ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" липня 2016 р. м. Київ К/800/51113/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Сіроша М.В.

Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юрандо» на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2015 року по справі № 813/2746/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юрандо» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Юрандо» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000782210/7309 від 02 квітня 2013 року.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 05 червня 2013 року у даній справі позов задоволено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2015 року скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05 червня 2013 року та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову з мотивів безпідставності заявлених вимог.

Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2015 року як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, та залишити без змін постанову суду першої інстанції, оскільки скаржник вважає її такою, що прийнята з правильним застосуванням норм чинного законодавства.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що Державною податковою інспекцією у Залізничному районі м. Львова було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Юрандо» з питань повноти декларування, нарахування та своєчасності сплати в бюджет податків і обов'язкових платежів під час здійснення господарських операцій з ПП «Захід-торг», ПП «Децимус», ПП «Мрія Дім», ТОВ «Маст-Опт» за період з 01.01.2010 року по 20.07.2012 року.

За результатами перевірки встановлено порушення підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168/97-ВР) та пунктів 198.2, 198.3, 198.4, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

На підставі встановлених порушень 02.04.2013 року ДПІ у Залізничному районі міста Львова прийнято спірне податкове повідомлення рішення № 0000782210/7309 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 33271,50 грн. (в т.ч. за основним платежем 26617,20 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 6654,30 грн.).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що наявними у справі первинними документами не можливо підтвердити реальність спірних господарських операцій.

Однак, з такими висновками апеляційного суду колегія суддів не погоджується з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Юрандо» з підстав, передбачених підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України.

Згідно наказу № 444 від 20.07.2012 року ДПІ у Залізничному районі м. Львова призначено позапланову виїзну перевірку позивача з терміном проведення 5 робочих днів з 20.07.2012 року. Вказаний наказ вручено директору ТОВ «Юрандо».

У матеріалах справи наявна копія наказу № 464 ДПІ у Залізничному районі м. Львова від 26.07.2012 року з якого вбачається, що відповідно до пункту 85.9 статті 85 ПК України термін проведення перевірки перенесено.

Встановлено, що згідно направлень № 237, 238 від 05.03.2013 року та наказу від 04.03.2013 року, які не вручено посадовим особам ТОВ «Юрандо», термін позапланової виїзної перевірки позивача з питань повноти декларування, нарахування та своєчасності сплати в бюджет податків і обов'язкових платежів під час здійснення господарських операцій з контрагентами поновлено на 1 робочий день, з 05.03.2013 року.

Також встановлено, що акт про вилучення документів по взаємовідносинах позивача з контрагентами правоохоронними та іншими органами, у зв'язку з чим подальше проведення перевірки неможливе, складений не був, копія наказу про перенесення термінів проведення перевірки посадовим особам позивача не вручалась. Також встановлено, що наказ № 464 від 26.07.2012 року про перенесення термінів перевірки не містить посилань щодо термінів, на які цю перевірку перенесено, а прийняття нових направлень № 237, 238 від 05.03.2013 року та наказу від 04.03.2013 року про поновлення перевірки по своїй суті суперечать вимогам ПК України.

В свою чергу, законодавством передбачено межі, відповідно до яких терміни перевірки можуть бути перенесені. Слід звернути увагу, що ПК України не передбачена можливість зупинення проведення перевірок платників податків, які не підпадають під визначення великого платника.

Позапланова виїзна перевірка позивача проведена у приміщенні Сихівського районного суду м. Львова на підставі вилучених документів СВ ПМ СДПІ по роботі з ВПП у м. Львові, які знаходяться у матеріалах кримінальної справи у Сихівському районному суді м. Львова, інформаційних баз даних ДПС України, актів перевірок інших ДПІ.

Відповідно до положень підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Проте, з акту перевірки встановлено, що перевірка ТОВ «Юрандо» проведена у приміщенні Сихівського районного суду м. Львова, що в свою чергу є порушенням вимог статті 75 ПК України.

Крім того, відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону № 168/97-ВР, п.198.1, п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп.7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону № 168/97-ВР, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 Закону № 168/97-ВР, п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Як було вірно встановлено судом першої інстанції, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами та подальша реалізація товару підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, виписаними позивачу його контрагентами, а саме - договорами, податковими накладними та ін.

Разом з тим, документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надають тощо. При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Крім того, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Згідно положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин місцевий адміністративний суд дійшов обґрунтованого висновку щодо необхідності задоволення позовних вимог, правильно застосувавши норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

З огляду на вказані обставини колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про скасування постанови апеляційного суду з підстав невідповідності її нормам матеріального та процесуального права, та залишенні в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 226, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд , -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юрандо» задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2015 року скасувати та залишити в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05 червня 2013 року по справі № 813/2746/13-а.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.

Судді підпис Сірош М.В.

підпис Юрченко В.П.