9

 

 

Справа № 2-130/07

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

 

15 лютого 2007 року                     Індустріальний районний суд м.

Дніпропетровська

у складі:  головуючого   судді  Зосименко С.Г.

                при секретарі            Карпенко В.Ю.,

           розглянувши у відкритому судовому  засіданні в залі суду м.

Дніпропетровська цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 у

власних інтересах  та інтересах малолітньої ОСОБА_2 до ВАТ

„Нижньодніпровський трубопрокатний завод”, профспілкового комітету ВАТ

„Нижньодніпровський трубопрокатний завод”, треті особи: орган опіки та

піклування АНД районної у місті Дніпропетровську ради, ОСОБА_3 про визнання права користування житловим приміщенням та за

зустрічним позовом ВАТ „Нижньодніпровський трубопрокатний завод” до ОСОБА_1 про виселення та відшкодування матеріальної шкоди,

 

ВСТАНОВИВ:

 

У березні 2006 року  позивачка звернулася у власних інтересах та в інтересах

неповнолітньої ОСОБА_2 до суду з позовом до відповідача

про визнання права на користування житловим приміщенням та визнання незаконним

рішення профспілкового комітету. У позовній заяві, яку потім позивачка

уточнила, вона посилається на те, що вона з 1997 року знаходилася у

зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, від якого є дочка

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження. Чоловіку за місцем його

роботи у відповідача на сім'ю з 3-х чоловік були надані у користування 2

кімнати НОМЕР_1 та НОМЕР_2 у гуртожитку ВАТ „НТЗ” за адресою: АДРЕСА_1. Вони своїми силами зробили ремонт у цих кімнатах та почали

там проживати з ІНФОРМАЦІЯ_1. У 2002 році позивачка виписалася із гуртожитку,

маючи на меті прописатися у квартирі свого дідуся, але продовжувала проживати у

кімнатах гуртожитку. У кімнатах гуртожитку залишилися зареєстрованими чоловік

позивачки та її малолітня дочка. У 2003 році чоловік позивачка звільнився з ВАТ

„НТЗ”, але в кімнатах гуртожитку з ними мешкав його батько - ОСОБА_5, який працював у відповідача. З 2003 року позивачка

намагалася знову зареєструватися у гуртожитку, але відповідач їй відмовляв.

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року. Після його смерті чоловік позивачки

звертався із заявою про переоформлення на його ім'я особистого рахунку, але

цього зроблено не було.  ІНФОРМАЦІЯ_3 року раптово помер чоловік позивачки.

01.12.2005 року, повернувшись з цвинтаря, позивачка та родичі померлого знайшли

опечатані двері у кімнати. Позивачка у присутності коменданту сусіднього

гуртожитку відчинила двері  і з того часу постійно продовжує проживати у

спірних кімнатах гуртожитку, які є єдиним місцем проживання для неї та її

дочки. Після смерті чоловіка у грудні 2005 року-січні 2006 року позивачка

зверталася із заявами про реєстрацію її та її дочки у спірних кімнатах, але

відповіді не отримала. Вважає, що  відповідно до ст. 64 ЖК України вона та її

малолітня дочка набули права користування спірним житловим приміщенням.

11.01.2006 року відбулося засідання профкому ВАТ „НТЗ”, де було прийнято

рішення про надання кімнат НОМЕР_1 та НОМЕР_2 у гуртожитку по вул. Решетилівська 6а

начальнику мартенівського цеху ОСОБА_3 на склад сім'ї з

3-х осіб. Вважає, що це рішення є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки у

користування можливо надати тільки вільне приміщення, а в  спірних кімнатах

проживає вона разом із малолітньою дочкою.  Крім того, позивачка вважає, що

своїми діями, які спричинили негативні емоції та переживання, незручності та

порушення нормальних життєвих стосунків.  відповідач завдав їй моральної шкоди,

яку вона оцінює у 5000 грн. Позивачка просила  визнати недійсними рішення

профспілкового комітету ВАТ „НТЗ” про надання ордеру від 11.01.2006 року  та

ордер НОМЕР_3 від 14.02.2006 року, визнати за нею та її малолітньою дочкою право

користування квартирою АДРЕСА_1, стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду у розмірі

5000 грн. та судові витрати.

Ухвалою суду від 08 червня 2006 року до участі у справі в якості третьої особи

був залучений орган опіки та піклування Амур-Нижньодніпровської районної у

місті Дніпропетровську ради.

Ухвалою суду від 26 жовтня 2006 року до участі у справі в якості третьої особи

був залучений ОСОБА_3.

Представники відповідача у судове засідання з'явилися. Позовні вимоги не

визнали та відповідачем було пред'явлено зустрічний позов.  У зустрічній

позовній заяві, яку позивач неодноразово уточнював,  та у судовому засіданні

представники відповідача посилаються на те, що відповідачу належить гуртожиток

по вул. Решетилівська 6а у м. Дніпропетровську.  25.06.1998 року ОСОБА_4 на склад сім'ї з трьох чоловік був виданий ордер НОМЕР_4 на

вселення у кімнати НОМЕР_1 та НОМЕР_2 вищезазначеного гуртожитку. На підставі цього

ордеру у гуртожиток вселилися та були зареєстровані ОСОБА_4,

ОСОБА_1 та їх дочка ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження. Після

розлучення 14.10.2002 року позивачка разом із дочкою були зняті з реєстрації і

вибули за адресою: АДРЕСА_2. Позивачка з

колишнім чоловіком більше не проживала, спільне господарство не вела. За заявою

ОСОБА_4 12.05.2003 року до нього був поселений та

зареєстрований його батько ОСОБА_5. На підставі заяви

ОСОБА_4  03.07.2003 року особовий рахунок був переведений на ім'я

ОСОБА_5. З цього часу ОСОБА_5 здійснював оплату

за проживання у даних кімнатах гуртожитку та комунальні послуги, так як у цей

час ОСОБА_4 ніде не працював.  Після смерті ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4

року він був знятий з реєстрації.  Після смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 року

його також було знято з реєстраційного обліку. Оскільки більше зареєстрованих

та проживаючих у кімнатах гуртожитку більше не було, вони були опечатані.

01.12.2005 року позивачка з малолітньою дочкою самовільно вселилася у кімнати НОМЕР_1 та НОМЕР_2 гуртожитку, де проживає на даний час. Вважають, що ОСОБА_1

втратила право на проживання у гуртожитку. З листопада  2005 року оплата за

дані кімнати гуртожитку та комунальні послуги не проводилася. Сума

заборгованості становить 1607 грн. 71 коп., яку позивач просив стягнути з

відповідачки. Оскільки у кімнатах НОМЕР_1 та НОМЕР_2 гуртожитку по вул. Решетилівській

6а ніхто не був зареєстрований, тобто ці кімнати були вільні,  11.01.2006 року

спільним рішенням адміністрації ВАТ „НТЗ” та профспілкового комітету ВАТ „НТЗ” 

дані кімнати гуртожитку були надані працівникові заводу ОСОБА_3, який з

1996 року знаходиться на квартирному обліку. Просили виселити ОСОБА_1

та її малолітню дочку ОСОБА_2 з кімнат НОМЕР_1 та НОМЕР_2 гуртожитку по вул.

Решетилівська 6а у м. Дніпропетровську, стягнути з ОСОБА_1 на користь

ВАТ „НТЗ”  матеріальну шкоду у розмірі 1607 грн. 71 коп. та судові витрати.

Представник профспілкового комітету ВАТ „НТЗ” позовні вимоги ОСОБА_1

не визнав та просив у задоволенні позову відмовити. Суду пояснив, що відповідно

до ст. 127 ЖК України, п. 2 Постанови Ради Міністрів Української РСР „Про

затвердження Примірного положення про гуртожитки”  гуртожитки призначаються для

проживання робітників у період роботи  на підприємстві. ОСОБА_1

працювала у ВАТ „НТЗ” з 10.09.2000 року до 08.07.2002 року. Кімнати у

гуртожитку були надані її чоловіку, який працював у ВАТ „НТЗ” , на склад сім'ї

з 3-х осіб. 14.10.2002 року ОСОБА_1 добровільно знялася разом із

дочкою з реєстрації у гуртожитку по вул. Решетилівська 6а і до 01.12.2005  року

вона там не проживала. Позивачка не набула право  на користування пільгою,

передбаченою абз. 2 ч. 1 ст. 125 ЖК України. У спірних кімнатах залишився

зареєстрованим  колишній чоловік позивачки, а з 12.05.2003 року і його батько -

ОСОБА_5  ІНФОРМАЦІЯ_4 року помер ОСОБА_5, а

ІНФОРМАЦІЯ_3 року помер ОСОБА_4 - єдині, хто на той час

мали право на проживання у гуртожитку. Таким чином, у грудні 2005 року кімнати

НОМЕР_1 та НОМЕР_2 гуртожитку залишилися вільні, тобто там ніхто не проживав і не був

зареєстрований. 11.01.2006 року  було проведено спільне засідання адміністрації

ВАТ „НТЗ” та профспілкового комітету ВАТ „НТЗ”, де було прийнято рішення надати

кімнати НОМЕР_1 та НОМЕР_24 гуртожитку, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ.

вул. Решетилівська 6а працівникові заводу ОСОБА_3, якого було прийнято на

квартирний облік 29.03.1996 року за спільним рішенням адміністрації ВАТ „НТЗ”

та профспілкового комітету ВАТ „НТЗ” від 29.03.1996 року, вважає, що рішення

профспілкового комітету було винесено згідно діючого законодавства та  немає

підстав визнання його недійсним. На підставі цього рішення 14.02.2006 року

адміністрацією заводу був виписаний ордер НОМЕР_3 на право заняття ОСОБА_3

та його родиною житлової площі в гуртожитку.

Представник третьої особи Органу опіки та піклування АНД районної у місті

Дніпропетровську ради у судове засідання не з'явилася. В матеріалах справи є

заява представника, згідно з якою вона просить розглядати справу без її участі.

Представник третьої особи ОСОБА_3 у судове засідання з'явилася. Позовні

вимоги ОСОБА_1 не визнала та просила відмовити у задоволенні. Суду

пояснила, що ОСОБА_3 разом із родиною: дружиною та сином ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5 народження, був прийнятий на квартирний облік за спільним рішенням

адміністрації ВАТ „НТЗ” та профспілкового комітету ВАТ „НТЗ” 29.03.1996 року. 

На підприємстві ОСОБА_3 працює з 1986 року і житлом він не забезпечений. 

11.01.2006 року відбулося спільне засідання адміністрації ВАТ „НТЗ” та

профспілкового комітету ВАТ „НТЗ”, на якому було вирішено надати ОСОБА_3

на склад сім'я з трьох осіб вільні кімнати НОМЕР_1 та НОМЕР_2 гуртожитку по вул.

Решетилівська 6а у м. Дніпропетровську. 14.02.2006 року на ім'я ОСОБА_3

був виданий ордер на вселення у це жиле приміщення. Однак ОСОБА_3 не може

вселитися у надане йому житло, оскільки його самовільно зайняла позивачка і

перешкоджає йому у реалізації його права.

Суд, заслухавши пояснення сторін, третьої особи, показання свідків, оглянувши

матеріали цивільної справи № 2-2023/04 за позовом  ОСОБА_1 до

ОСОБА_4 про розірвання шлюбу, вивчивши матеріали справи, вважає, що

позовні вимоги по первісному позову задоволенню не підлягають, зустрічні

позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Як встановлено у судовому засіданні,  будівля гуртожитку по вул. Решетилівській

6а у м. Дніпропетровську  зареєстрована за ВАТ „Нижньодніпровський

трубопрокатний завод” (т. 1 а. с. 182).  Факт передачі гуртожитку у власність

ВАТ „НТЗ” підтверджується також наказом Фонду державного майна України НОМЕР_1397

від 09.12.1997 року (т. 1 а. с. 184) та Переліком нерухомого майна, що

передається у власність ВАТ „НТЗ” (т. 1 а. с. 185-188). Згідно довідки № 08-227

від 10.04.2006 року  гуртожиток по вул. Решетилівська 6а  знаходиться на

балансі ВАТ „НТЗ” та є власністю  акціонерного товариства (т. 1 а. с. 40).

За спільним рішенням адміністрації ВАТ „НТЗ” та профспілкового комітету

підприємства Чорноморцю Андрію Анатолійовичу був виданий ордер НОМЕР_4 від

25.06.1998 року (т. 1 а. с. 21) на право зайняття сім'єю з 3 чоловік кімнат АДРЕСА_1. З трудової книжки

ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 14) вбачається, що останній працював у ВАТ „НТЗ”  з

16.10.І1995 року до 21.02.2003 року.    На підставі ордеру у спірні кімнати

гуртожитку вселилися ОСОБА_4, ОСОБА_1

- його дружина та їхня дочка - ОСОБА_2, 20.03.ІНФОРМАЦІЯ_1

народження. Посилання позивачки на те, що після вселення у кімнатах гуртожитку

вона з чоловіком зробила ремонт за власні кошти не знайшли свого підтвердження

у судовому засіданні, оскільки позивачка не надала суду доказів того, що ремонт

було зроблено за їх кошти, а свідки ОСОБА_7,ОСОБА_8, ОСОБА_9

показали, що ремонт у цих кімнатах було зроблено за кошти ЖКО, де працював

чоловік позивачки та її свекор.

За адресою АДРЕСА_1позивачка була

зареєстрована з 19 жовтня 1998 року. 14.10.2002 року ОСОБА_1

разом із малолітньою дочкою  ОСОБА_2 добровільно  знялася

з реєстрації та згідно картки прописки (т. 1 а. с. 63 ) вибула за адресою: АДРЕСА_2. Як пояснила позивачка у судовому

засіданні, знімаючись з реєстрації, вона мала намір зареєструватися у свого

дідуся для того, щоб у майбутньому отримати у спадщину його квартиру. Але її

дідусь помер раніше, ніж вона зареєструвалася за його місцем проживання. За

словами позивачки, вона весь час після зняття з реєстрації продовжувала

постійно проживати у спірних кімнатах гуртожитку, весь час проживала зі своїм

чоловіком, вела з ним спільне господарство. На підтвердження слів позивачки

були допитані свідки  ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15. Але суд відноситься критично до показань цих

свідків.  Так, свідок  ОСОБА_10 - сестра позивачки показала, що ОСОБА_2  фактично весь час проживає у Придніпровську у матері позивачки, а коли

розірвано шлюб між позивачкою та її чоловіком вона не знає. Свідок ОСОБА_11 - чоловік сестри  показав, що кімнати у гуртожитку здавали іншим людям у

найом, поки хворів ОСОБА_4 у 2004 році, позивачка жила у батьків, в

яку школу ходить дитина - не знає і у той же час стверджував, що позивачка до і

після поховання  колишнього чоловіка весь час проживала у гуртожитку. Свідок

ОСОБА_12 - сестра колишнього чоловіка позивачки показала, що позивачка

весь час жила у гуртожитку на вул. Решетилівська 6а, але водночас  сказала, що

біля року ці кімнати здавали квартирантам, за кімнати сплачував батько, після

смерті батька вона оплачувала комунальні платежі  зі своєї заробітної плати.

Сказала, що з позивачкою бачиться 2 рази на тиждень, але не знає що позивачка

зараз не працює, не знає хто з подружжя подавав заяву про розірвання шлюбу. 

Свідок ОСОБА_14 - близька подруга позивачки  та хрещена мати дочки

позивачки Карини не тільки нічого не знала про розлучення ОСОБА_4, але й

те, що чоловік позивачки важко хворів та проходив стаціонарне лікування. Свідок

ОСОБА_15. - мати позивачки показала, що її онука відвідувала дитячий

садочок у Придніпровську з 2004 року, у той час як ОСОБА_2 знаходилася там з

2001 року, не змогла пояснити чому було розірвано шлюб між її дочкою та її

колишнім чоловіком, чому її дочка не зареєструвалася знову у гуртожитку та чи

зверталася взагалі її дочка з питанням про реєстрації її у гуртожитку.

У судовому засіданні був встановлений факт не проживання позивачка разом із

дочкою у гуртожитку по вул. Решетилівська 6а з жовтня 2002 року до грудня 2005

року. Це підтверджується наступними доказами. З доповідної коменданта

гуртожитку ОСОБА_16 (т. 1 а. с. 102), пояснень колишніх сусідів позивачки

(т. 1 а. с. 103) вбачається, що після зняття з реєстрації ОСОБА_1

разом із дочкою у гуртожитку більше не проживали.  Згідно довідки Відділу

освіти Самарської районної у місті Дніпропетровську ради НОМЕР_5 від

10.08.2006 року (т. 1 а. с. 133)  ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

мешкає за адресою: АДРЕСА_3 , знаходилася на

вихованні в дошкільному навчальному закладі № 392 Самарського РВО з 19.09.2001

року по 03.03.2003 року безперервно, з 01.09.2004 року по теперішній час вона є

ученицею спеціалізованої школи №129 фізико-математичного профілю Самарського

РВО. 23.05.2005 року на ім'я ОСОБА_1, був виданий ордер на вселення  у

гуртожиток   № 4 Національного гірничого університету (т. 1 а. с. 153), де вона

проживала з дочкою з 23.05.2005 року по 01.07.2006 року (т. 1 а. с. 152). З

позовної заяви про розлучення, поданою позивачкою до АНД районного суду м.

Дніпропетровська (цивільна справа № 2-2023/04  а. с. 4) вбачається,  що

ОСОБА_1 зі своїм чоловіком спільне не проживає з грудня 2001 року.

Згідно заява позивачки її чоловік по АДРЕСА_1, однак в цій

квартирі не проживає, а здає її квартирантам, він проживає за адресою: АДРЕСА_3 (цивільна справа № 2-2023/04 а. с. 8).    З

довідки КЖЕП  Самарського району  від 17.06.2003 року (цивільна справа №

2-2023/04 а. с. 11) вбачається, що ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_3, але там не зареєстрована. Згідно акту,

складеного позивачкою у червні 2003 року  (цивільна справа № 2-2023/04 а. с.

12), чоловік позивачки не бажає її прописувати у себе і вона проживає за

адресою: АДРЕСА_3.  Те, що позивачка з березня 2003

року проживає за адресою: АДРЕСА_3 підтверджується

заявами сусідів ОСОБА_17 та ОСОБА_18 (цивільна справа №

2-2023/04 а. с. 13-14). Згідно ухвали АНД районного суду м. Дніпропетровська

від 26.03.2004 року (цивільна справа № 2-2023/04 а. с. 7) позивачка проживає з

дочкою за адресою: АДРЕСА_3. За цією ухвалою цивільна

справа за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_4 поро розірвання шлюбу

була передано за підсудністю до Самарського районного суду м. Дніпропетровська

за місцем проживання сторін. З протоколу судового засідання від 13.08.2004 року

(цивільна справа № 2-2023/04 а. с. 17) вбачається, що ОСОБА_1 проживає

по АДРЕСА_3, а ОСОБА_4 по АДРЕСА_3. Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від

03.08.2004 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було розірвано

(цивільна справа № 2023/04 а. с. 17) . Дане рішення набрало законної сили.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК  України обставини, встановлені судовим рішенням

у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших

справ. У яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці

обставини.

Крім того, не проживання позивачки та її малолітньої дочки у гуртожитку по вул.

АДРЕСА_1 з 2002 року до грудня 2005 року

підтверджується показаннями свідків ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21

ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25. Всі ці свідки

показали, що після того. як ОСОБА_1 виїхала разом із дочкою з

гуртожитку, у кімнатах залишився проживати її чоловік. Але згодом він також

виїхав звідтіля і кімнати батько чоловіка почав здавати квартирантам. Спочатку

там жила родина: чоловік із жінкою десь біля пів року, а потім до 2005 року

жили дві молоді жінки та чоловік. Батько ОСОБА_4 - ОСОБА_5

періодично приїжджав на квартиру і брав оплату за проживання з квартирантів.

18.02.2003 року ОСОБА_4 звернувся до адміністрації ВАТ „НТЗ” із заявою

про звільнення за власним бажанням у зв'язку зі  зміною місце проживання (т. 1

а. с. 66). Згідно наказу НОМЕР_5 від 24.02.2003 року його було звільнено (т. 1 а.

с. 65). Як показала у судовому засіданні свідок  ОСОБА_15. - мати

позивачки, після звільнення з роботи ОСОБА_4, щоб не втратити кімнати у

гуртожитку, вирішили зареєструвати там його батька, який з 31.03.1992 року

працював у ВАТ „НТЗ” електрогазозварником ЖКВ.  ОСОБА_5 -

батько  чоловіка позивачки був зареєстрований у спірних кімнатах гуртожитку з

12.05.2003 року на підставі  заяви ОСОБА_4 від 05.05.2003 року (т. 1 а.

с. 58).  Реєстрація ОСОБА_5 у гуртожитку по АДРЕСА_1

підтверджується карткою прописки (т. 1 а. с. 55).  Згідно розпорядження ВАТ

„НТЗ”  №11260 від 03.07.2003 року (т. 1 а. с. 57) на ОСОБА_5 був

переведений особовий рахунок на квартиру НОМЕР_2 по АДРЕСА_1. Це

підтверджується також  особовим рахунком № 754  (т. 1 а. с. 56). З цього часу

ОСОБА_5 здійснював оплату за проживання у даних кімнатах гуртожитку та

комунальні послуги. З доповідної коменданта гуртожитку від 16.05.2006 року (т.

1 а. с. 102) вбачається, що ОСОБА_5 сплатив заборгованість за

проживання сина у гуртожитку і почав здійснювати всі поточні платежі

самостійно. З 2003 року у зв'язку із хворобою ОСОБА_4, він та його

батько постійно проживали у Придніпровську. ОСОБА_5 звернувся до

коменданту гуртожитку із проханням дозволити проживання у кімнатах гуртожитку

його родичів для схоронності майна. Фактично сторонні люди проживали у цих

кімнатах більше 2-х років.

         З часу добровільного зняття з реєстрації і до моменту самовільного

вселення у кімнати гуртожитку позивачка не  зверталася до відповідача із

заявами про вселення або реєстрацію у спірних кімнатах гуртожитку. Також 

позивачка у судовому засідання не змогла пояснити, чому  ні вона, ні її

чоловік, ні її свекор не зверталися із такими заявами до відповідача, якщо вони

мали намір провести реєстрацію позивачки та її малолітньої дочки у гуртожитку.

Посилання позивачки на те, що  неможливо було зняти її малолітню дитину з

реєстраційного обліку без згоди органів опіки та піклування є безпідставними,

скільки  відповідно до Закону України „Про основи захисту бездомних громадян і

безпритульних” від 02.06.2005 року, цей закон набрав чинності з 01.01.2006

року, тобто після зняття з реєстраційного обліку позивачки з дочкою  із спірних

кімнат гуртожитку. Тому у 2002 році для зняття з реєстраційного обліку

ОСОБА_1 разом із дочкою  ЖКВ ВАТ „НТЗ” не зобов'язана була 

витребувати згоду органів опіки та піклування, крім того таку згоду повинна

була надати ЖКВ сама ОСОБА_1 Також суд не можу прийняти до уваги

ствердження позивачки про те, що після зняття її з реєстрації у гуртожитку в

квартирі залишилися зареєстровані її чоловік та малолітня дочка, оскільки

згідно картки прописки ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 64)  відсутній  запис про

дітей до 18 років, які б були зареєстровані разом із ним за адресою: АДРЕСА_1.

 Згідно Свідоцтва про смерть (т. 1 а. с. 54) ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_6.  На підставі цього документу 15.07.2005 року його було знято з

реєстрації по АДРЕСА_1. Згідно Свідоцтва про смерть (т. 1 а. с.

ІНФОРМАЦІЯ_3 року помер ОСОБА_4 На підставі цього свідоцтва

07.02.2006 року ОСОБА_4 було знято з реєстраційного обліку по АДРЕСА_1. Оскільки після смерті ОСОБА_4 більше зареєстрованих

та проживаючих у кімнатах НОМЕР_1 та НОМЕР_2 не було, зазначені кімнати були

опечатані.  12.01.2006 року ОСОБА_26 - матері померлого ОСОБА_4 директором центру соціального розвитку ВАТ „НТЗ” було направлено

повідомлення про необхідність звільнити кімнати гуртожитку, в яких раніше

проживав її син, від приналежних йому речей і здачі ключів від цих кімнат

завідувачеві гуртожитку (т. 1 а. с. 53).

Відповідно до ч. 3 ст. 64 ЖК України якщо особи, зазначені в частині другій

цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в

займаному приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач і його

члени сім'ї.

У судовому засіданні було встановлено, що позивачка  не проживала у спірних

кімнатах гуртожитку після зняття з реєстрації та розірвання шлюбу з ОСОБА_4  і тому вона не набула прав та обов'язків членів сім'ї наймача. Тобто вона

втратила право на проживання у цьому жилому приміщенні. Таким чином позовні

вимоги позивачки по первісному позову щодо визнання за нею та її малолітньою

дочкою права користування квартирою НОМЕР_2 будинку АДРЕСА_1 не знайшли свого підтвердження та задоволенню не

підлягають.

Відповідно до ч. 3 ст. 116 ЖК України  осіб, які самовільно зайняли жиле

приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення. 

01.12.2005 року ОСОБА_1 самовільно вселилася у кімнати НОМЕР_1 та НОМЕР_2  по

АДРЕСА_1. 12.12.2005 року та 11.01.2006 року ОСОБА_1

звернулася до  ЖВК ВАТ „НТЗ”  із заявами про повторну реєстрації у зазначених

кімнатах гуртожитку (т. 1 а. с. 17-18), але їй було відмовлено. Оскільки на час

звернення ОСОБА_1 не була працівником ВАТ „НТЗ”, а в минулому вона

працювала на підприємстві  з 10.08.2000 року до 08.07.2002 року, тобто менше

двох років, вона не набула право користуватися пільгою, передбачено п. 2 ч. 1

ст. 125 ЖК України. Таким чином вимоги позивача по зустрічному позову щодо

виселення ОСОБА_1 та її малолітньої дочки ОСОБА_2 з

гуртожитку  за адресою: АДРЕСА_1 без

надання іншого житлового приміщення обґрунтовані і підлягають задоволенню.

З виписки з спільного рішення адміністрації ВАТ „НТЗ” та профспілкового

комітету первинної профспілкової організації ВАТ „НТЗ” № 30/1 від 11 січня 2006

року (т. 1 а. с. 93) вбачається, що на спільному засіданні адміністрації ВАТ

„НТЗ” та профспілкового комітету заводу вирішили надати житлову площу у

гуртожитку по АДРЕСА_1, яка звільнилася, ОСОБА_3 на склад

сім'ї з 3-х чоловік: дружина ОСОБА_27 та син - ОСОБА_28. Згідно виписки

з протоколу № 30 спільного рішення дирекції та профспілкового комітету заводу

ім.. Карла Лібкнехта від 29.03.1996 року (т. 1 а. с. 94) на підставі

відсутності мінімальної норми жилої площі ОСОБА_3 було

взято на квартирний облік. Згідно довідки КП ДМБТІ НОМЕР_7 від 19.01.2006 року

(т. 1 а. с. 95) станом на 19 січня 2006 року право власності на будинок

(домоволодіння)  за ОСОБА_3 не зареєстровано. ОСОБА_3 працює у ВАТ

„НТЗ” з серпня 1986 року (т. 1 а. с. 96).  Згідно довідки  ЖКП НОМЕР_8 (т. 1 а. с.

97) він разом із дружиною та сином проживає у квартирі своїх батьків, де крім

них проживають батько, мати ОСОБА_3 та його молодший брат. 14.02.2006

року на ім'я ОСОБА_3 був виписаний ордер НОМЕР_3 на право заняття його

родиною з трьох чоловік житлової площі у гуртожитку, що знаходиться за адресою:

м. Дніпропетровськ 6а. к. 1,5.

Відповідно до ч. 1 ст. 127 ЖК України та п. 2 Постанови Ради Міністрів

Української РСР № 208 від 03.06.1986 року  „Про затвердження Примірного

положення про гуртожитки” гуртожитки використовуються  для проживання

робітників у період роботи на підприємстві. 

Відповідно до ст. 129 ЖК України на підставі рішення про надання жилої площі в

гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації  видає 

громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення на дану жилу площу.

Відповідно до ч. 2 ст. 128 ЖК України та п. 9 Постанови Ради Міністрів

Української РСР № 208 від 03.06.1986 року  „Про затвердження Примірного

положення про гуртожитки” жила площа в гуртожитку надається за спільним

рішенням адміністрації підприємства, установи, організації та відповідного

профспілкового комітету.

Таким чином позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання недійсними рішення

профспілкового комітету ВАТ „НТЗ” про надання ордеру від 11.01.2006 року

ОСОБА_3  та ордеру НОМЕР_3 від 14.02.2006 року безпідставні та задоволенню

не підлягають.

Також не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення

на її користь з відповідача моральної шкоди, оскільки  відповідно до ст. 1167

ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними

рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за

наявності вини, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті. У судовому

засіданні не було доведено,  що неправомірними діями відповідача   позивачці

була завдана  моральна шкода.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними

рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або

юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи,

відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті

порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б

реально одержати за звичайних обставин, якби її право  не було порушено.

ОСОБА_1 самовільно зайняла кімнати НОМЕР_1 та 5 у гуртожитку по АДРЕСА_1. На дані кімнати був виданий ордер на ім'я ОСОБА_3

Останній не може вселитися із родиною у надане йому жиле приміщення, оскільки

ОСОБА_1 відмовляється виселитися зі спірних кімнат.  Одночасно з

листопада 2005 року оплата за проживання у гуртожитку та комунальні послуги не

проводиться. Згідно розрахунку нарахування житлово-комунальних послуг  (т. 1 а.

с. 73, 245-246) за період з листопада 2005 року до січня 2007 року був

нарахований розмір житлово-комунальних послуг 1607 грн. 71 коп., тобто це та

матеріальна шкода, яка була завдана ВАТ НТЗ”. Але у зв'язку з тим, що  у

судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_1 проживала  у спірних

кімнатах гуртожитку з грудня 2005 року, то позовні вимоги в частині 

відшкодування завданої матеріальної шкоди підлягають частковому задоволенню,

тобто з ОСОБА_1 підлягає відшкодуванню матеріальна шкода у розмірі

1499 грн. 83 коп. (1607 грн. 71 коп. - 107 грн. 88 коп.).

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь ВАТ „НТЗ”

підлягають стягненню документально підтверджені судові витрати. 

 Керуючись ст. ст. 64, 116, 127. 128. 129 ЖК України, ст. ст. 22, 1166, 1167,

Законом України „Про основи захисту бездомних громадян і безпритульних”,   

Постановою Ради Міністрів Української РСР № 208 від 03.06.1986 року  „Про

затвердження Примірного положення про гуртожитки”, ст. ст. 11, 15, 60, 88, 212,

213, 214, 215 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

 

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному

обсязі.

Зустрічні позовні вимоги ВАТ „Нижньодніпровський трубопрокатний завод”

задовольнити частково.

Виселити ОСОБА_1 та її малолітню дочку ОСОБА_2 з кімнат 1, 5  гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ВАТ „Нижньодніпровський

трубопрокатний завод” матеріальну шкоду у розмірі 1499 грн. 83 коп.,  сплачений

судовий збір у розмірі 51 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення

розгляду справи у розмірі 30 грн., всього - 1580 грн. 83 коп.

        Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської

області через Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі у

10-ти денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і

подання після цього протягом 20-ти днів апеляційної скарги або без подання

заяви про апеляційне оскарження шляхом подачі апеляційної скарги на протязі

10-ти днів з дня проголошення рішення.

 

 

Суддя                                                                          

                     С.Г. Зосименко