ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 липня 2016 року м. Київ К/800/12198/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого судді Малиніна В.В.,

суддів Ситникова О.Ф., Швеця В.В.

провівши попередній розгляд касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Мастер» на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 17 червня 2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2012 року у справі за позовом Запоріжського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мастер» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2011 року Запоріжське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач, Фонд) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мастер» (далі - відповідач, ТОВ «Мастер») про стягнення з останнього на користь позивача адміністративно-господарських санкцій та пеню за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2010 році у розмірі 6 382,17 грн.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 17.06.2011 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2012 року, позов задоволено частково.

У касаційній скарзі заявник, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить їх рішення скасувати та постановити нове про відмову у задоволенні позову.

У свою чергу, Фонд надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу, просить її вимоги залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.223 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не виконав вимоги Закону № 875-XII щодо вжиття заходів для працевлаштування інвалідів.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком і вважає за необхідним зазначити наступне.

За змістом ст.19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Частиною 1 статті 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991року № 1251-XII "Про систему оподаткування", а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Разом із тим, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно зі статтею 18 Закону № 875-ХІІ (у редакції до 18 березня 2006 року) працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Законом України від 23 лютого 2006 року №3483-IV «Про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість» зазначену статтю було викладено в іншій редакції, а Закон № 875-ХІІ доповнено статтею 18-1, за змістом якої пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Проте, вище зазначеними нормами передбачений обов'язок підприємств надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, в частині подання такої інформації за встановленою формою, а також в частині періодичності її надання.

Така інформація щомісяця подається до відповідного центру зайнятості за формою №3-ПН, затвердженою Наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 420 від 19.12.2005 року.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем звітність за формою № 3-ПН до центру зайнятості щомісячно протягом 2010 року не подавалася.

Відповідач не навів жодного доказу щодо створення умов для працевлаштування інвалідів та заходів щодо інформування вищезазначених органів про наявну можливість на підприємстві для працевлаштування інвалідів, чим позбавив можливості виконання органами, зазначеними у статті 18 Закону № 875-XII, свого обов'язку стосовно безпосереднього працевлаштування інвалідів.

Посилаючись на вище зазначені обставини, суди дійшли вірного висновку про неналежне виконання відповідачем обов'язку щодо інформування Запорізького центру зайнятості про наявну можливість створення умов для працевлаштування інвалідів на підприємстві, що є невиконання вимог ст.ст. 18,19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», у свою чергу, позивачем обґрунтовано та у належному розмірі пред'явлено вимоги про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 04.07.2011 року № 21-159а11, 17.09.2013 року № 21-232а13, 27.05.2014 року № 21-119а14.

Таким чином, висновки судів є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мастер», - відхилити.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 17 червня 2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2012 року у справі за позовом Запоріжського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мастер» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

.

Судді: В.В.Малинін

О.Ф.Ситников

В.В.Швець