ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ___________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"13" червня 2006 р.

Справа № 17-6-40-20-8-15/6611

Колегія   суддів   Одеського   апеляційного   господарського  суду   у   складі:

Головуючого                                                                       Єрмілова Г.А.

Суддів :                                                                                Воронюка О.Л.

                                                                                          Лашина В.В.

при секретарі                                                                                 Ковальчук Р.Л.

за участю представників сторін в судовому засіданні:

від позивача -  ЗАТ "Херсонпостачбуд" -Теплової Я.С., довіреність  № юр/92 від 10.04.06р.; Гусакової Т.Є., довіреність №юр/277 від 25.10.05р.  

від відповідача - ВАТ "Державно експортно-імпортний банк України" -  Волощука Р.А., довіреність  № 010-03/1345 від 02.03.05р.  

Розглянувши апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства „Херсонпостачзбут” (далі ЗАТ „Херсонпостачзбут”)

на рішення  господарського суду Одеської області від 26.05.04р.

по справі № 17-6-40-20-8-15/6611

за позовом ЗАТ „Херсонпостачзбут”

до ВАТ „Державний експортно-імпортний банк України”

про визнання недійсним кредитного договору, договорів поруки та застави

Відповідно до ст.77 ГПК України розгляд справи відкладався на 03.08.04р. та 13.06.06р.

          За клопотаннями представників сторін фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалась.

В С Т А Н О В И Л А:

          Рішенням господарського суду Одеської області від 26.05.2004р. (суддя Бакланова Н.В.) в задоволенні позову ЗАТ „Херсонпостачзбут” до ВАТ „Державний експортно-імпортний банк України” про визнання недійсним кредитного договору №184-ВК від 27.01.1997р., укладеного поміж ВАТ „Державний експортно-імпортний банк України” та ТОВ „Тофія”, договорів поруки б/н від 30.01.1997р. та застави №350 від 30.01.1997р., укладених поміж сторонами у справі, відмовлено.

          Господарський суд, посилаючись на ст.ст.48,57,61,176,181,191,192 ЦК України (у редакції 1963р.), ст.ст.1,12 Закону України „Про заставу”, п.п.9,15,20 Положення „Про кредитування”, затвердженого постановою Правління НБУ №246 від 28.09.1995р., дійшов висновку про те, що позовні вимоги ЗАТ „Херсонпостачзбут” є безпідставними та такими, що шляхом підміни понять містяться на економічних інтересах ЗАТ „Херсонпостачзбут” без урахування юридичної природи правовідносин, які виникли між сторонами по справі, а також прав і обов'язків, які законодавством України в силу вимог ст.ст. 4, 151, 161, 162 ЦК УРСР були покладені на позивача, як учасника даних правовідносин.

           Не погоджуючись з рішенням суду, ЗАТ „Херсонпостачзбут” подало апеляційну скаргу, де просить рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

          Підставами для перегляду рішення в апеляційному порядку позивач вважає неповне з’ясування господарським судом обставин, що мають значення для справи.

          В апеляційній скарзі зазначається, що договір поруки від 30.01.1997р. було укладено під впливом обману, оскільки ТОВ „Тофія” ЛТД  надало про свій фінансовий стан завідомо хибну інформацію та ввело в оману Голову правління ЗАТ „Херсонпостачзбут” з метою отримання поручительства та застави для отримання кредиту.

          Позивач вважає, договір застави від 30.12.1997р. не відповідає вимогам ст.12 Закону України „Про заставу”, оскільки він не містить узгодженого сторонами переліку майна, переданого в заставу.

          Крім того, зазначений договір, в порушення вимог ст.65 ЦК України та п.11 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, підписаний неуповноваженою особою, оскільки в ньому не зазначено, на підставі якого документу підтверджуються повноваження представника ВАТ „Державний експортно-імпортний банк України”.

            У відзиві на апеляційну скаргу ВАТ „Державний експортно-імпортний банк України” вважає рішення суду законним та обгрунтованим, а апеляційну скаргу безпідставною, та просять залишити її без задоволення, а рішення суду  - без змін.

          Ухвалами Одеського апеляційного господасрького суду від 03.08.04р. було призначено проведення судово-почеркознавської, судово - технічної та судово  бухгалтерської експертиз, висновки з яких долучені до матеріалів справи.

          13.06.06р. ЗАТ „Херсонпостачзбут” звернулося до суду апеляційної інстанції з клопотанням про призначення додаткових судово - почеркознавської, судово - технічної  та судово - бухгалтерських експертиз.

          Судова колегія відхиляє зазначене клопотання як таке, що не стосується предмету спору.   

Заслухавши пояснення представників сторін перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ЗАТ „Херсонпостачзбут” не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 23 січня 1997 р. поміж ЗАТ „Херсонпостачзбут” та ТОВ „Тофія” було укладено договір про надання послуг, за умовами якого позивач зобов’язувався здійснити заставу належного йому майна під гарантію повернення ТОВ „Тофія” кредиту на суму до 4млн. грн. в межах кредитного договору.

В свою чергу, ТОВ „Тофія” зобов’язувалось сплатити позивачу до 15.03.1997р. винагороду за надану послугу у розмірі 96000грн.

У подальшому, 27 січня 1997р. між ТОВ „Тофія” та ВАТ „Укрексімбанк” було укладено кредитний договір №184-ВК, п.п.1.1, 2.3 якого передбачено, що відповідач зобов’язувався надати позичальнику  - ТОВ „Тофія” комерційний кредит строком до 12-ти місяців на суму 999 940 доларів США, необхідної для оплати бензину А-76 та А-92 згідно контракту №3/11-96 від 24.11.1996р., укладеному з фірмою „Powerfield Investment Compani LTD” (Ірландія), а позивальник, в свою чергу - погасити отриманий кредит відповідно до графіку, який є невід’ємною частиною даного договору, шляхом купівлі валюти на Міжбанківській валютній біржі за рахунок виторгу від реалізації бензину протягом 12-ти місяців з дня утворення заборгованості на позичковому рахунку ТОВ „Тофія” у ВАТ „Укрексімбанк”.

Пунктом 7.2 зазначеного договору встановлено, що він набирає законної сили з дати нотаріального посвідчення договору застави за умови, якщо загальна сума забезпечення зобов’язань по договорам застави буде складати не менш ніж 1,5млн. доларів США.

Таким чином, на виконання умов договору про надання послуг та кредитного договору, 30.01.1997р. поміж ЗАТ „Херсонпостачзбут” (Поручитель) та ВАТ „Укрексімбанк” було укладено договір поруки до кредитного договору, відповідно до п.1 якого Поручитель зобов’язався   перед   кредитною   установою   відповідати   за   виконання   ТОВ „Тофія” зобов'язань по кредитному договору №184-ВК та нести солідарну з ним відповідальність своїми   коштами   та  майном   по  зобов'язанням  ТОВ „Тофія” у  розмірі  основної суми позики, що становить 999940 доларів США, відсотків та всіх інших платежів. що будуть нараховані по цій позиції, а також відшкодування збитків та виплату неустойки шляхом перерахування ВАТ ”Укрексімбанк" належних до сплати сум (відповідно до зобов'язань ТОВ "Тофія" по кредитному договору).

З метою забезпечення можливості використання ВАТ "Укрексімбанк" права звернення стягнення на майно, яке буде гарантією виконання зобов'язань по договору поруки від 30.01.1997р., позивач, згідно п. 5 даного договору зобов'язувався надати ВАТ "Укрексімбанк" у заставу необхідну  кількість майна.

Пунктом 7 договору поруки передбачено, що у випадку задоволення своїх вимог по кредитному договору у повному обсязі за рахунок грошових коштів або майна Поручителя, ВАТ "Укрексімбанк" зобов’язуване передати останньому  всі свої права, які він мав по кредитному договору з ТОВ "Тофія". а також всю документацію за якою відповідач набув зазначені права.

З матеріалів справи також вбачається, що 30.01.1997р. між ЗАТ „Херсонпостачзбут” (Заставодавець) та ВАТ „Укрексімбанк” (Заставодержатель) було укладено договір застави,  предметом якого визначено майно ЗАТ „Херсонпостачзбут”, згідно переліку (Додаток №1), загальною вартістю 2 273 867грн., що в еквіваленті дорівнює 1 204 698 доларів США, розташоване за адресою: м. Херсон, Миколаївське шосе, 5-й км.

Відповідно до п.1.2 цього договору , заставою за цим договором забезпечується вимога Заставодержателя, яка випливає з кредитного договору №184-ВК від 27.01.1997р..

Звертаючись з позовом до господарського суду, ЗАТ „Херсонпостачзбут” стверджує, що договір поруки №б/н від 30.01.1997р., в порушення ст.57 ЦК України (в редакції 1963р.), був укладений внаслідок обману, оскільки ТОВ „Тофія” надало неправдиві відомості щодо своєї кредитоспроможності, а ВАТ „Укрексімбанк”, в свою чергу, замовчувало обставини, які мають істотне значення для укладання зазначеної угоди.  

Як вбачається п.13 Роз’яснень Президії Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” №02-5/111 від 12.03.1999р. під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації, що уклала угоду, шляхом повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди.

У вирішенні спорів про визнання угод недійсними на підставі статті 57 ЦК України  господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності фактів обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо укладення угоди.

          Між тим, на думку судової колегії, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про введення в оману керівництва позивача з боку ВАТ „Укрексімбанк” та зловмисної змови банку та ТОВ „Тофія”.

          Судова колегія також відзначає, що, відповідно до висновків судово - бухгалтерської експертизи №2957 від 17.05.06р., договір поруки, укладений між ВАТ „Укрексімбанк” та ЗАТ „Херсонпостачзбут”, підписаний обома сторонами та завірено печатками установ. Складання наданого на експертизу договору поруки не суперечить вимогам чинного законодавства.

Судовою колегією не приймаються до уваги твердження позивача про невідповідність договору застави від 30.01.1997р. ст.12 Закону України „Про заставу” , відповідно до якої у договорі застави повинно бути зазначено найменування (прізвище, ім'я та по батькові), місцезнаходження (місце проживання) сторін, суть забезпеченої заставою вимоги, її розмір і строк виконання зобов'язання, опис, оцінка і місцезнаходження майна, а також будь-які інші умови, відносно яких за заявою однієї з сторін повинна бути досягнута угода, з огляду на таке.

ЗАТ „Херсонпостачазбут”, посилаючись на умови п.6.2 зазначеного договору, відповідно до якого всі зміни та доповнення до цього договору мають юридичну силу лише за умов виконання їх у письмовій формі та підписання повноваженими на те представниками сторін, помилково не враховує, що за своєю природою додаток №1 є ані доповненням, ані зміною умов договору.

Натомість, зазначений додаток до договору застави містить опис та оцінку заставленого майна, та, відповідно до розділу договору „Предмет застави”, є невід’ємною частиною договору, а тому не потребує відповідного оформлення.

Крім того, в матеріалах справи містяться листи, які свідчать про схвалення позивачем договору застави, а саме лист ЗАТ „Херсонпостачзбут” №48/1-1-389 від 29.12.1998р., в якому позивач просить арбітражний суд Херсонської області залишити заяву ВАТ „Укрексімбанк” про порушення провадження у справі про банкрутство позивача  без розгляду  на тій підставі, що вимоги до нього забезпечені заставою майна; та лист №1/108 від 16.03.04р. на адресу відповідача, в якому міститься прохання надати згоду на передачу в оренду майна, що є заставою ВАТ „Укрексімбанк”.

Під час нотаріального посвідчення договору застави, приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Комарено Т.М. було перевірено правоздатність та повноваження осіб, які підписали договір, у встановленому законодавством порядку.   

Таким чином, господарський суд дійшов правильного висновку про те, що ЗАТ „Херсонпостачзбут” та ВАТ „Укрексімбанк” досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, передбачених законодавством України відносно порядку укладення договорів застави, а також письмової нотаріальної форми їх укладання.

          Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представників позивача, предметом розгляду місцевим господарським судом було також визнання недійсним кредитного договору №184-ВК від 27.01.1997р., укладеного поміж ВАТ „Укрексімбанк” та ТОВ „Тофія”.

          В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що зазначений договір був укладений між ВАТ «Укрексімбанк»та ТОВ «Тофія»під відкладною умовою - оформлення договору застави, а також на порушення банком вимог Положення НБУ "Про кредитування" при видачі кредиту ТОВ "Тофія".

          Однак погодитися з такими твердженнями ЗАТ «Херсонпостачзбут»неможливо з огляду не таке.

          Як вбачається з матеріалів справи, питання законності здійснення ВАТ "Укрексімбанк" розрахунків по акредитивам на виконання запиту Генеральної прокуратури України №07/2-1426-99 від 14.09.1999р., підготовленого на виконання звернення Голови Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності та боротьби з організованою злочинністю і корупцією Кармазіна Ю.А., перевірялося Національним банком України.

          За результатами зазначеної перевірки фахівцями НБУ було складено Довідку про перевірку дотримання Державним експортно –імпортним банком України норм чинного законодавства при укладанні і виконанні кредитного договору №184-ВК від 21.07.1997р., якою встановлено відсутність порушень банком чинного законодавства під час надання кредиту ТОВ "Тофія".

          Твердження позивача  про те, що кредитний договір був укладений під умовою укладення договору застави, без згоди ЗАТ "Херсонпостачзбут", судовою колегію відхиляється як такий, що спростовується матеріалами справи, а саме умовами договору про надання послуг від 23.01.1997р., відповідно до якої ЗАТ «Херсонпостачзбут»прийняло на себе зобов’язання із забезпечення ТОВ «Тофія»умов кредитоного договору.              

          Крім того, відповідно до  п.2 договору поруки від 30.01.1997р. ЗАТ "Херсонпостачзбут" зобов'язується з метою задоволення вимог банку, що існують на підставі кредитного договору №184-ВК від 27.01.1997р., погасити протягом двох банківських днів непогашену заборгованість ТОВ "Тофія" перед відповідачем за рахунок власних коштів у випадку якщо виникла і триває одна з наступних подій:

1) ТОВ "Тофія" не сплатить Заставодержателю у строк, визначений графіком погашення позики та сплати відсотків, будь-якому суму, належну до сплати і своєчасно не розрахується з банком згідно зі своїми зобов'язаннями по кредитному договору;

2) Будь-яка інформація або гарантії ТОВ "Тофія", надані або підтверджені у відповідності або у зв'язку з положеннями кредитного договору, виявились хибними після того, як вони були надані чи підтверджені;

3)Банкрутство ТОВ "Тофія" або його неспроможність вчасно сплатити борги;

4) ТОВ "Тофія" зробило заяву про свою ліквідацію або реорганізацію;

5) Виникла затримка платежу в зв'язку з заборгованістю ТОВ "Тофія", що не стосується цієї позики, або така затримка виникла через будь-яку угоду з третьою особою, відповідно до якої існує певна заборгованість ТОВ "Тофія", і така затримка платежу триватиме поза межами будь-якого прийнятного часу затримки;

6) Позика була використана не за цільовим призначенням;

7) Виникла реальна загроза (підтверджується будь-якими документами, включаючи факс чи телеграму) пошкодження, нестачі або втрати майна, що знаходиться у заставі у  банку для забезпечення зобов'язань по кредитному договору і ТОВ "Тофія" або Поручитель (ЗАТ "Херсонпостачзбут") відмовляється зробити заміну цього майна на рівноцінне або надати додаткове забезпечення.

          За таких  обставин, ризики, що справдились у  зв'язку із неповерненням ТОВ "Тофія" кредитної заборгованості банку, охоплювались волевиявленням сторін договору поруки.

          При цьому, судова колегія доходить висновку, що доводи позивача, покладені в основу його вимог про визнання недійсними спірних угод, стосуються не законності їх умов, а особливостей виконання боржником та поручителем своїх зобов'язань перед банком по погашенню кредиту, що виключає наявність підстав для задоволення позову.

 Враховуючи, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків господарського суду, підстави для її задоволення  - відсутні.

          

Керуючись ст.ст.85, 103 - 105 ГПК України, колегія суддів

Постановила:

          Апеляційну скаргу ЗАТ „Херсонпостачзбут” залишити без задоволення..  

          Рішення господарського суду Одеської області від 25.05.04р. у справі №176-40-20-8-15/6611  - без змін.

          

  

 Головуючий суддя                                                            Г.А. Єрмілов

   

    Суддя                                                                        О.Л. Воронюк    

   

    Суддя                                                                                   В.В. Лашин