ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2016 року м. Київ К/800/42390/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Агросоюз»

на постановуЖитомирського окружного адміністративного суду від 19 травня 2015 року

та ухвалуЖитомирського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2015 року

у справі№806/986/15

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Агросоюз»

доНовоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області

проскасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агросоюз» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Агросоюз») звернулось до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області, правонаступником якої є Новоград-Волинська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області (далі по тексту - відповідач, Новоград-Волинська ОДПІ), в якому просило скасувати податкове повідомлення - рішення від 13 листопада 2014 року №0013742200.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 19 травня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 19 травня 2015 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2015 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідач в письмових запереченнях на касаційну скаргу просив в її задоволенні відмовити.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Агросоюз» з питань дотримання вимог податкового законодавства, достовірності нарахування та сплати податку на додану вартість при здійсненні взаємовідносин з ТОВ НВП «Український промисловий альянс» за липень 2014 року.

За результатами перевірки 24 жовтня 2014 року складно акт №1392/22-00/31191922, в якому зафіксовано встановлені податковим органом порушення ТОВ «Агросоюз» пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит, що призвело до заниження податку на додану вартість за липень 2014 року на 7305,00 грн.

На підставі висновків зазначеного акта перевірки відповідачем 13 листопада 2014 року винесено податкове повідомлення - рішення №0013742200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 9131,00 грн., з яких за основним платежем - 7305 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1826 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про відсутність у контрагента позивача реальної можливості для здійснення господарської операції, за результатами якої позивачем сформовано податковий кредит.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

У розумінні підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2. названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Відповідні висновки суду узгоджуються з позицією Верховного суду України, викладеною в постановах від 22 вересня 2015 року у справах №21-887а15 та №21-1526а15. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у липні 2014 року позивачем задекларовано податковий кредит на суму 7305,00 грн. за операцією з ТОВ НВП «Український промисловий альянс» на суму 43860,00 грн. з придбання щебеню, відсіву та надання послуг з перевезення, обумовленого вантажу на склад позивача, названим контрагентом.

Формування суми податкового кредиту за названими операціями здійснено позивачем на підставі: договору № 15/7 купівлі-продажу від 15 липня 2014 року; договору про надання послуг № 15 від 15 липня 2014 року, акту № ОУ-0000016 здачі прийняття робіт (надання послуг) від 15 липня 2014 року, податкових накладних № 29-40 віл 15 липня 2014 року, видаткових накладних № РН-0000192 - № РН-0000203 від 15 липня 2014 року, товарно-транспортних накладні № РН-0000192 - № РН-0000203, платіжних доручень №1355 від 21 липня 2014 року та №1384 від 25 липня 2014 року.

З змісту вказаних документів вбачається, що предметом відображених операцій є поставка для позивача щебеню та відсіву ТОВ НВП «Український промисловий альянс» та надання послуг з перевезення, обумовленого вантажу на склад позивача, названим контрагентом.

Дослідивши надані позивачем товарно-транспортні накладі суди встановили, що вантажопідйомність автомобіля, який здійснював перевезення вантажу не дозволяла здійснювати перевезення в об'ємах, зазначених в накладних.

Також особою, вказаною у накладних як водій автомобіля, надано пояснення, згідно з якими він не здійснював перевезення вантажів у 2014 році.

Також судами встановлено, що податкову накладну №29 складено до моменту отримання позивачем послуг та здійснення ним перерахування грошових коштів за такі послуги.

Будь-яких пояснень з цього приводу позивачем не наведено.

В касаційній скарзі платник податків зазначає про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, проте жодних обґрунтувань на підтвердження зазначеного ним не надано.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про доведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та правомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 210, 214, 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросоюз» залишити без задоволення.

2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 19 травня 2015 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2015 року у справі №806/986/15 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна