасового положення реєстрації підлягають права власності тільки на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об'єкти.
Як передбачено пунктом 2.1 Тимчасового положення, для реєстрації виникнення, існування, припинення прав власності на нерухоме майно та оформлення прав власності на нерухоме майно до БТІ разом із заявою про реєстрацію прав власності подаються правовстановлювальні документи (додаток 1), їх копії (нотаріально засвідчені), а також інші документи, що визначені цим Положенням.
Аналогічну норму містить ч.4 ст.18 Закону України від 01.07.2004р. №1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень".
Оформлення права власності фізичним особам та юридичним особам на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об'єкти нерухомого майна провадиться місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування з видачею свідоцтва про право власності за наявності, зокрема, акта про право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети та за наявності акта комісії про прийняття об'єкта і введення його в експлуатацію (підпункт "а" пункту 6.1 Тимчасового положення).
Стаття 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" також містить перелік документів для державної реєстрації прав на нерухоме майно, серед яких, зокрема, акти прийому нерухомого майна до експлуатації.
У відповідності до пункту 3.3 Тимчасового положення, а також абз.4 ч.1 ст.24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", якщо подані документи не відповідають вимогам, установленим цим Положенням та іншими актами чинного законодавства України, або не дають змоги установити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, у реєстрації прав на нерухоме майно може бути відмовлено.
Відмова в реєстрації прав власності на нерухоме майно може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства (пункт 1.12 Тимчасового положення).
Ч.2 ст.24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" передбачає, що відмова в державній реєстрації прав із підстав, зазначених в абзаці четвертому частини першої цієї статті, не позбавляє права повторно звернутися із заявою за умови усунення підстав для відмови у державній реєстрації прав.
Хоча листом №678/01-15 від 28.02.2006р. відповідач відмовив позивачу не з тієї підстави, що інститутом не надано всіх належних правовстановлюючих документів, які необхідні для реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, позивач звернувся до суду не з вимогою про визнання відмови органу БТІ неправомірною, а з вимогою про визнання за ним права власності на приміщення по вул.Інститутській,4/1 й пров.Гагаріна,10, та спонукання відповідача зареєструвати вказані об"єкти нерухомості.
Як встановлено ст.2 Закону України від 7 лютого 2002року № 3018-III "Про судоустрій України", завданням суду є забезпечення захисту гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Згідно з ч.3 ст.6 названого Закону, ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
Можливість широкого застосування судової форми захисту ґрунтується, насамперед, на положеннях ст.124 Конституції України, відповідно до якої юрисдикція суду поширюється на усі правовідносини, які виникають в державі.
Звернення з позовом до суду - це спосіб захисту особистих майнових або немайнових прав та інтересів, як це передбачено статтею 16 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003р., який набрав чинності з 01.01.2004р.
Твердження позивача про те, що норми цього Кодексу не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, не заслуговують на увагу, оскільки спірні правовідносини виникли саме після набрання чинності вказаним Кодексом.
Як зазначалося вище, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом. Суд першої інстанції розглядав спір за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч.2 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Як передбачено ч.1 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України, компетенція адміністративних судів поширюється на:
1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;
2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів;
4) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом;
5) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.
Згідно пункту 1 ч.1 ст.157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Пункт 1 ч.1 ст.3 КАС України встановлює, що справа адміністративної юрисдикції (адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Як визначено пунктом 6 ч.1 ст.3 КАС України, адміністративним позовом є звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах.
Згідно пункту 7 цієї ж статті суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Виходячи з цих норм, спір є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративної юрисдикції у тому разі, якщо він виник із публічно-правових відносин за участю суб'єкта владних повноважень, який саме у цих відносинах здійснює надані йому чинним законодавством владні управлінські функції.
Отже, необхідною та єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, при цьому функції повинні здійснюватись суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
Крім того, частиною 3 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства встановлено заборону щодо об’єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Однак, розглядаючи справу, суд першої інстанції не врахував, що за суб'єктним складом та предметом спору в частині визнання за позивачем права власності на будівлі по вул.Інститутській,4/1 та пров.Гагаріна,10 у м.Хмельницькому даний спір підвідомчий господарському суду.
Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України передбачене право підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб (у тому числі іноземних), громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Виходячи з того, що стаття 12 Господарського процесуального кодексу України декларує право поширеного застосування підстав для розгляду справ господарськими судами за підвідомчістю, судовий захист права власності та майнових інтересів власників - осіб, названих у статті 1 Господарського процесуального кодексу України, здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про визнання права власності.
Ст.392 Цивільного кодексу України передбачає право власника майна пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Стосовно вимоги позивача про зобов'язання відповідача провести реєстрацію права власності на спірні будівлі слід зазначити, що суд першої інстанції правомірно відмовив у позові, оскільки, як свідчать матеріали справи, позивач не надав відповідачу для здійснення реєстрації права власності на будівлі по вул.Інститутській,4/1 та пров.Гагаріна,10 правовстановлюючі документи, передбачені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", а також "Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно".
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанову господарського суду від 15.06.2006р. у даній справі в частині відмови в позові про визнання за позивачем права власності на будівлі по вул.Інститутській,4/1 та пров.Гагаріна,10 у м.Хмельницькому слід скасувати та закрити провадження в цій частині. В решті судову постанову слід залишити без змін.
Керуючись п.1 ч.1 ст. 157, ст.ст. 195,196,198,202,203,205,207,212,254 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський апеляційний господарський суд,
ПОСТАНОВИВ:
1. Постанову господарського суду Хмельницької області від 15 червня 2006 року у справі №10/264"НА" скасувати в частині відмови в позові про визнання за позивачем права власності на будівлі, розташовані в м. Хмельницькому по вул. Інститутській, 4/1 та провулку Гагаріна, 10 та прийняти нове рішення.
Провадження у справі в частині визнання за позивачем права власності на будівлі, розташовані в м. Хмельницькому по вул. Інститутській, 4/1 та провулку Гагаріна, 10 закрити.
В решті постанову суду господарського суду Хмельницької області залишити без змін.
2. Апеляційну скаргу Державно-кооперативного проектно-вишукувального інституту "Хмельницькагропроект", м. Хмельницький залишити без задоволення.
3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.
4. Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом одного місяця з дня складення постанови в повному обсязі.
Головуючий суддя Гулова А.Г.
судді:
Пасічник С.С.
Шкляр Л.Т.
Віддрук. 4 прим.:
1 - до справи,
2 - позивачу,
3 - відповідачу,4 - в наряд