УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 182/6962/15-ц 22-ц/774/1271/К/16

Справа № 182/6962/15-ц                                         Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/1271/К/16                   суддя: Рибакова В.В.

Категорія - 5 (ІV)                                                  Доповідач: Михайлів Л.В.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем  України

13 липня 2016 колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Михайлів Л.В.,

суддів -     Барильської А.П., Ляховської І.Є.

секретар -       Чубіна А.В.

за участю: відповідача - ОСОБА_1,

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 квітня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсації вартості частки у праві спільної часткової власності, визнання права власності на ? частину квартири,-

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду із указаним позовом, в обґрунтування якого зазначила, що їй та її колишньому чоловіку - відповідачу ОСОБА_1 за рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 липня 2013 року на праві спільної часткової власності належить кожному по ? частки однокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1.

Оскільки вказана квартира знаходиться у фактичному користуванні відповідача, який відмовляється в добровільному порядку здійснити її продаж, або ж компенсувати вартість належної їй частки, та враховуючи те, що здійснити виділ належної їй частки квартири технічно неможливо, як і неможливо дійти згоди про спільне її користування, посилаючись на ст. 364 ЦК України, просила суд стягнути з відповідача на свою користь грошову компенсацію вартості її частки в квартирі розмірі 109978,50 грн., визнавши за відповідачем право власності на ? частину цієї квартири, що належить їй на праві власності, та стягнути з відповідача на свою користь 1099,78 грн. судового зору.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 квітня 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію в розмірі 109978 грн. 50 коп. вартості частки ОСОБА_2 у праві спільної часткової власності в розмірі ? частини однокімнатної квартири АДРЕСА_2. Право ОСОБА_2 на частку у праві спільної часткової власності в розмірі ? частини однокімнатної квартири АДРЕСА_2 припинити з дня отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошової компенсації в розмірі 109978 грн. 50 коп. та визнати за ОСОБА_1 право власності на частку в розмірі 1/2 частини, що належить ОСОБА_2 у праві спільної часткової власності однокімнатної квартири АДРЕСА_2. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1099 грн. 78 коп.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Вважає, що вирішуючи спір, суд не врахував фактичних обставин справи, зокрема відсутність створення ним перешкод у користуванні частиною квартири позивачу, проживання в спірній квартирі їхнього сина та здійснення ним пропозиції щодо дарування квартири синові, від чого позивач відмовилася, відсутність не тільки його згоди на викуп частки квартири позивача, а й матеріальної можливості такого викупу. Не погоджується відповідач із визначеним судом розміром компенсації, оскільки у відповідності до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» № 7 від 04.10.1991 року, розмір компенсації визначається за угодою сторін, а при відсутності такої угоди – судом по дійсній вартості будинку на час розгляду справи. Так, відповідно до експертної оцінки від 26.04.2016 року, виконаної на його замовлення, ринкова вартість квартири становить 78551 грн., що є меншою від оцінки, яка проведення на замовлення позивача.

У судовому засіданні відповідач підтримав доводи апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі 06.09.2002 року за договором купівлі-продажу придбано однокімнатну квартиру АДРЕСА_2, яку зареєстровано на ім’я відповідача у справі – ОСОБА_1

09.09.2010 року за рішенням суду шлюб між подружжям розірвано, а рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03.07.2013 року, яке є чинним, між сторонами вирішено спір щодо поділу майна подружжя, зокрема й щодо вищевказаної квартири, й визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1, за кожним з них, право власності на її ? частину, як на частку спільної власності подружжя (а.с. 21-22).

Право власності позивача на ? частину вказаної квартири зареєстровано ОСОБА_2 на своє ім’я 31.07.2013 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05.08.2013 року та від 13.04.2016 року (а.с.5,19).

Виділ позивачу ОСОБА_2 ?, належної їй на праві приватної власності, частки квартири технічно неможливий, оскільки квартира є однокімнатною, загальна площа якої 34,2 кв.м., а житлова -18,4 кв.м. (а.с. 46).

Згідно з висновком про вартість об’єкта незалежної оцінки, складеного оцінювачем ТОВ «Експерт оцінка плюс» ОСОБА_3, ринкова вартість квартири станом на 15.07.2015 складає 219957 грн., й відповідно ринкова вартість ? її частки становить 109978 грн. (а.с. 23-49).

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з доведеності позову та наявності у зв’язку з цим підстав, передбачених ст. 364 ЦК України, для стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації належної їй частки у спільному майні в розмірі 109978 грн., на отримання якої вона погодилася, з врахуванням неможливості спільного користування спірною квартирою та неможливості виділу її частки в натурі.

Проте, з такими висновками колегія суддів погодитися не може з огляду на наступне.

Стаття 17 Загальної декларації прав людини (1948) проголошує право приватної власності як основне і невідчужуване право людини.

В ст. 1 Протоколу № 1 (1952) до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 1950), що набрала чинності для України з 11.09.1997 року та є складовою її правової системи відповідно до вимог ст. 9 Конституції України, сформульовані основні принципи здійснення правомочностей власника, як-от: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом.

Рівність громадян у своїх правах, забезпечення усім власникам рівних умов здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності закріплено приписами ст.ст. 21, 24, 41 Конституції України, ст. ст. 319,  358 ЦК України.

Виходячи із цих положень, правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток, співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.

Статтею 364 ЦК України врегульовано випадки, коли співвласник майна бажає позбутися належної йому частки в спільному майні шляхом отримання від інших співвласників компенсації вартості належної йому частки та визнання за останнім права власності на все майно.

Так, відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 364 ЦК України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Матеріалами справи та позивачем ОСОБА_2 в суді першої інстанції підтверджено, що з даним позовом до суду вона звернулася з метою позбутися належної їй частки в квартирі, поділ якої є неможливим, шляхом спонукання відповідача до виплати їй грошової компенсації за її частку в ній та визнання права власності на всю квартиру за відповідачем.

За встановленими у справі обставинами, суд першої інстанції вірно визначив характер спірних правовідносин й дійшов правильного висновку про їх врегулювання за положеннями ст. 364 ЦК України.

Однак, вирішуючи спір й виходячи тільки з обов’язковості згоди співвласника на отримання грошової компенсації вартості його частки у спільному майні, суд залишив без врахування інтереси іншого співвласника майна – відповідача у справі.

Так, положеннями ст. 41 Конституції України та ч.5 ст. 319 ЦК України, передбачено, що власник не може використовувати своє право власності на шкоду правам та свободам громадян.

Отже, з урахуванням викладеного, правовий режим власності, в тому числі й спільної часткової, має забезпечувати інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших.

Таким чином, з урахуванням закріплених в п.6 ст. 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін при розгляді справи, предметом якої є спір про стягнення компенсації за частку у спільному майні, суд має встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.

Встановлення цих обставин має на меті з’ясування чи не зловживає позивач своїм правом та чи реалізація цього права не порушить прав іншої особи, яка не має змоги сплатити співвласнику грошову компенсацію вартості його частки.

Така ж правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року у справі № 6-4цс14 та від 13 січня 2016 року у справі № 6-2915цс15, висновки яких у відповідності до ч.1 ст. 360-7 ЦПК України, є обов’язковими до врахування судом загальної юрисдикції при застосуванні таких норм матеріального права.

Однак, вирішуючи спір, суд першої інстанції вищевказаного не врахував й не встановив в повному обсязі всіх зазначених вище фактичних обставин справи, зокрема: чи спроможний відповідач виплати позивачу грошову компенсацію вартості частки позивача в рахунок визнання за ним права власності на спільне майно й чи не становитиме це для нього надмірний тягар.

Досліджуючи спроможність сплати відповідачем ОСОБА_1 грошової компенсації вартості частки позивача у спірній квартирі, суд першої інстанції обмежився лише посиланням на те, що відповідач всупереч ч.3 ст. 10 ЦПК України не надав доказів на підтвердження свого матеріального становища, не перевіривши доводів останнього в цій частині.

Не приділено уваги судом першої інстанції й доводам відповідача стосовно його пропозиції подарувати спірну квартиру їх спільному з позивачем синові, яка позивачем сприйнята не була й не встановлено чи не є вказане свідченням зловживанням позивачем своїм правом.

Як вбачається із довідки № 1251 від 10.06.2016 року, наданої суду апеляційної інстанції, відповідач ОСОБА_1 працює на посаді монтера колії ПАТ «Нікопольський завод феросплавів» й отримує середньомісячний заробіток в розмірі 4900 грн. З зазначеного доходу відповідача здійснюється відрахування аліментів на утримання сина - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, на період його навчання у розмірі 25%.

Отже, беручи до уваги майновий стан відповідача та враховуючи інтереси всіх учасників спільної часткової власності, а також те, що її правовий режим забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших, а також той факт, що відсутність згоди відповідача на викуп частки належної позивачу квартири порушує добровільність набуття права власності, колегія суддів вважає, що реалізація позивачем ОСОБА_2 права на отримання грошової компенсації вартості її частки в квартирі порушить права відповідача ОСОБА_1, оскільки він не в змозі сплатити таку компенсацію.

Не враховано судом першої інстанції й заперечень відповідача щодо визначеного позивачем розміру грошової компенсації, який стягнуто судом в сумі 109978,50 грн., виходячи з ринкової вартості частки квартири, у відповідності до даних висновку суб’єкта оціночної діяльності станом на 15.07.2015 року, а не дійсної вартості частки квартири на час розгляду справи, що суперечить роз’ясненням, які надані Пленумом Верховного Суду України в п. 6 Постанови «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» № 7 від 04.10.1991 року.

Крім того, задовольняючи позов, суд послався на те, що позивач позбавлена можливості користуватися та розпоряджатися належною їй ? частиною квартири, з чим колегія суддів не може погодитися, бо такі висновки не ґрунтуються на матеріалах справи та відсутні докази про це.

Зокрема, відсутні докази, що відповідач чинить позивачу перешкоди у користуванні житлом і вона зверталася за захистом свого права до суду чи інших уповноважених на це органів після того, як рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03.07.2013 року ці перешкоди було усунено (а.с. 21-22). Натомість вказаний факт підтверджує зловживання позивачкою своїм правом на отримання грошової компенсації, на що неодноразово посилався відповідач, заперечуючи проти позову.

Не враховано судом першої інстанції й того факту, що спірна квартира є постійним та єдиним місцем проживання відповідача.

Таким чином, беручи до уваги майновий стан відповідача та те, що іншого жита не має, а сплата позивачу грошової компенсації буде для нього надмірним тягарем, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з підстав, передбачених п.1, п.2 ч.1 ст.309 ЦПК України у зв’язку з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та недоведеністю обставин, які суд вважав встановленими, з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

У відповідності до вимог ст.88 ЦПК України, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 1209,76 грн. (а.с 64).

Керуючись ст.ст. 303, 307, п.1, 2 ч.1, ст.309,313,314,316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 квітня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсації вартості частки у праві спільної часткової власності, визнання права власності на ? частину квартири - відмовити.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1209,76 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Л.В. Михайлів

Судді: А.П. Барильська

ОСОБА_5