КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: №22-а-21601/08 Головуючий у 1-й інстанції: Островська О.О.
Суддя-доповідач: Умнова О.В.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
2 липня 2009 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Умнової О.В.,
суддів: Ізмайлової Т.Л., Романчук О.М.
при секретарі: Ярмоленко Л.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20.12.2007 року по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області
- про визнання дій неправомірними та стягнення недоотриманих сум щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення, -
В С Т А Н О В И Л А:
Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови в перерахунку йому щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі, передбаченому ч.4 ст.48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; стягнути з відповідача недоплачені суми щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення за період 2005-2006 роки у розмірі 3620 грн.
Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20.12.2008 року позов ОСОБА_1 задоволений частково - стягнуто з відповідача на користь позивача недоплачену суму щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення за 2005-2006 роки у розмірі 2648 грн.
Відповідач, не погоджуючись з даним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування позиції відповідач посилається на те, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд, при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З матеріалів справи вбачається, що позивач перебуває на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області, як учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії, 3 групи інвалідності. Щороку УПСЗН виплачує останньому допомогу на оздоровлення.
Згідно ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», учасникам ліквідації аварії на ЧАЕС 1 категорії, інвалідам 1 і 2 групи виплачується щорічна разова допомога на оздоровлення у розмірі 5 мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Верховною Радою України дія статті 48 даного закону протягом 2005 року не призупинялась.
Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік» дія ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» була призупинена в частині виплат, компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати на 2006 рік.
Суд першої інстанції в своєму рішенні прийшов до висновку про обґрунтованість позову та частково задовольнив вимоги позивача, стягнув з УПСЗН недоотримані останнім суми щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення за період з 2005-2006 роки, згідно проведеного судом розрахунку у розмірі 2648 грн. При цьому, з мотивувальної частини оскаржуваної постанови вбачається, що судом першої інстанції були визнані дії відповідача по відмові в перерахунку позивачу щорічної разової грошової допомоги за 2005 та 2006 роки неправомірними. Разом з тим, це не відображено в резолютивній частині судового рішення.
Колегія суддів не погоджується з такою правовою позицією суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст. 4 Бюджетного кодексу України встановлено, що при здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України, цього Кодексу та закону про Державний бюджет України.
Відповідно до п. 5 ст. 51 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов»язання та провадять видатки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.
Статтею 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що роз'яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.
Відповідно до ст. 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок державного бюджету. Виконання цього Закону залежить від фінансових ресурсів доходної частини державного бюджету України.
Згідно з бюджетними призначеннями, враховуючи вимоги статті 95 Конституції України та Бюджетного кодексу України, Кабінет Міністрів України встановив розміри щорічної разової компенсації на оздоровлення, визначивши їх в постановах КМУ від 26.07.1996 року №836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та від 12.07.2005 року №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Даними постановами Кабінет Міністрів України встановив гарантований мінімальний розмір розрахункової величини для всіх видів виплат, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Щорічна разова грошова допомога на оздоровлення виплачувалась позивачу за 2006 рік відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та у розмірах, передбачених вищевказаними постановами Кабінету Міністрів України.
Враховуючи, що дія ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» була призупинена Законом України «Про державний бюджет на 2006 рік» в частині виплат, компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати на 2006 рік, щорічна разова грошова допомога на оздоровлення виплачена позивачу у розмірі, передбаченому постановами КМУ, підстав для визнання неправомірними дій УПСЗН щодо не донарахування сум такої допомоги немає. Відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до неправильного висновку, щодо неправомірності дій відповідача та безпідставно стягнув з останнього на користь позивача суму щорічної разової допомоги на оздоровлення за 2006 рік.
Щодо вимог позивача про визнання дій УПСЗН неправомірними та стягнення недоотриманих сум допомоги на оздоровлення за 2005 рік, слід зазначити наступне.
Статтею 99 КАС України передбачений річний строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.
Згідно ст. 100 КАС України підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову є пропущення строку звернення до адміністративного суду, за умови, що на цьому наполягає одна із сторін.
При розгляді справи в суді першої інстанції відповідач наполягав на застосуванні ст.100 КАС України. Не зважаючи на те, що позивач не обґрунтував поважність причин пропуску строку звернення до суду, суд першої інстанції не прийняв до уваги вказані обставини і виходив з того, що остання юридично не обізнана і про порушення свого права дізналася в жовтні 2007 року. При цьому, в обґрунтування вказаних обставин суду не надано жодного доказу.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо безпідставності наполягань відповідача на застосуванні до вимог позивача ст.100 КАС України, і вважає, що позивач пропустив річний строк звернення до суду з адміністративним позовом щодо вимог за 2005 рік без поважних причин, оскільки щорічну допомогу на оздоровлення остання отримувала протягом тривалого часу і знала про наявність нормативних документів, якими передбачена її виплата та розмір. Вказані нормативно-правові акти є загальновідомими, особливо громадянам, які згідно із Законом мають право на виплату щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення. При цьому, жодного доказу в обґрунтування обставин, що позивач довідалася про порушення своїх прав в жовтні 2007 року суду не надано.
Оскільки відповідач УПЗН наполягав на застосуванні строків позовної давності, строк звернення до адміністративного суду пропущений позивачем без поважних причин, колегія суддів вважає, не обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову в частині вимог за 2005 рік. Позов в цій частині задоволенню не підлягає на підставі ст.100 КАС України.
Згідно зі ст.198 ч.1 п. 4 та ст. 202 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, в зв»язку із чим, постанову суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нову, якою залишити позов ОСОБА_1 без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 202, 205, 207 КАС України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області задовольнити.
Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20.12.2007 року - скасувати.
Позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області про визнання дій неправомірними та стягнення недоотриманих сум щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Повний текст судового рішення виготовлений 7.07.2009 року.
Головуючий суддя:
Судді: