Справа № 300/690/15-к

А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д З А К А Р П А Т С Ь К О Ї О Б Л А С Т І

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

21.06.2016 м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області у складі суддів: Дацківа В.В. (головуючий), ОСОБА_1, ОСОБА_2, за участю секретаря судових засідань – ОСОБА_3, прокурора – Сирохман Л.І., обвинуваченого ОСОБА_4, захисника - адвоката ОСОБА_5 та потерпілої ОСОБА_6, розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 11кп/777/324/16 за апеляційними скаргами прокурора Міжгірського відділу Хустської місцевої прокуратури ОСОБА_7, обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника – адвоката ОСОБА_5 на вирок Воловецького районного суду від 21 березня 2016 року, яким ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та мешканець с. Колочава-Горб, буд. 260 Міжгірського району Закарпатської області, громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_2, одружений, не працюючий, не судимий, засуджений за ч. 2 ст. 286 КК України на 3 (три) роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави 829 (вісімсот двадцять дев'ять) гривень 74 копійки витрат за проведення судових експертиз та на користь потерпілої ОСОБА_6 250 000 (двісті п’ятдесят тисяч) гривень моральної шкоди.

Речовий доказ: автомобіль ВАЗ 2105 р.н. Е7314ІК – постановлено повернути ОСОБА_4; диск СD-R для лазерних систем зчитування об'ємом 700 мб марки "Verbatim" з записом відеофайла, приєднаний до матеріалів кримінального провадження - постановлено залишити в матеріалах кримінального провадження.

Запобіжний захід ОСОБА_4 не застосовано.

Згідно з вироком ОСОБА_4 визнаний винним у тому, що 24 липня 2014 року близько 01.30 год., керуючи автомобілем марки ВАЗ – 2105, р.н. НОМЕР_1, на автодорозі Н.Ворота-Колочава-Буштино, рухаючись у напрямку с. Колочава, напроти будинку № 92 в с. Синевир Міжгірського району Закарпатської області, порушуючи вимоги п. п. 12.1., 12.2. та 2.3 «б» Правил дорожнього руху України, допустив виїзд автомобіля за межі дорожнього полотна проїзної частини дороги, з’їхав у кювет, де автомобіль зіткнувся із залізобетонною водостічною трубою, в результаті чого пасажир ОСОБА_8 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер.

В апеляційній скарзі прокурор просить вирок в частині призначення покарання скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 286 КК України

призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з

позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки. В решті вирок суду залишити без змін. В обґрунтування доводів зазначає, що суд при призначенні ОСОБА_4 покарання не у повній мірі урахував, що останній вчинив злочин, який відноситься до категорії тяжких та те, що внаслідок порушення ним Правил дорожнього руху настала смерть людини. Вказує, що ОСОБА_4 вини не визнав і не розкаявся, а спричинену потерпілій шкоду не відшкодував. Правильно вказавши про відсутність жодної з обставин, яка б пом'якшувала покарання обвинуваченого, суд водночас безпідставно обрав ОСОБА_4 мінімальне покарання, передбачене ч.2 ст.286 КК України.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник – адвокат ОСОБА_5 просять скасувати вирок і постановити новий, за яким виправдати ОСОБА_4 за відсутності в його діях складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Зазначають, що вирок підлягає скасуванню, оскільки скасовуючи вирок та призначаючи справу до нового розгляду судом першої інстанції, апеляційний суд в ухвалі від 11.03.2015 року не вказував на необхідність застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання у зв'язку з порушенням судом ч.2 ст.416 КПК України. Крім цього вказують на те, що висновки експертів жодним чином не доводять винність ОСОБА_4 у пред'явленому йому обвинуваченні і, більше того, окремі дослідження зроблені з даних, що не відповідають фактичним обставинам справи. Не зазначено у вироку у чому саме полягає порушення Правил дорожнього руху, допущенні ОСОБА_4, та причинно-наслідковий зв'язок між порушенням Правил дорожнього руху і настанням суспільно небезпечного наслідку у вигляді смерті потерпілого.

Апеляційний суд заслухав доповідь судді, пояснення обвинуваченого ОСОБА_4 та захисника ОСОБА_5, які підтримали подану апеляційну скаргу та просили її задовольнити, а апеляційну скаргу прокурора - залишити без задоволення, пояснення прокурора та потерпілої ОСОБА_6, які підтримали подану прокурором апеляційну скаргу та просили залишити без задоволення апеляційну скаргу обвинуваченого і його захисника, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, провівши судові дебати і надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України обвинувачення – це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у статті 291 цього Кодексу.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт, крім іншого, має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Відповідно до вимог ст. 314 КПК України, після отримання обвинувального акта, суд призначає і проводить підготовче судове засідання, в якому має право прийняти рішення про повернення обвинувального акта прокурору, якщо він не відповідає вимогам ст. 291 КПК України.

Згідно ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено те, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини (далі - Суд) у справі «ОСОБА_3 проти Росії» від 9 жовтня 2008 року зазначив, що у тексті підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз'ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Крім того, Суд нагадує, що положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред'явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (див.: рішення від 25 липня 2000 р. у справі «Матточіа проти Італії», № 23969/94, п. 58; рішення від 20 квітня 2006 р. у справі «І.Н. та інші проти Австрії», № 42780/98, п. 34).

Крім того, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» п. 3 ст. 6 Конвенції (див. зазначені рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», п. 54, а також «Даллос проти Угорщини», п. 47).

Проте, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувальний акт відносно ОСОБА_4 не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, оскільки не містить формулювання обвинувачення.

В обвинувальному акті зазначено лише фактичні обставини, які встановлені слідчим під час досудового розслідування та міститься вказівка на те, що ОСОБА_4 саме підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України.

Таким чином, прокурором відповідно до вимог кримінального процесуального закону не висунуто ОСОБА_4 обвинувачення у вчиненні ним кримінального правопорушення.

Суд першої інстанції на зазначене істотне порушення вимог кримінального процесуального закону уваги не звернув, у підготовчому судовому засіданні не реалізував право прийняти рішення, передбачене п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, натомість за відсутності висунутого ОСОБА_4 обвинувачення, ухвалив щодо нього обвинувальний вирок, що є неприпустимим.

В той же час, згідно вимог ч. 4 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції не має права розглядати обвинувачення, що не було висунуте в суді першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що оскаржуваний вирок підлягає скасуванню з поверненням кримінального провадження на новий судовий розгляд зі стадії підготовчого судового засідання.

Призначаючи новий розгляд в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції відповідно до положень ч. 2 ст. 415 КПК України не вправі вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого Закону України про кримінальну відповідальність та покарання.

Під час нового розгляду суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, ретельно, з використанням усіх процесуальних можливостей розглянути доводи, викладені в апеляційних скаргах, зокрема, про правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, перевірити дані про особу обвинуваченого і, дотримуючись вимог КПК України, прийняти законне, обґрунтоване і вмотивоване судове рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого, а оскільки судове рішення підлягає скасуванню з інших підстав, ніж зазначено в апеляційній скарзі обвинуваченого, то апеляційні скарги підлягають задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 412, 418, 419 КПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

апеляційні скарги прокурора Міжгірського відділу Хустської місцевої прокуратури ОСОБА_7, обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника – адвоката ОСОБА_5 – задовольнити частково.

Вирок Воловецького районного суду від 21 березня 2016 року щодо ОСОБА_4 скасувати.

Призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції зі стадії підготовчого судового засідання.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню касаційним порядком не підлягає.

Судді: