Справа № 438/19/14 Головуючий у 1 інстанції: Пещук Р.Й.

Провадження № 22-ц/783/16/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Т. Г.

Категорія:27

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого – Мусіної Т.Г.

суддів – Бермеса І.В., Монастирецького Д.І.

за участі секретаря – Фейір К.О.

з участю: представника позивача – ОСОБА_2,

представника відповідача – ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Бориславського міського суду Львівської області від 22 травня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» в особі Бориславського відділення ОСОБА_4 акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання кредитної угоди № e/v 3626 від 03 березня 2008 року недійсною,-

в с т а н о в и л а :

15 січня 2014 року ОСОБА_5 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання кредитної угоди № e/v 3626 від 03 березня 2008 року недійсною.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що під час розгляду його заяви про вчинення злочину шляхом підроблення його підпису на кредитній угоді йому стало відомо, що у відповідача ОСОБА_4 акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» за ним обліковується заборгованість на підставі кредитної угоди № e/v 3626 від 03 березня 2008 року. Зазначає, що вказану кредитну угоду він не підписував, жодних коштів від відповідача не одержував, тому подав заяву до органів внутрішніх справ про встановлення заявлених фактів та перевірки законності дій не встановлених осіб при отриманні оспорюваного кредиту нібито від його імені. При розгляді його заяви та при проведенні слідчих дій було проведено почеркознавчу експертизу документів кредитної справи, із висновку якої вбачається, що підписи, які містять в кредитній угоді та в кредитосупроводжувальній документації виконані не ним, а іншою особою. Незважаючи на це, відповідач регулярно подає позови до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_5 заборгованості за вказаним кредитним договором.

Просив задовольнити його позов на підставі ч.2 ст. 207, статей 215, 216, 1047, 1051, 1055 ЦК України, так як спірний кредитний договір підписаний не ним та не відповідає його внутрішній волі.

Рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 22 травня 2014 року позов ОСОБА_5 задоволено та визнано недійсною кредитну угоду №e/v 3626 від 03 березня 2008 року.

Рішення суду оскаржив відповідач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк».

В апеляційній скарзі зазначає, що почеркознавча експертиза, на яку посилається позивач, не може бути використана в якості доказу по цивільній справі, оскільки вона проводилась в рамках кримінальної справи. Також зазначає, що позивачем було пропущено строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову, проте суд письмове клопотання представника банку залишив поза увагою. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши доводи осіб, які з’явились у судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, передбачених ст.. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню: рішення суду підлягає скасуванню на підставі п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову за спливом позовної давності, виходячи з таких підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягали застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні правовідносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини в правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Проте вказаним вимогам рішення суду не відповідає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_5 не підписував кредитний договір № e/v 3626 від 03 березня 2008 року, що підтверджується копією висновку почеркознавчої експертизи № 30 від 22.01.2011р., призначеної по кримінальній справі № 115-2524, що порушена Дрогобицьким МВ ГУ МВС України у Львівській області та проведена експертом сектору ТКЗ роботи Дрогобицького МВ РВ НДЕКЦ при ГУ МВС України у Львівській області, тому останній є недійсним. Строк позовної давності позивачем не пропущено, оскільки його перебіг почався з моменту складення та ознайомлення позивача ОСОБА_5 з висновком експерта № 30 від 22.01.2011р., яким було встановлено факт підписання кредитної угоди e/v 3626 від 03 березня 2008 року не ОСОБА_5, а іншою особою.

Проте погодитись з таким висновком суду не можна оскільки суд дійшов його внаслідок порушення норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦПК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Підставою недійсності правочину відповідно до ст.. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Згідно з ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним.

Особа яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

З матеріалів справи вбачається, що предметом позову є кредитний договір e/v 3626 від 03 березня 2008 року згідно умов якого, зазначених у п. 1.1 Банк у рамках програми мікрокредитування при наявності вільних коштів зобов’язується надати позичальникові ОСОБА_5 кредит в розмірі 10 000 дол. США, а позичальник

ОСОБА_5 зобов’язується повернути отриманий кредит і сплатити відсотки у встановлені даним договором терміни. Кредит наданий на поновлення основних засобів. Термін повернення кредиту, відсотків і винагороди відповідно до Графіку погашення кредиту (Додаток № 1 до даного договору) не пізніше 05 березня 2012 року.

Згідно п. 3.1 кредитного договору № e/v 3626 від 03 березня 2008 року виконання зобов’язань позичальника ОСОБА_5 за даним договором забезпечується всіма основними та обіговими засобами позичальника, а також договором застави автотранспорту від 03 березня 2008р., договором застави майна № 1 від 03 березня 2008р., договором поруки № 1 від 03 березня 2008р., договором поруки № 2 від 03 березня 2008р., договором поруки №3 від 03 березня 2008р.

Кредитний договір за своїм змістом повністю відповідає вимогам ст. 208, 1054 ЦК України, укладений в письмовій формі з дотриманням вимог ст. 1055 ЦПК України.

Позивач ОСОБА_5 заперечує свій підпис на зазначеному кредитному договорі та в заяві на видачу готівки № 2 від 04.03.2008р., оскільки такий був ним змінений, зазначає, що йому не було нічого відомо про існування цього договору.

Відповідно до ст. 66 Глави 5 «Докази» ЦПК України до належних та допустимих доказів у цивільній справі належить висновок експерта – докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, задані судом.

Суд першої інстанції в порушення вказаних вимог закону обґрунтував своє рішення у цивільній справі виключно на ксерокопії висновку експерта № 30 від 22 січня 2011р. проведеної на підставі постанови слідчого Дрогобицького МВ ГУ МВС в межах кримінальної справи № 115-2524 та в порушення вимог ч.4 ст. 10 ЦПК України не роз’яснив сторонам право звернутись до суду з клопотанням про призначення судової почеркознавчої експертизи на підставі ухвали суду.

Відповідно до висновку № 962 криміналістичної експертизи з дослідження підписів по матеріалах цивільної справи № 438/19/14, призначеної ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області за клопотанням представника позивача, підписи від імені ОСОБА_5М розташовані в графі «Позичальник» в кредитному договорі № e/v 3626 від 03 березня 2008 року та в графі «Отримувач» в заяві на видачу готівки № 2 від 04.03.2008р., в квитанції-заяви № 177072805 на 200 дол. США віл 18.09.2009р. виконані не ОСОБА_5, а іншою особою (а.с. 45-47 т.2).

Представник ПАТ КБ «ПриватБанк» заперечує проти вказаного висновку експертизи з підстав порушення експертом порядку проведення судово-почеркознавчої експертизи, визначного Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичними рекомендаціями з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, що затверджені Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998р. № 53/5) у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012р. № 1950/5), а саме безпідставне не прийняття експертом до дослідження 9 документів із умовно вільними взірцями підписів позивача, що надійшли з кримінальної справи, датовані до відкриття провадження у справі та пов’язані з її обставинами, відсутність клопотання експерта про надання інших доказів,у зв’язку з чим вважає відповіді експерта на питання суду необґрунтованими.

На реалізацію положень ч.4 ст. 10 ЦПК України колегією суддів роз’яснено представнику ПАТ КБ «ПриватБанк» право на заявлення клопотання про призначення додаткової або повторної експертизи, проте останній категорично відмовився від заявлення клопотання про призначення додаткової та повторної експертизи, а також виклику експерта в судове засідання апеляційної інстанції.

Представник позивача з висновком експерта погоджується і не вбачає підстав для призначення нової експертизи.

Таким чином висновок експертизи № 962 від 12 квітня 2016р. про те, що ОСОБА_5 його не підписував не спростовано. Оскільки договір є вчиненим, зазначений висновок може бути підставою для визнання кредитного договору недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України, так як договір не відповідає вимогам закону щодо волевиявлення учасника та його внутрішньої волі.

Доводи представника ПАТ КБ «ПриватБанк», викладені у письмовому запереченні від 07.06.2016р. на висновки судової експертизи, про те, що позивач фактично схвалив кредитний договір, який виконувався з квітня 2008р. по січень 2009р. включно, а також 26.08.2009р. та 18.09.2009р. шляхом внесення коштів на рахунок № 29092053839948, який визначено у п. 2.1.1 кредитного договору, не заслуговують на увагу.

Факт часткового виконання зобов’язань за кредитним договором протягом 10 місяців з квітня 2008р. по січень 2009р., а також 26.08.2009р. та 18.09.2009р. на думку колегії суддів не може свідчити про обставини схвалення такого договору, оскільки обставини, які пов’язані із схваленням правочину, мають правове значення лише у випадку укладення правочину з перевищенням повноважень, а не з дефектом форми або волі, що має місце у даній справі.

Разом з тим колегія суддів вважає, що у задоволенні позову ОСОБА_5 про визнання кредитного договору № e/v 3626 від 03 березня 2008 року недійсним слід відмовити за спливом позовної давності, виходячи з таких підстав.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов’язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об’єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Обов’язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

У справі, яка є предметом розгляду, позивач ОСОБА_5 звернувся до суду з позовними вимогами про визнання кредитного договору недійсним.

Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (стаття 236 ЦК України).

Отже, перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у частині першій статті 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-75цс15, яка відповідно до ч.1 ст. 360-7 ЦПК України є обов’язковою для всіх судів України і не погодитись з нею у судової колегії немає підстав.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57-60, 131-132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, якими суд керувався при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Проте у даній справі суд першої інстанції не з’ясував усіх фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, часу коли позивач дізнався або міг дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила та наявності правових підстав для застосування позовної давності, про що заявлено представником ПАТ КБ «ПриватБанк» у письмовому клопотанні на адресу суду до ухвалення судового рішення (а.с.23 т.1).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково прийшов до висновку про те, що початок перебігу позовної давності для пред’явлення вимог про визнання недійсним спірного кредитного договору почався для позивача ОСОБА_5 з моменту складання та ознайомлення його з висновком експерта № 30 від 22.01.2011р. у кримінальному провадженні, яким було встановлено факт підписання кредитної угоди № e/v 3626 від 03 березня 2008 року не ОСОБА_5, а іншою особою.

Між тим суд не надав належної юридичної оцінки іншим наявним у справі доказам, які свідчать про те, що позивачу ОСОБА_5 достовірно було відомо про існування кредитного договору № e/v 3626 від 03 березня 2008 року з часу його вчинення.

Зокрема, дослідженими колегією суддів оригіналами додаткових документів, долучених до оригіналу кредитного договору № e/v 3626 від 03 березня 2008 року підтверджується, що 04.03.2008р. між ПАТ КБ «ПриватБанк» та позичальником ОСОБА_5 був укладений Додаток № 1 до кредитного договору № e/v 3626 від 03 березня 2008 року у вигляді графіку погашення кредиту, відсотків і винагороди, який є невід’ємною частиною кредитного договору № e/v 3626 від 03 березня 2008 року, підпис під яким позивачем в межах цивільної справи не оспорюється.

Укладенню спірного договору передувало ознайомлення ОСОБА_5 як клієнта ПАТ КБ «ПриватБанк» з умовами кредитування та орієнтовну сукупну вартість мікрокредиту на суму 10 000 дол. США терміном на 48 місяців під 16 % річних, про що складена письмова підтверджуюча довідка, підпис під якою позивачем в межах цивільної справи не оспорюється.

Заявкою на отримання кредиту від 03.03.2008р. за підписом ОСОБА_5, який ним не оспорюється підтверджується його звернення до ПАТ КБ «ПриватБанк» про одержання кредиту в сумі 10 000 дол. США.

03 березня 2008р. на адресу керуючого Бориславського відділення Західного ГРУ ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_5 із зазначенням його паспортних даних видано гарантійний лист у якому чітко зазначено, що для забезпечення своєчасного повернення кредиту, отриманого ним згідно з кредитною угодою № е/v 3626 від 03 березня 2008 року, пропонує передати в заставу конкретне майно п’яти найменувань, ознайомлений зі ст. 222 КК України (шахрайство з фінансовими ресурсами).

Вказаний гарантійний лист також підписаний дружиною позичальника ОСОБА_5 про згоду на передачу ОСОБА_5 у заставу ПАТ КБ «ПриватБанк» перерахованого в гарантійному листі майна.

Підпис на вказаному гарантійному листі ОСОБА_5 в межах цивільної справи не оспорюється, як не оспорюється також на письмовій згоді його дружини ОСОБА_6 на укладення позичальником ОСОБА_5М конкретної кредитної угоди № e/v 3626 від 03 березня 2008 року та одержання позичальником кредитних коштів і їх використано відповідно до умов укладеної угоди, а також надання ним у заставу ПАТ КБ «ПриватБанк» будь-якого майна з метою забезпечення виконання зобов’язань по даній угоді.

Актами оцінки майна № 1, № 2 та № 3 від 03 березня 2008р., що передаються в заставу на забезпечення виконання спірного кредитного договору підтверджується, що ОСОБА_5 був включений до складу комісії по передачі майна ПАТ КБ «ПриватБанк» як позичальник та його майновий поручитель ОСОБА_6

Підписи на цих актах в межах цивільної справи ОСОБА_5 не оспорюються.

У договорі застави майна № 2 від 03.03.2008р. укладеного між МПП «Лада» в особі директора ОСОБА_6 (дружина позивача) та ПАТ КБ «ПриватБанк» чітко зазначено, що майно 10 найменувань передається в заставу банку в забезпечення виконання зобов’язань позичальника ОСОБА_5, що випливають з кредитного договору від 03.03.2008р. № е/v 3626 від 03 березня 2008 року (а.с. 172-174 справи № 2-101/11).

Аналогічні підстави для передачі в заставу ПАТ КБ «ПриватБанку» автотранспорту на виконання зобов’язань позичальника ОСОБА_5 по спірній кредитній угоді зазначені в договорі застави автотранспорту, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та МПП «Лада» в особі директора ОСОБА_6 (дружина позивача) – а.с. 175-177, справа № 2-101/11.

Вищенаведеним спростовуються доводи представника позивача – ОСОБА_2 про те, що спірний договір підписано за змовою з працівником банку з метою розкрадання грошових коштів, оскільки за виконання цього договору поручилась дружина позивача спільним подружнім майном, на що він дав згоду.

В межах кримінального провадження не встановлено жодної особи, яка, на думку позивача, підписала спірний кредитний договір, і, зокрема, працівник ПАТ КБ «ПриватБанк», в якому укладався договір. Кримінальне провадження зупинено, що підтверджується листом Дрогобицького ВП ГУ НП у Львівській області № 814/44-2016 від 15 січня 2016 року на адресу ОСОБА_5 (а.с. 22 т.2).

Таким чином позивачу ОСОБА_5 достовірно було відомо про вчинення кредитного договору № е/v 3626 від 03 березня 2008 року, оскільки він бажав одержання цього кредиту та усі забезпечувальні та гарантійні заходи по його виконанню здійснювались з його участю.

Із змісту позовної заяви ОСОБА_5 до Бориславського відділення Західного головного регіонального управління ПАТ КБ «ПриватБанк» від 08.06.2010р., вхідний номер суду 3403, справа № 2-101/11 про визнання кредитної угоди № е/v 3626 від 03 березня 2008 року недійною з тих підстав, що він не знав про існування цієї угоди, її не підписував та гроші в сумі 10 000 дол. США не отримував, вбачається, що позивач чітко зазначив, що у жовтні 2009р. під час розгляду Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області заяви ПАТ КБ «ПриватБанк» до нього про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно у справі про стягнення заборгованості він дізнався про існування кредитного договору від 03 березня 2008р. (а.с. 3 справа № 2-101/11 Бориславського міського суду).

Таким чином, виходячи із змісту цієї заяви, ОСОБА_5 дізнався про вчинений кредитний договір № е/v 3626 від 03 березня 2008 року та порушення, на його думку, його прав у жовтні 2009р., тому строк позовної давності за його вимогами про визнання недійсним вказаного договору розпочав свій перебіг з жовтня 2009р. та сплив у жовтні 2012р.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 квітня 2010 року у справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус», ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості констатовано, що відповідачем ОСОБА_5 в межах цієї справи подавались документи, які підтверджували знаходження на розгляді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області цивільної справи за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_5 та ін. про стягнення заборгованості за кредитним договором № е/v 3626 від 03 березня 2008 року (а.с. 17 т.1, справа № 442/620/11 Дрогобицького міськрайонного суду).

Таким чином станом на 14 квітня 2010 року ОСОБА_5 було відомо про існування кредитного договору № е/v 3626 від 03 березня 2008 року.

Сам по собі факт звернення позивача ОСОБА_5 до правоохоронних органів із заявою щодо неправомірних дій працівників банку та використання підроблених документів в Дрогобицькому відділенні Західного ГРУ ПАТ КБ «ПриватБанк» і порушення по цьому факту кримінальної справи № 115-2524 від 13.08.2010р. свідчить про те, що йому було відомо про існування спірного кредитного договору та непідписання ним такого не тільки станом жовтень 2009 року, але також станом на серпень 2010 року, що підтверджується листом Дрогобицького ВП ГУ НП у Львівській області № 814/44-2016 від 15 січня 2016 року на адресу ОСОБА_5 (а.с. 22 т.2).

Рішення Бориславського міського суду Львівської області від 20 червня 2011р. про відмову у задоволенні позову ОСОБА_5 до Західного головного регіонального управління ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання кредитної угоди від 03.03.2008р. недійсною та стягнення моральної шкоди в розмірі 50 000 грн. було скасовано ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області від 02 лютого 2012р. із залишенням позову без розгляду у зв’язку з тим, що позов пред’явлено не до юридичної особи (а.с. 231, справа № 2-101/11). Ухвала є чинною та постановлена в межах строку позовної давності, який спливав у жовтні 2012р.

Відповідно до ч.1 ст. 265 ЦК України залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

Згідно із частинами 3,4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Частиною 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

З позовом в суд у даній справі № 438/19/14ц, провадження № 2/438/226/2014р. ОСОБА_5 звернувся 15 січня 2014р. (вх.. № 150/14вх).

Поважних причин пропуску позовної давності позивачем не наведено і відповідних клопотань з цього приводу не подано.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» також наголошує на тому, що суд не застосував строк позовної давності та помилково прийшов до висновку про початок його перебігу.

Оскільки допущене судом порушення норм процесуального у матеріального права призвело до неправильного вирішення справи, таке підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові за спливом позовної давності.

Керуючись п.2 ч.1 ст.307, п.4 ч.1 ст. 309, ч.2 ст. 314, ст.ст. 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити.

Рішення Бориславського міського суду Львівської області від 22 травня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_4 акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» в особі Бориславського відділення ОСОБА_4 акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання кредитної угоди № e/v 3626 від 03 березня 2008 року недійсною – відмовити за спливом позовної давності.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» 121 грн. 80 коп. судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку протягом 20-ти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ з дня набрання рішенням апеляційного суду законної сили.

Головуючий Т.Г. Мусіна

Судді: І.В. Бермес

ОСОБА_7