Справа № 707/2-1316/2009

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

24 червня 2016 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів ЛЕСКА В.В., КОЖУХ О.А.

при секретарі ТЕРПАЙ С.М.

за участю представника позивача ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на заочне рішення Мукачівського міськрайонного суду від 15 червня 2009 року, -

в с т а н о в и л а :

У березні 2009 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (на час пред’явлення позову – Закрите акціонерне товариство) звернулося до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 мотивуючи наступним. За кредитним договором від 18.02.2008 № MKZ0G00000054 ЗАТ КБ «ПриватБанк» надало ОСОБА_2 кредит у розмірі 13285,70 дол. США зі сплатою за нього 12% річних і строком по 18.02.2018. Виконання зобов’язань позичальником було забезпечено іпотекою належної ОСОБА_2 і ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1, про що 18.02.2008 був укладений договір іпотеки.

Банк свої зобов’язання виконав, тоді як позичальник свої порушив і спричинив виникнення боргу, що станом на 29.01.2009 складав 12140,30 дол. США, з яких заборгованість: за кредитом – 11601,96 дол. США, за процентами – 493,85 дол. США, за комісією – 14,11 дол. США, пеня – 30,38 дол. США.

За приписами Закону України «Про іпотеку» (ст.ст. 33, 38, 39 та ін.), кредитор-іпотекодержатель управі задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки і може одночасно з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки пред’явити й вимогу про виселення усіх мешканців з предмета іпотеки – житлового приміщення. Звернення стягнення на предмет іпотеки є підставою для виселення з квартири її мешканців (ст. 40 Закону України «Про іпотеку», ст. 109 ЖК України).

Посилаючись на ці обставини, на право вимагати дострокового повернення боргу, позивач просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 18.02.2008 № MKZ0G00000054 у розмірі 12140,30 дол. США, що для цілей визначення ціни позову за офіційним курсом НБУ 1 дол. США/7,70 грн на 16.02.2009 становило 93480,31 грн:

звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_2 шляхом продажу цього предмета іпотеки (на підставі договору іпотеки від 18.02.2008) ЗАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу;

виселити ОСОБА_2 і ОСОБА_3, які зареєстровані і проживають у ІНФОРМАЦІЯ_1, зі зняттям з реєстраційного обліку у Відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України м. Мукачево.

Судові витрати позивач просив покласти на відповідачів.

Заочним рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 15.06.2009 позов задоволено частково: у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 18.02.2008 № MKZ0G00000054 у розмірі 93480,31 грн звернено стягнення на предмет іпотеки згідно договору іпотеки від 18.02.2008 – квартиру АДРЕСА_2 шляхом продажу цього предмета іпотеки ЗАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідачів договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу;

у вимозі про виселення відмовлено;

стягнуто з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ЗАТ КБ «ПриватБанк» у відшкодування витрат по оплаті: судового збору – 934,80 грн, інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи – 30,00 грн.

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду від 22.09.2014 заяви ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення суду від 15.06.2009 залишено без задоволення.

Відповідач ОСОБА_2, від імені та в інтересах якої діє ОСОБА_5, і відповідач ОСОБА_3 оскаржили заочне рішення Мукачівського міськрайонного суду від 15.06.2009 в частині задоволення позову і ухвалу цього ж суду від 22.09.2014 про відмову в перегляді заочного рішення.

Ухвалою судді Апеляційного суду Закарпатської області від 29.10.2014 постановлено справу в частині оскарження ухвали Мукачівського міськрайонного суду від 22.09.2014 повернути до Мукачівського міськрайонного суду для виконання вимог ч. 2 ст. 293 ЦПК України після закінчення апеляційного провадження.

У скарзі на заочне рішення суду відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 вказують на його незаконність та необґрунтованість у частині звернення стягнення на предмет іпотеки, на порушення судом норм процесуального та матеріального права при вирішенні спору. Доводи апеляції зводяться до таких:

відповідачі не були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, суд несвоєчасно проводив засідання, внаслідок чого були порушені їхні процесуальні права, а заочне рішення було постановлено із порушенням норм процесуального права;

суд не зазначив у рішенні частки, в яких поклав на відповідачів судові витрати;

суд не вказав у рішенні відповідача ОСОБА_4;

позивач не надав суду доказів пред’явлення відповідачам письмової вимоги про дострокове повернення боргу та всупереч умовам договору звернувся до суду з позовом про дострокове стягнення боргу до спливу 120-денного строку після порушення зобов’язання позичальником;

на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів у іноземній валюті, діє мораторій;

позивач не надав суду доказів порушення іпотекодавцями умов договору іпотеки, що давали б право звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення боргу за кредитним договором.

Відповідачі просять заочне рішення суду скасувати, у пред’явленому до них позові про звернення стягнення на предмет іпотеки – відмовити. Інші доводи, що наводяться в тексті скарги, стосуються порушень вимог закону, що, на думку відповідачів, мали місце при постановленні Мукачівським міськрайонним судом ухвали від 22.09.2014.

В іншій частині та іншими учасниками процесу рішення суду не оскаржується.

У письмових запереченнях на апеляцію позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» вказує на її необґрунтованість, на правомірність свого позову про звернення стягнення на предмет іпотеки та на правильність його вирішення судом, просить скаргу відхилити, рішення суду – залишити без змін.

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 17.12.2014 заочне рішення Мукачівського міськрайонного суду від 15.06.2009 було змінено, абзац другий резолютивної частини рішення місцевого суду будо доповнено фразою: «з встановленням початкової ціни продажу предмета іпотеки в сумі 86572 грн», у решті рішення суду було залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.01.2016 рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 17.12.2014 скасовано, справу направлено на новий розгляд до апеляційного суду. Повертаючи справу на новий апеляційний розгляд, суд касаційної інстанції виходив з того, що:

ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з наявності підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог;

посилання відповідачів на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів у іноземній валюті» відхиляються як безпідставні;

суд апеляційної інстанції змінив резолютивну частину рішення суду першої інстанції щодо визначення початкової ціни продажу предмета іпотеки, а в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у резолютивній частині рішення суду відповідно до положень ст.ст. 38, 39 Закону України «Про іпотеку», ст. 215 ЦПК України повинна зазначатись початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації, суд повинен указати, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, що відповідає правовій позиції Верховного Суду України.

Апеляційний суд цього не врахував і належно не перевірив дотримання місцевим судом вимог ч. 6 ст. 38, ст. 39 Закону України «Про іпотеку», п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача ОСОБА_1, яка апеляцію не визнала, взявши до уваги, що правова позиція відповідачів у справі неодноразово висловлена письмово, підписане 23.06.2016 відповідачем ОСОБА_2 та її представником ОСОБА_5 клопотання про відкладення розгляду справи, в якому зазначено про знаходження цього ж дня відповідача за межами України, не вказано причин неявки до суду представника та з урахуванням положень ст. 303 ч. 1, ст. 338 ч. 4 ЦПК України, відхилено як необґрунтоване, розглянувши справу за правилами ст. 305 ч. 2 ЦПК України за відсутності інших учасників процесу, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи сторін, оцінивши докази в сукупності, суд приходить до такого.

Із урахуванням положень ст.ст. 10, 11, ст. 303 ч. 1, ст. 338 ч. 4 ЦПК України щодо диспозитивності судового процесу та обов’язковості для суду апеляційної інстанції при новому розгляді справи висновків і мотивів, з яких судом касаційної інстанції скасовано рішення, апеляційний суд після надходження справи на новий апеляційний розгляд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вимог, заявлених у суді першої інстанції, та беручи до уваги наведені у відповідному судовому рішенні висновки і мотиви суду касаційної інстанції. Апеляційний суд не робить висновків щодо судового рішення по суті в частині, яка не оскаржується.

Встановлено, що за кредитним договором від 18.02.2008 № MKZ0G00000054 Закрите акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (на час подачі апеляції та вирішення справи за нею – Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»), відкрило ОСОБА_2 на строк з 18.02.2008 по 18.02.2018 непоновлювану кредитну лінію на загальну суму 13285,70 дол. США, з яких 12000,00 дол. США – кредит на споживчі цілі, 1285,70 дол. США – на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п. 2.1.3., 2.2.7. кредитного договору зі сплатою за користування коштами 1,00% на місяць (12,00% річних) на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 2% від суми виданого кредиту у момент видачі кредиту, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 0,48% річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно п. 8.2. договору та з відповідальністю позичальника за порушення зобов’язань зі сплати коштів за договором у вигляді пені розміром у 0,15% від суми непогашеної заборгованості за кожен день прострочення платежу, але не менше 1 гривні (а.с. 5-8, 15, 16 та ін.).

На підставі договору іпотеки, укладеного ЗАТ КБ «ПриватБанк» (іпотекодержателем) із ОСОБА_2 і ОСОБА_3 (іпотекодавцями) 18.02.2008 і посвідченого приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим № 748, виконання зобов’язань позичальником ОСОБА_2 було забезпечено іпотекою квартири загальною площею 55,50 кв. м, житловою площею 33,30 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 і, як зазначено в договорі іпотеки, належить ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на підставі договору міни від 13.07.2002, посвідченого Мукачівською держнотконторою за реєстровим № І-4072 та зареєстрована за власниками у Мукачівському МБТІ та ЕО за реєстровим № 7635 у книзі № 124 (а.с. 8-11).

Позичальник ОСОБА_2 одержувала кошти у рамках передбаченої договором кредитної лінії, свої зобов’язання за договором щодо своєчасних сплат на користь кредитора порушила і спричинила виникнення боргу, що його банк станом на 29.01.2009 визначив у розмірі 12140,30 дол. США, з яких заборгованість: за кредитом – 11601,96 дол. США, за процентами – 493,85 дол. США, за комісією – 14,11 дол. США, пеня – 30,38 дол. США (а.с. 5). Для цілей встановлення ціни позову кредитор визначив гривневий еквівалент боргу в іноземній валюті за офіційним курсом НБУ 1 дол. США/7,70 грн на 16.02.2009, що становило 93480,31 грн (а.с. 12).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 були належним чином повідомлені про судове засідання, що було призначене на 07.05.2009, про що свідчать їх підписи у розписках до судових повісток, але в засідання не з’явилися, через що розгляд справи було відкладено на 27.05.2009 (а.с. 22, 23, 25, 26). ОСОБА_3 був судовою повісткою повідомлений про засідання, що було призначене на 27.05.2009, доказів повідомлення інших відповідачів про це засідання немає, до суду відповідачі не з’явилися, розгляд справи було відкладено на 15.06.2009, про що ОСОБА_3 було повідомлено листом від 27.05.2009, доказів одержання ним якого, втім, немає (а.с. 28-30). У судовому засіданні 15.06.2009 було постановлено заочне рішення в справі, проте, докази належного повідомлення відповідачів про судовий розгляд відсутні (а.с. 32-35). Листами від 15.06.2009 Мукачівський міськрайонний суд повідомляв відповідачів про виготовлення журналу судового засідання та направляв їм копію заочного рішення, однак, у справі немає доказів одержання цієї кореспонденції відповідачами.

За таких обставин, слід констатувати, що хоча твердження відповідачів про повну необізнаність із фактом розгляду судом даної справи не можна визнати цілком обґрунтованими, доводи апеляційної скарги щодо невиконання місцевим судом умов, установлених ст.ст. 74, 76, 224, 227 ЦПК України для заочного розгляду справи та для повідомлення про її результат, заслуговують на увагу як такі.

Поряд із цим, цивільний процесуальний закон саме з метою забезпечення права відповідача на належний захист від позову, якщо таке порушене, містить механізм перегляду заочного рішення суду, відповідно до якого рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з’явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи (ст.ст. 228, 229, 232 ЦПК України).

22.07.2014 до Мукачівського міськрайонного суду надійшла заява відповідача ОСОБА_2, її представника ОСОБА_5 і відповідача ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення суду від 15.06.2009 у зв’язку з нововиявленими обставинами, яка ухвалою судді від 25.07.2014 була залишена без руху для виправлення недоліків, а ухвалою судді від 19.08.2014 була визнана неподаною та повернута відповідачам (а.с. 45-51). До суду 08.09.2014 надійшла заява цих же осіб про перегляд заочного рішення суду від 15.06.2009 (а.с. 57-58). Обидві вищевказані заяви окрім факту неналежного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи мотивувалися тим, що:

суд не зазначив у рішенні частки, в яких поклав на відповідачів судові витрати;

позивач не надав суду доказів пред’явлення відповідачам письмової вимоги про дострокове повернення боргу та всупереч умовам кредитного договору (пп. 8.1.2.) звернувся до суду з позовом про дострокове стягнення боргу до спливу 120-денного строку після порушення зобов’язання позичальником;

на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів у іноземній валюті, діє мораторій, установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»;

позивач не надав суду доказів порушення іпотекодавцями умов договору іпотеки, що давали б право звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення боргу за кредитним договором.

Відповідачі не виконали передбачених нормами ЦПК України вимог, необхідних для задоволення заяви про перегляд заочного рішення суду, зокрема, не навели у заяві відповідної мотивації, не послалися на докази, які мають істотне значення для правильного вирішення справи та які вони були позбавлені можливості подати внаслідок порушення їхніх процесуальних прав при ухваленні заочного рішення. Доводи, що були наведені в заяві (міркування щодо тлумачення змісту договору та дій у цьому контексті позивача, питання розподілу судових витрат тощо), не є посиланням на докази, які в сукупності із фактом порушення правил щодо повідомлення відповідачів про час і місце розгляду справи могли бути взяті до уваги з метою перегляду заочного рішення.

За приписами ст.ст. 11-16, 202, 509, 525, 526, 572, 589, 590, 611, 614, 623-626, 629, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 3, 7, 33, 38, 39 Закону України «Про іпотеку» (Закон № 898-IV) (норми матеріального права в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), цивільні права та обов’язки, що виникають з договорів, повинні належно виконуватися; позичальник зобов’язаний повернути кредитору заборговане, а той у разі порушення цього зобов’язання вправі вимагати борг, зокрема, достроково, в т.ч., вимагати звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу відповідно до договору або рішення суду, оскільки право вибору способів захисту порушеного права, передбачених законом і/або договором, порядку їх застосування належить кредитору; відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання.

Право кредитора-іпотекодержателя отримати задоволення своїх вимог за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки та його продажу від імені іпотекодавця випливає із закону та умов обов’язкових для сторін договорів (зокрема, п. 2.3.7. кредитного договору, п.п. 16.7.1.-16.10., 22., 23., 27. договору іпотеки). Підставою для реалізації кредитором свого права на повернення боргу за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якою забезпечується виконання зобов’язань позичальником, є саме порушення позичальником відповідних зобов’язань, передусім – спричинення боргу за договором. Порушення умов договору іпотеки іпотекодавцем, якщо таке має місце, є окремою від вищенаведеної, самостійною підставою для реалізації іпотекодержателем прав за договором іпотеки.

З моменту ухвалення заочного рішення в справі і до часу подачі заяви про його перегляд та апеляційної скарги пройшло понад п’ять років, протягом яких обставини істотно змінилися:

з наявного на даний час у справі договору купівлі-продажу квартири від 12.01.2015, посвідченого приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим № 25 (а.с. 197-199), з пояснень представника позивача в апеляційному суді випливає, що квартира АДРЕСА_1 була продана 05.06.2014 покупцю ОСОБА_7, яка, у свою чергу, продала 12.01.2015 цю квартиру покупцю ОСОБА_8;

18.05.2013 ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_2 уклали додаткову угоду до кредитного договору від 18.02.2008 № MKZ0G00000054, що нею на строк з 18.02.2008 по 18.02.2018 визначили непоновлювану кредитну лінію на загальну суму 19245,73 дол. США, з яких 12000,00 дол. США – кредит на споживчі цілі, 7245,73 дол. США – на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п. 2.1.3., 2.2.7. кредитного договору зі сплатою за користування коштами 1,26% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 0,48% річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно п. 8.2. договору, а також визначили інші умови щодо відповідальності позичальника за порушення зобов’язань та погодили новий графік щомісячного погашення кредитних зобов’язань, де залишок по кредиту станом на 23.06.2013 був визначений у розмірі 16920,41 дол. США (а.с. 136, 192-193).

У підпункті 8.1.2. кредитного договору сторони зафіксували, що у разі порушення термінів оплати, передбачених п. 8.1.1. (в т.ч., оплати заборгованості не в повному обсязі), на 120 календарних днів, сторони дійшли згоди вважати строком повернення кредиту (залишку заборгованості по кредиту), відсотків, винагороди, пені (в повному обсязі) – в останній день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати на 120 календарних днів. Отже, сторони поряд із кінцевим строком, на який укладався кредитний договір (по 18.02.2018), визначили і строк повернення кредиту в разі порушення позичальником термінів оплати на 120 і більше днів. Зазначена умова договору стосується прав і обов’язків сторін, які виникають внаслідок порушення зобов’язань позичальником (встановлює за згодою сторін строк для дочасної сплати заборгованого і стосується саме строку дії договору, скорочуючи такий), проте, не може давати необґрунтованих переваг стороні, яка порушила зобов’язання, та не обмежує кредитора у праві звернутися по судовий захист від збитків, що завдаються, і до спливу цього строку.

За змістом положень ст. 1050 ч. 2 ЦК України, ст. 35 ч. 2, ст. 36 ч. 2 Закону № 898-IV, інших положень закону щодо способів і умов судового захисту, а також за змістом умов укладених сторонами договорів, право іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом свого порушеного права до суду у встановленому законом порядку (зокрема, з вимогою про дострокове повернення боргу за рахунок предмета іпотеки) передбачене законом, тому указане положення кредитного договору не може слугувати перешкодою для його реалізації. Доводи відповідачів, що заперечують законні права кредитора-іпотекодержателя, не можуть бути враховані.

Діючи вільно, реалізуючи своє право на захист і розпоряджаючись своїми цивільними та процесуальними правами, зокрема, здійснюючи обов’язок доказування своїх заперечень проти позову, на власний розсуд (ст. 12 ч. 1, ст. 20 ч. 1 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 57-60 ЦПК України), відповідачі як у суді першої, так і в суді апеляційної інстанцій не заперечували факти виникнення відповідних правовідносин, порушення позичальником кредитного зобов’язання, не оспорювали по суті та не спростовували шляхом подання належних і допустимих доказів розрахунку боргу, пред’явленого до стягнення, тощо. Ані заява відповідачів про перегляд заочного рішення суду, ані апеляційна скарга на рішення суду, яка по суті повторює зміст заяви про перегляд заочного рішення суду, не містять відповідних мотивів, доводів, посилання на відповідні докази.

Не посилаючись на докази для заперечення розрахунку боргу, наданого кредитором, у заяві про перегляд заочного рішення суду, в апеляційній скарзі, не надаючи доказів розрахунків за кредитним договором разом із цією скаргою, відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 під час першого апеляційного розгляду справи подали суду два платіжних документи (від 23.04.2013 на суму 3243,00 грн і від 13.05.2013 на суму 1344,50 дол. США (а.с. 137, 137)) про часткову сплату кредиту, а також вищевказану додаткову угоду від 18.05.2013. Відповідачі вже лиш у касаційній скарзі на судові рішення вказували на неправильність, на їх думку, розрахунку боргу, посилалися на здійснення певних платежів за договором та додали до касаційної скарги окремі квитанції щодо сплати коштів у період з 20.08.2008 по 21.06.2013 (а.с. 172-176, 189-190).

У цьому зв’язку колегія суддів з урахуванням викладеного вище констатує, що відповідачі, не будучи позбавленими відповідної можливості (ст. 303 ч. 2 ЦПК України), не подали апеляційному суду доказів на спростування підстав і предмету позову, розміру та складових боргу за кредитним договором, виходячи з яких на момент ухвалення заочного рішення суд вирішував спір по суті. Подаючи в подальшому окремі документи щодо розрахунків за кредитним договором на підтвердження начебто невірного розрахунку боргу банком, відповідачі залишили поза увагою, що, як випливає з наявних матеріалів, попри задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки кредитні правовідносини продовжували тривати, сторони відповідною угодою їх добровільно додатково врегулювали (змінили), параметри додаткової угоди визначають новий розмір кредитної лінії, враховують рух коштів (розрахунки) за договором, що мав місце до її укладання, а два платежі, що були ОСОБА_2 проведені 21.06.2013 (12,00 дол. США і 63,00 дол. США), можуть за відповідних підстав братися до уваги при виконанні зміненого додатковою угодою кредитного договору. Понад те, сплата позичальником коштів на часткове погашення заборгованості, що виникла з кредитного договору, не усуває підстав для позову, що був пред’явлений, а підлягає врахуванню в розрахунках між сторонами.

Таким чином, платежі, на які посилалися відповідачі, не можуть слугувати підставами для висновку про необґрунтованість позову та заочного рішення суду в частині визначення параметрів боргу, на погашення якого було пред’явлено вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки. Рішення суду першої інстанції перевіряється з урахуванням тих обставин, доказів і дій учасників процесу, які мали місце на момент його ухвалення. Певні порушення норм процесуального права, на які посилаються відповідачі в апеляційній скарзі, мали місце, проте, відповідачі не скористалися наявною в них можливістю у належний процесуальний спосіб спростувати обґрунтованість позову та законність і обґрунтованість заочного рішення суду. Тож указані процесуальні вади не призвели до неправильного вирішення справи по суті.

Порушення зобов’язання з боку позичальника, що є самостійною підставою для позову, мало місце, відсутність своєї вини в порушенні зобов’язання позичальник не довів, посилання в апеляційній скарзі на відсутність порушень іпотекодавцями умов договору іпотеки, що давали б право звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення боргу за кредитним договором, безпідставні, оскільки відповідний позов не пред’являвся і в будь-якому разі такі доводи не спростовують наявності підстав, з яких позов у дійсності був пред’явлений. Твердження відповідачів про недотримання позивачем умов щодо строку пред’явлення позову теж необґрунтовані.

Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (Закон № 1304-VII) набрав чинності 07.06.2014, тому не міг застосовуватися судом першої інстанції 15.06.2009 при ухваленні заочного рішення в справі і посилання на нього з метою скасування рішення суду із відмовою в позові безпідставне. Крім того, відповідно до правової позиції, висловленої ОСОБА_9 України у постановах, прийнятих за результатами розгляду справ, зокрема, № 6-44цс15 (постанова від 25.03.2015), № 6-46цс15 (постанова від 15.04.2015), № 6-57цс15 (постанова від 27.05.2015), № 6-58цс15 (постанова від 27.05.2015), вищезгаданий мораторій не звільняє від виконання зобов’язання, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором, не є підставою для відмови в захисті порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів кредиторів, не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону.

Оцінюючи обставини справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку про наявність у суду першої інстанції підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, про обґрунтованість його висновку щодо часткового задоволення позовних вимог, та про безпідставність посилання відповідачів на Закон № 1304-VII, у силу положень ст. 338 ч. 4 ЦПК України ці висновки обов’язкові для апеляційного суду при новому розгляді справи.

Позов може бути пред’явлений до кількох відповідачів; кожен із відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно (ст. 32 ч. 1 ЦПК України). У справі немає доказів наявності у відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 повноважень (ст. 237 ч.ч. 1, 3, ст. 244 ч.ч. 1, 3, ст. 245 ЦК України, ст. 38 ч. 1, ст.ст. 42, 44 ЦПК України) на представництво у суді відповідача ОСОБА_4, яка заяву про перегляд заочного рішення суду, що не містить вказівки на задоволення позову стосовно цього відповідача, не подавала і таке рішення суду не оскаржувала. Тому вказівки в апеляції ОСОБА_2 і ОСОБА_3, які стосуються відповідача ОСОБА_4, правового значення не мають і як такі до уваги не беруться.

Скасовуючи рішення апеляційного суду та направляючи справу на новий апеляційний розгляд, суд касаційної інстанції вказав на неправильне вирішення апеляційним судом питання про визначення початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Законом № 898-IV установлено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (ст. 39 ч. 1 абз. 7), ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб’єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна (ст. 38 ч. 5).

Заставна вартість предмета іпотеки, що вказана у п. 33.4. договору іпотеки (86572,00 грн), не може вважатися ціною продажу предмета іпотеки, що встановлена за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем, і, оскільки така ціна не погоджена, початкову ціну для продажу слід встановити на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Такий спосіб визначення початкової ціни предмета іпотеки для продажу за відсутності згоди сторін іпотечного договору відповідає правовій позиції, висловленій ОСОБА_9 Судом України у постановах, прийнятих за результатами розгляду справ № 6-53с15 (постанова від 13.05.2015), № 6-61цс15 (постанова від 27.05.2015), № 6-1935цс15 (постанова від 07.10.2015), № 6-1120цс15 (постанова від 04.11.2015), № 6-1205цс15 (постанова від 23.12.2015) та ін.

При вирішенні справи за апеляцією колегія суддів бере до уваги й таке:

банк визначив борг, його елементи та пред’явив до стягнення в іноземній валюті відповідно до підстав і умов, із яких виникло кредитне зобов’язання, і для цілей визначення ціни позову навів відповідний еквівалент загального боргу у гривнях (93480,31 грн), елементи (складові) боргу кредитор у гривнях не визначав;

суд першої інстанції задовольнив позов шляхом стягнення боргу в гривнях, позивач, здійснюючи цивільні та процесуальні права на власний ризик і розсуд, рішення суду першої інстанції не оскаржував;

звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення боргу, вираженого в гривневому еквіваленті іноземної валюти за валютним курсом, обраним кредитором, прав відповідачів не порушує;

відповідач ОСОБА_2 є як позичальником, так і іпотекодавцем, відповідач ОСОБА_3 є іпотекодавцем.

Відтак, з урахуванням викладеного та дій сторін у справі, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення апеляції відповідачів шляхом зміни на підставі ст. 309 ч. 1 п. 4 ЦПК України рішення суду першої інстанції в частині визначення початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації відповідно до встановленого, а також у частині розподілу судом першої інстанції судових витрат, які на ОСОБА_2 і ОСОБА_3 належало покласти у рівних частках. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань, доводи апеляції не дають підстав, а у справі немає доказів для скасування в оскарженій частині рішення суду із відмовою в позові, пред’явленому до ОСОБА_2 і ОСОБА_3, для зміни рішення суду в іншій частині по суті спору колегія суддів процесуальних підстав не має, тому на підставі ст. 308 ЦПК України у решті заочне рішення суду по суті спору слід залишити без змін.

Керуючись ст. 88, ст. 303 ч. 1, ст. 307 ч.ч. 1, 3, ст. 308, ст. 309 ч. 1 п. 4, ст.ст. 314, 316, ст. 338 ч. 4 ЦПК України, колегія суддів –

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити частково, заочне рішення Мукачівського міськрайонного суду від 15 червня 2009 року змінити:

абзац перший резолютивної частини заочного рішення суду після слів «з іншою особою покупцем» доповнити словами «за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій», далі – за текстом;

абзац третій резолютивної частини заочного рішення суду щодо розподілу судових витрат викласти в такій редакції: «стягнути на користь позивача з відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 по 467,40 грн у відшкодування витрат по оплаті судового збору та по 15,00 грн у відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи».

У решті заочне рішення Мукачівського міськрайонного суду від 15 червня 2009 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскар¬жене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді