Справа № 463/3251/15 Головуючий у 1 інстанції: Леньо С.І.

Провадження № 22-ц/783/3556/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 І. В.

Категорія:43

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

Головуючого: Бермеса І.В.

суддів: Богонюка М.Я., Ванівського О.М.

за участі секретаря: Фейір К.О.

з участю: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7

розглянула у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_5, ОСОБА_6 та представника ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_3 – ОСОБА_4 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 09 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа Орган опіки та піклування Личаківськогої районної адміністрації Львівської міської ради про усунення перешкод в користування житловим приміщенням, стягнення грошових коштів, зустрічним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа Личаківський районний відділ Державної міграційної служби Головного управління ДМС України у Львівській області про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, усунення перешкод в користуванні і розпоряджанні власністю, зняття осіб з реєстраційного обліку, зобов’язання до вчинення дій, -

встановила:

Оскарженим рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 09 березня 2016 року первісний позов задоволено частково.

Усунуто перешкоди ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_9 в користуванні житловим приміщенням в будинку № 17-а по вул. Крушельницької в м. Львів-Винники шляхом надання безперешкодного доступу, а саме надання ключів від вхідних дверей до будинку № 17-а по вул. Крушельницької в м. Львів-Винники.

В задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом – відмовлено.

Вирішено питання судових витрат.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа Личаківський районний відділ Державної міграційної служби Головного управління ДМС України у Львівській області про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, усунення перешкод в користуванні та розпоряджанні власністю, зняття осіб з реєстраційного обліку, зобов’язання до вчинення дій – відмовлено.

Рішення суду оскаржили ОСОБА_5 та ОСОБА_6.

В апеляційній скарзі зазначають, що рішення суду винесене з порушенням матеріального права, є неповним, необґрунтованим, суперечливим. Посилаються на ч.2 ст.405 ЦК України та вказують, що будь-яких домовленостей між ними і позивачами за основним позовом про збереження житла не було, тому відсутність позивачів понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати права користування житлом.

Крім того зазначають, що суд посилається на довідку з місця проживання, як на доказ того, що ОСОБА_2 і його неповнолітні діти зареєстровані і проживають в ІНФОРМАЦІЯ_1, хоч як роз’яснив Пленум Верховного Суду в п.15 постанові від 21.11.1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилася, як член сім'ї власника приміщення.

Апелянти вказують, що позивач за основним позовом ОСОБА_2 тривалий час понад 2-х років у спірному будинку не проживає, зобов’язань по утриманню будинку не несе, не приймає участі в поточних ремонтах, добровільно знятися із реєстрації місця проживання не бажає, чим порушує ст. 7 Закону України від 11.12.2003 року №1382-ІV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». За таких обставин та враховуючи неприязний характер відносин, які склалися між сторонами вважають, що суд належної оцінки доказам не надав та не перевірив чи була тривала відсутність позивача наслідком їх неправомірних дій.

Просять рішення суду в частині частково задоволення первісного позову скасувати та ухвалити нове, яким визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, усунути перешкоди у повноправному користуванні власністю шляхом позбавлення права користування житловим приміщенням із зняттям з реєстрації із будинку №17-а по вул. Крушельницької в м. Львів-Винники.

Також рішення суду оскаржив представник ОСОБА_2 в його інтересах та в інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_3, ОСОБА_3 – ОСОБА_4

В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог за первісним позовом таким, що не відповідає вимогам матеріалам права. Вказує, що вселяючи позивача-1 та його неповнолітніх дітей, суд, не задовольняючи вимоги про вселення позивача-2 фактично порушив вимоги Сімейного кодексу України, Конвенції про права дітей від 20 листопада 1989 року, ЗУ «Про охорону дитинства». Позивач-2 є матір'ю неповнолітніх, яких суд вселив у спірний будинок. Фактично вона не була прописана у вказаному будинку, однак в силу обставин, що склалися у них з чоловіком остання проживала за зареєстрованим місцем проживання свого чоловіка та своїх дітей. Житловий кодекс України передбачає право членів сім'ї проживати з ними в одному житловому приміщенні, навіть якщо вони там не зареєстровані. Окрім того вважає, що така відмова у вселенні є перешкодою для спілкування матері з дітьми та фактично позбавить її можливості брати повну і належну участь у вихованні дітей, їх виховання.

Також зазначає, що, проживаючи у вказаному будинку, позивачі здійснювали покращення у вказаному будинку протягом 2012 року, які не можуть бути відокремлені від майна та які здійснювалися за згодою власника житлового будинку. Вказані обставини підтверджуються товарними та фіскальними чеками, а також видатковими накладними, які додані до позовної заяви.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити первісний позов в повному об’ємі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та їх представників на підтримання своїх апеляційних скарг, перевіривши в межах доводів апеляційних скарг та пред’явлених позовних вимог законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід відхилити з таких підстав.

Відповідно до вимог ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції лише в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Встановлено, що в липні 2015 року ОСОБА_2, який діє у власних інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_8 та ОСОБА_9, а також його дружина ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про усунення їм перешкод в користуванні житловим приміщенням у будинку № 17а по вул. Крушельницької у м. Львів-Винники шляхом надання безперешкодного доступу, а саме ключів від вхідних дверей до будинку. Також просили стягнути з відповідачів на користь всіх позивачів, в тому числі неповнолітніх відшкодування вартості необхідних витрат на поліпшення вартості будинку № 17а по вул. Крушельницької у м. Львів-Винники в сумі 30 151,02 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилались на те, що позивач ОСОБА_2, а також двоє його неповнолітніх дітей зареєстровані в ІНФОРМАЦІЯ_2, власником якого є відповідач ОСОБА_3 Разом з дітьми, а також дружиною – позивачем ОСОБА_3 проживали у вказаному будинку до листопада 2013 року, коли відносини між ними та відповідачами погіршились. Останніми чиняться їм перешкоди в проживанні в будинку. Крім цього, проживаючи в будинку протягом 2012 року здійснили у ньому покращення на загальну суму 30 151,02 грн. На час здійснення ремонтних робіт відповідач ОСОБА_5 не заперечував проти них. Всі здійснені покращення неможливо відокремити і тому, просили стягнути їх вартість.

В жовтні 2015 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 пред’явили зустрічний позов до відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом, усунення перешкод в здійсненні права користування та розпорядження своїм майном шляхом позбавлення права користування жилими приміщеннями із зняттям з реєстраційного обліку місця проживання у ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_3 Також просили зобов’язати Личаківський РВ ДМС ГУ ДМС України у Львівській області зняти відповідачів з реєстраційного обліку місця проживання у вказаному будинку.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог посилались на те, що в липні 2013р. сім’я їхнього сина ОСОБА_2 без поважних причин, добровільно, без будь-яких примусів виселились з будинку № 17а по вул. Крушельницької в м. Львів-Винники та почала проживати за адресою ІНФОРМАЦІЯ_4. Будь-якої домовленості про збереження за сім’єю сина права користування житловим приміщенням між сторонами не укладалось. Власником будинку залишається ОСОБА_5 Відповідачі за зустрічним позовом права власності на таке майно не мають, і тому втратили право користування житловим приміщенням та їх слід зняти одночасно з реєстраційного обліку.

Встановлено, що ОСОБА_2 та його неповнолітні діти – ОСОБА_3 і ОСОБА_3 зареєстровані в житловому будинку № 17а по вул. Крушельницької у м. Львів-Винники, власником якого є його батько ОСОБА_5, що стверджується довідкою з місця проживання про склад сім’ї та прописку (а.с.20) та копією витягу про реєстрацію права власності (а.с.62).

ОСОБА_5 та ОСОБА_6 підтвердили, що реєстрації позивача ОСОБА_2 та його неповнолітніх дітей відбувалась з їхньої згоди.

Досліджуючи питання чи були вони членами сім’ї відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6, суд з представлених суду копій товарних чеків (а.с.21-28), чого не заперечили відповідачі, встановив, що у період спільного проживання сторін на протязі 2012р. позивачем ОСОБА_2 проводились різного роду ремонтні роботи, спрямовані на покращення житлових умов будинку.

Судова колегія враховує ту обставину, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 просять відмовити в задоволенні позовних вимог щодо відшкодування вартості необхідних витрат на поліпшення будинку в розмірі 30 151,02 грн. за пропуском строку позовної давності, а отже визнають, що такі роботи були проведені.

Оскільки вказаними доказами підтверджено факт ведення спільного господарства ОСОБА_2 разом з власником, а також та обставина, що спірний житловий будинок був постійним місцем проживання його проживання, суд зазначив, що він є член сім’ї власника та йому належить право користування жилим приміщенням нарівні з власником будинку.

Такі висновки суду відповідають вимогам ст.156 ЖК України та ст.405 ЦК України.

Відповідно до вимог ст.ст.64,65 ЖК України та правової позиції Верховного Суду України у цивільній справи № 6-60цс12 від 11.07.2012р., суд прийшов до правильного висновку про наявність у неповнолітніх дітей ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та ОСОБА_3 права користування житловим будинком.

При таких обставинах суд визнав обґрунтованим та задовольнив первісний позов в частині усунення ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_3 перешкод в користуванні житловим будинком № 17а по вул. Крушельницької у м. Львів-Винники.

Вищевказаним спростовуються посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на те, що вказані обставини не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилася, як член сім'ї власника приміщення.

В той же час по відношенню до дружини ОСОБА_2 – позивача ОСОБА_3, яка не є зареєстрованою у вказаному будинку, а відтак, немає права користування ним, суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог.

Оскільки ці обставини підтверджені в засіданні судової колегії, тому не підлягають задоволенню посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_4 на те, що хоча ОСОБА_3не прописана у вказаному будинку, однак Житловий кодекс України передбачає право членів сім'ї проживати з ними в одному житловому приміщенні, навіть якщо вони там не зареєстровані і що така відмова у вселенні є перешкодою для спілкування матері з дітьми.

Досліджуючи обґрунтованість позовних вимог про відшкодування вартості необхідних витрат на поліпшення будинку в розмірі 30 151,02 грн., суд врахував, що в судовому засіданні позивачі за первісним позовом не довели наявності на момент проведення такого ремонту домовленості з власником будинку щодо таких витрат, а тому прийшов до висновку, що вони не мають права на відшкодування вартості понесених витрат.

Про ці обставини ствердили сторони і в засіданні судової колегії, а тому не підлягають задоволенню посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_4 щодо стягнення грошових коштів.

При цьому судова колегія враховує те, що посилання на те, що необхідність проведення ремонту було узгоджено усно, нічим не стверджено.

При вирішенні спору суд також врахував, що згідно ч. 2 ст. 405 ЦК України, член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім’ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Визначальним для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщення є її відсутність протягом одного року без поважних причин.

Як роз'яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 34 своєї постанови «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07 лютого 2014 року № 5, під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла.

Оскільки відповідачі за зустрічним позовом набули право на проживання в будинку, як члени сім’ї власника будинку, а не наймачі, суд вірно керувався нормами ст. 405 ЦК України.

За змістом ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, а відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Встановлено, що з липня 2013р. відповідач ОСОБА_2 з сім’єю не проживає у спірному будинку внаслідок факту погіршення стосунків між сторонами, що вони підтвердили в судовому засіданні.

Те що між сторонами і надалі мають місце конфліктні відносини на даний час вони ствердили і в засіданні судової колегії.

З врахуванням цієї обставини суд прийшов до правильного висновку, що наведеним спростовуються мотиви зустрічного позову про те, що відповідач ОСОБА_2 разом з дітьми змінили місце проживання добровільно і були відсутні в спірному будинку без поважних причин.

Вказавши, що їх відсутність в будинку слід вважати такою, що відбувалась з поважних причин, в результаті чого вони не можуть визнаватись такими, що втратили право користування житловим будинком, суд обґрунтовано відмовив у задоволенні зустрічного позову.

З врахуванням наведеного не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на те, що будь-яких домовленостей між ними і позивачами за основним позовом про збереження житла не було, тому відсутність позивачів понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати права користування житлом.

Судова колегія враховує і те, що відповідно до статей 9, 156, 157 ЖК сам факт припинення сімейних відносин із власником будинку не позбавляє колишніх членів його сім'ї права користуватися займаним приміщенням і не є підставою для їх виселення з цього жилого приміщення.

Право вимагати в судовому порядку виселення колишніх членів сім'ї власник жилого будинку має відповідно до ст. 157 ЖК, але за наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 116 цього Кодексу.

Передбачені статтями 9, 156, 157 ЖК обмеження щодо виселення колишніх членів сім'ї власника не є порушенням права власності.

Отже суд першої інстанції, виходячи із засад справедливості, розумності, обґрунтовано врахував вимоги ст. 405 ЦК України та ст. 156 ЖК УРСР щодо виникнення права членів сім'ї власника будинку на користування ним та прийшов до правильного висновку, що їх відсутність в будинку слід вважати такою, що відбувалась з поважних причин.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому доходить висновку, що підстави для його скасування відсутні й апеляційні скарги на оскаржуване рішення слід залишити без задоволення.

Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ст.308, п.1ч.1ст. 314, ст.315, ст.317 ЦПК України,  колегія суддів,-

ухвалила :

Апеляційні скарги ОСОБА_5, ОСОБА_6 та представника ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_3 – ОСОБА_4 - відхилити.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 09 березня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвали законної сили.

Головуючий: Бермес І.В.

Судді: Богонюк М.Я.

ОСОБА_10