ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2016 року м. Київ К/800/34707/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Шипуліної Т.М.

розглянувши попередньому судовому засіданні

касаційну скаргуСпеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у місті Харкові Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби

на постановуХарківського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2015 року

та ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2015 року

у справі№820/2424/15

за позовомДержавного підприємства «Завод «Електроважмаш»

доСпеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у місті Харкові Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби

провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство «Завод «Електроважмаш» (далі по тексту - позивач, ДП «Завод «Електроважмаш») звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у місті Харкові Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби (далі по тексту - відповідач, СДПІ) від 17 жовтня 2013 року №0000434000 та №0000424000.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2015 року, позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2015 року і постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка ДП «Завод «Електроважмаш» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток підприємств за 2011, 2012, 2013 рік та з ПДВ по взаємовідносинам з НВТ «Техелектросервіс» у листопаді 2012 року, ТОВ «Надія» у березні 2012 року, ТОВ «Промкомплект» у березні 2012 року та січні 2014 року, ТОВ «Міра Промисловий союз» у вересні - грудні 2011 року, січні 2012 року, ТОВ «ТК-3000» у січні-лютому 2014 року, ТОВ «Боден» у листопаді 2013 року, ТОВ «НВО «Східбуд» у листопаді 2013 року, лютому 2014 року.

За результатами перевірки 13 жовтня 2014 року складено акт №295/28-09-40-14/00213121.

Перевіркою встановлено порушення ДП «Завод «Електроважмаш», зокрема:

- пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення загальної суми податкового кредиту на суму 338345,45 грн.;

- пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування на загальну суму 338345,65 грн.;

- підпункту134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пунктів 138.4, 138.6, 138.9 статті 138 Податкового кодексу України, встановлено завищення витрат підприємства на 829922,75 грн., що призвело до заниження об'єкта оподаткування та податку на прибуток на загальну суму 181485,41 грн.

У зв'язку із виявленням зазначених порушень, відповідачем 17 жовтня 2014 року прийнято податкові повідомлення - рішення:

№ 0000434000, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на суму 11020100,00 грн., в тому числі 181485, 00 грн. - за основним платежем, 35522,5 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

№ 0000424000, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 338346,00 грн. і штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 169173,00 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позову суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивач та його контрагенти належним чином оформили договірні правовідносини та на виконання вимог податкового законодавства оформили первинні документи податкової та бухгалтерської звітності.

Не погоджуючись із рішеннями судів, відповідач посилається на їх прийняття без повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скраги, з огляду на наступне.

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України закріплено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України закріплено, що податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Відповідні висновки суду узгоджуються з позицією Верховного суду України, викладеною в постановах від 22 вересня 2015 року у справах №21-887а15 та №21-1526а15. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем та його контрагентами: НВТ «Техелектросервіс», ТОВ «Надія», ТОВ «Промкомплект», ТОВ «Міра Промисловий союз», ТОВ «ТК-3000», ТОВ «Боден», ТОВ «НВО «Східбуд», було укладено договори постановки та купівлі - продажу.

На підтвердження реального виконання зазначених договорів, позивачем надано належним чином оформлені первинні документи: видаткові та податкові накладні, товарно-транспорті накладі, на підтвердження перевезення придбаних товарно-матеріальних цінностей.

Також позивачем надано первинні документи на підтвердження оприбуткування товарно-матеріальних цінностей на склад, їх видачу та використання у господарській діяльності.

Факт ввезення товару на територію ДП «Завод «Електроважмаш» підтверджується відмітками працівників охоронної фірми ТОВ «Інекс» на видаткових накладних, в обв'язки яких входило перевірити відповідність ввезеного товару по кількості та найменуванню, зазначеному у товаросупровідних документах.

Посилання відповідача на акти податкових органів, в яких зроблено висновки про неможливість контрагентів позивача здійснювати господарську діяльність у зв'язку з їх відсутністю за місцем реєстрації або відсутністю матеріальних або трудових ресурсів, колегія суддів вважає недостатніми для підтвердження правомірності визначення грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 210, 214, 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у місті Харкові Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2015 року у справі №820/2424/15 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна