Справа № 2-а-107\09
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 липня 2009 року Самарський районний суд м. Дніпропетровськ
у складі: головуючого судді Петешенкової М.Ю.
при секретарі Макарчук А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 управління МВС України в Дніпропетровській області, ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, третя особа Дніпропетровське міське управління ГУ МВС України в Дніпропетровській області про визнання дій неправомірними та призначення пенсії, суд -
встановив:
19 лютого 2009 року ОСОБА_1 звернувся до Самарського районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою до ОСОБА_2 управління МВС України в Дніпропетровській області, ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, третя особа Дніпропетровське міське управління ГУ МВС України в Дніпропетровській області про визнання дій неправомірними та призначення пенсії, посилаючись на те, що він проходив службу в органах внутрішніх справ та був звільнений 01 липня 1997 року.
04 жовтня 2007 року він звернувся до УМВС України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років, але в призначенні пенсії було відмовлено.
Вважає таку відмову неправомірною, оскільки він є громадянин України, користується всіма правами громадянина України, у тому числі й на пенсійне забезпечення.
У свою чергу, позивач 19 травня 2009 року уточнив позовні вимоги, залучив до участі у справі в якості співвідповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та просив визнати дії Управління внутрішніх справ УМВС України в Дніпропетровській області неправомірними щодо відмови визнання його права на пенсію та нарахування пенсії за вислугу років по факту проходження служби в органах внутрішніх справ УМВС України в Дніпропетровській області.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав та просив задовольнити в повному обсязі , пояснивши, що однією з обставин, якими він обґрунтовує свої вимоги є виплата грошової допомоги від Управління внутрішніх справ УМВС України в Дніпропетровській області на протязі дванадцяти місяців після звільнення за станом здоров’я, яке він втратив на протязі проходження служби в органах внутрішніх справ, це є підтвердженням його права на пенсію. 19 вересня 2007 року йому виповнилося 45 років, відповідно до вимог п. «б» ст. 12 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ» в редакції 2002 року, існують всі законні підставі та право на одержання пенсії за вислугою років.
Представники відповідача ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області ОСОБА_3, ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали та просили відмовити з наступних підстав. Відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ і деяких інших осіб», «Інструкції про організацію роботи з пенсійного забезпечення військовослужбовців внутрішніх справ України і членів їхніх сімей» передбачено, що пенсія за вислугу років особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ призначається з дня звільнення зі служби, але не раніше того дня, до якого їм виплачувалося грошове забезпечення, тобто у вислугу років включається трудовий стаж, наявний у співробітника до служби в органах внутрішніх справ. Просили врахувати ту обставину, що п. 3 розділу ІІ „Прикінцеві положення” Закону України „Про пенсійне забезпечення військослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ і деяких інших робіт” в редакції від 04 квітня 2006 року передбачено лише збереження пенсійного забезпечення за особами, пенсії яким призначенні до набрання чинності цим законом на умовах, передбачених п. „б” ст. 12 вищезазначеного Закону України в редакції від 04 липня 2002 року, призначення пенсій на вищевказаним їх умовах закону, який вже діяв на час звернення ОСОБА_1 до суду не передбачено.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 управління МВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_5 позовні вимоги не визнав з наступних підстав. Законом України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ і деяких інших осіб» передбачені необхідні умови для призначення пенсії за вислугу років, однак позивачу ОСОБА_1 на день звільнення виповнилось лише 34 роки, загальний трудовий стаж на день звільнення складає 18 років 06 місяців 21 день, що не відповідає умовам даного закону. Із заявою про призначення пенсії позивач звернувся до УМВС України в Дніпропетровській області у жовтні 2007 року, коли Закон України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ і деяких інших осіб» у редакції від 04 липня 2002 року втратив чинність, тому відмова УМВС України в Дніпропетровській області в визнанні права позивача на пенсію за вислугу років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ і деяких інших осіб» від 04 квітня 2006 року, законна та обгрунтована. Крім того, представник відповідача вважає, що позивачем порушено річний строк звернення до адміністративного суду, передбачений ст. 99 КАС України. Про порушення своїх прав та інтересів позивачеві стало відомо ще в жовтні 2007 року, коли він звернувся з заявою про призначення пенсії до УМВС України в Дніпропетровській області та отримав на неї відповідь, однак до суду позивач звернувся лише через 1 рік 4 місяці (у лютому 2009 року), тобто з порушенням строку, передбаченого ст. 99 КАС України. Представники відповідача наполягають відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представник третьої особи Дніпропетровського міського управління ГУ МВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_6 в судовому засіданні вважала позовні вимоги необґрунтованими та не підлягаючими задоволенню з наступних підстав. Позивач проходив службу в органах внутрішніх справ з 26 вересня 1986 року по 01 липня 1997 рік. На На час звільнення позивач у віці 35 років мав 14 років 9 місяців 5 днів служби в органах внутрішніх справ. Порядок призначення пенсії особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ визначається Законом України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» (зі змінами й доповненнями від 04 квітня 2006 року). Згідно п. „б” ст. 12 зазначеного закону, право на пенсію по вислузі років мають особи, що досягли на момент звільнення зі служби 45 років і які мають страховий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менш 12 календарних років і 6 місяців становить служба в органах внутрішніх справ, тобто у кадрової служби не було ніяких правових підстав для підготовки і подачі в пенсійний відділ необхідних документів для призначення позивачу пенсії по вислузі років. Посилання позивача щодо виникнення права на пенсію до набрання чинності Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» від 04 квітня 2006 року, вважав безпідставними, оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою 12 вересня 2009 року, після набрання Законом чинності, а по друге п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України „Про пенсійне забезпечення військослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ і деяких інших робіт” в редакції від 04 квітня 2006 року передбачене тільки збереження пенсійного забезпечення за особами, пенсії яким були призначені до набрання чинності Законом на умовах, передбачених п. «б» ст. 12 Закону, по трете – відповідно до ч. 2 ст. 5 КАС України провадження по адміністративним справам здійснюється відповідно до закону, що діє на час розгляду і вирішення справи. З урахуванням викладеного, представник третьої особи просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши позивача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.
Судом встановлено, що з 26 вересня 1986 року позивач ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ та був звільнений 01 липня 1997 року.
04 жовтня 2007 року ОСОБА_1 звернувся до УМВС України в Дніпропетровській області із заявою про призначенні пенсії за вислугу років на підставі п. „б” ст. 12 Закону України „Про пенсійне забезпечення військослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ і деяких інших робіт”, але в призначенні пенсії йому було відмовлено з тих підстав, що на час звільнення зі служби не мав загального трудового стажу 25 календарних років, а також не досяг 45-річного віку (а.с. а.с. 16, 17).
На час звернення за призначенням пенсії за вислугу років, позивач досяг 34 річного віку, мав загальний стаж 18 років 06 місяців 21 день, вислугу років 14 років 09 місяців 5 днів, що підтверджується трудовою книгою (а.с. а.с. 11-15).
Відповідно до п. «б» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» (в редакції на час звернення позивача а призначенням пенсії), право на пенсію за вислугу років мали особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, звільнені зі служби незалежно від підстав та часу звільнення і досягли 45-річного віку і мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ.
За змістом вказаної норми в період з 01 серпня 2002 року 29 квітня 2006 року, коли набрав чинності Закон України „Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військослужбовців” від 04 квітня 2006 року, незалежно від підстав та часу звільнення правом на призначення пенсії за вислугу років користувалися перелічені в цій статті особи, які досягли на час звернення за призначенням пенсії 45-річного віку, мали загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить служба в органах внутрішніх справ.
Доводи позивача ОСОБА_1 про те, що він відноситься до осіб, на яких поширюється чинність вищезазначеного закону, а також те, що він має право на пенсію за вислугу років, не відповідають дійсності та спростовуються встановленими у суді обставинами.
На час звільнення з органів внутрішніх справ ОСОБА_1 не досяг 45-річного віку та не мав загального трудового стажу 25 років, таким чином права на пенсію за вислугою років з урахуванням загального трудового стажу, згідно діючого законодавства не набув.
На підставі ч. 1 ст. 8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
За змістом ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом змагальності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов”язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.
Судом роз”яснювались сторонам положення ст.ст. 11, 69, 70, 71 КАСУ та наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, а також те, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод і інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім обставин, яких не потрібно доказувати. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб”єкта владних повноважень обов”язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
Приймаючи до уваги положення наведених вище норм та співвідношуючи їх з встановленими фактами, суд вважає, що Головне управління МВС України в Дніпропетровській області правомірно відмовило ОСОБА_1 в визнанні права на пенсію за вислугу років. Правові підстави для визнання права на пенсію відсутні.
Керуючись, Законом України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб», ст. ст. 8, 9, 35, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, ч.2 ст.8, ч. ч. 2, 3 ст. 22, ч. 3 ст. 150, ч. 2 ст. 152 Конституції України, суд -
постановив:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 управління МВС України в Дніпропетровській області, ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, третя особа Дніпропетровське міське управління ГУ МВС України в Дніпропетровській області про визнання дій неправомірними та призначення пенсії – відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня складання постанови в повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.
Суддя: М.Ю. Петешенкова