ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" липня 2016 р.Справа № 922/1811/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Хотенця П.В.

при секретарі судового засідання Цірук О.М.

розглянувши справу

за позовом Приватного підприємства "МАЛЛАТІ", м. Одеса

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Харків

про стягнення 216283,53 грн.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_2, дов. від 01.07.2016 року

відповідача - не з*явився

ВСТАНОВИВ:

Розглядається позовна вимога про стягнення з відповідача 99400,00 грн. заборгованості за поставлений товар, згідно видатковою накладною, 17483,53 грн. пені та 99400,00 грн. упущеної вигоди за договором поставки № 10/11/15 від 10 листопада 2015 року.

Представник позивача у наданій заяві про вжиття заходів до забезпечення позову просить суд накласти арешт на все нерухоме та рухоме майно, що належить ОСОБА_1 у межах суми заборгованості в розмірі 216283,53 грн.

Згідно статті 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

У першому із зазначених випадків заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Відповідно до статті 67 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві, забороною відповідачеві вчиняти певні дії, що стосуються предмету спору.

Згідно пункту 3 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26 грудня 2011 року “Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26 грудня 2011 року “Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", застосування заходів до забезпечення позову є гарантією реального виконання рішення суду.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що надана позивачем заява ґрунтується на припущеннях. Позивач не надав жодних доказів, з чого б можна було зробити висновок про те, що невжиття заходів до забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Таким чином, суд вважає заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову необґрунтованою, відмовляє у її задоволенні та переходить до розгляду справи по суті.

Представник позивача у судовому засіданні підтримує заявлені позовні вимоги та просить їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з*явився, відзив на позовну заяву та документи на виконання ухвали суду про порушення провадження у справі суду не надав.

Разом з цим, 12 липня 2016 року до суду повернулася копія судової ухвали про порушення провадження у справі № 922/1811/16 з поштовою відміткою "за закінченням терміну зберігання".

Судом на вказану у позовній заяві адресу відповідача - Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1: 61052, м. Харків, вул. Мала Панасівська, буд. 12 надсилались процесуальні документи, а позивачем - позовна заява.

У постанові пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Таким чином, суд вважає, що відповідач -Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статтею 4-3 та статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення повноважного представника позивача, судом встановлено наступне.

10 листопада 2015 року між Приватним підприємством "МАЛЛАТІ" (позивачем, постачальником) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (відповідачем, покупцем) було укладено договір поставки № 10/11/15.

Згідно пункту 1.1. договору поставки № 10/11/15 предметом договору є поставка товару в асортименті, кількості, за цінами та на умовах, вказаних у Специфікаціїї чи накладній. Покупець зобов*язаний прийняти та оплатити товар.

Відповідно до пункту 4.2. договору поставки від 10 листопада 2015 року доставка продукції здійснюється за домовленістю сторін щодо кожного окремого замовлення.

Згідно узгодженого шляхом телефонних переговорів замовлення позивач 23 грудня 2015 року поставив відповідачу товари на загальну суму 99400 грн., що підтверджується видатковою накладною № 003054 від 23 грудня 2016 року. Сторонами було обумовлено сплату вартості товару після його поставки у зазначене відповідачем місце. Відповідно до товарно-транспортної накладної № 11 від 23 грудня 2015 року товар було відвантажено у м. Харків. Місце розвантаження - м. Харків, вул. Мала Панасівська, 5/7.

Після відвантаження товару відповідач в усному порядку підтвердив відповідність товарів замовленню за кількістю та якістю, а також розписався у видатковій накладній та підтвердив намір щодо оплати.

Матеріали справи свідчать про те, що не зважаючи на численні переговори між сторонами. які відбувалися протягом 6 місяців з дня поставки, жодних оплат за товар на розрахунковий рахунок Приватного підприємства "МАЛЛАТІ" з будь-яких розрахункових рахунків відповідача не надходило. На даний момент Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 відмовляється від наявності у нього заборгованості перед позивачем.

20 травня 2016 року Приватне підприємство "МАЛЛАТІ" направило на адресу відповідача вимогу про погашення заборгованості, проте жодної усної чи письмової відповіді від боржника не надійшло.

Відсутність будь-яких надходжень грошових коштів від Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 підтверджується бухгалтерсьою довідкою щодо відсутності взаєморозрахунків.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Згідно статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару; договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Таким чином, дослідивши умови договору поставки № 10/11/15 від 10 листопада 2015 року, на підставі якого виникло первісне грошове зобов’язання, суд вважає, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу та до якого повинні застосовуватись положення Цивільного кодексу України, що регулюють загальні умови виконання зобов'язання, а також положення параграфу 1, 3 глави 54 Цивільного кодексу України.

Згідно статтей 526 та 525 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (стаття 610 Цивільного кодексу України).

За таких обставин, суд вважає за необхідне позовні вимоги в частині стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 99400,00 грн. заборгованості за поставлений товар задовольнити.

Відповідно до пункту 5.2. договору поставки від 10 листопада 2015 року винна сторона зобов*язана виплатити неустойки відповідно до чинного законодавства.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарську-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченим кодексом, іншими законами та договором.

За змістом статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Згідно частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статтей 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

За таких обставин, суд вважає за необхідне позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 17483,53 грн. пені за період з 23 грудня 2015 року по 23 травня 2016 року задовольнити.

Крім того, за час який пройшов з моменту настання строку оплати за договором поставки № 10/11/15 від 10 листопада 2015 року, позивач планував використати отримані від Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 кошти на закупівлю інших товарів, а врезультаті відсутності платежу поніс збитки.

За таких обставин, суд вважає за необхідне позовні вимоги в частині стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 99400,00 грн. упущеної вигоди задовольнити.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, законними, підтвердженими матеріалами справи і такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору, у разі задоволення позовних вимог, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 8, 124, 129 Конституції України, статтями 6, 509, 525, 526, 536, 610, 611, 655, 692 Цивільного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 33-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (61052, м. Харків, вул. Мала Панасівська, буд. 12, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Приватного підприємства "МАЛЛАТІ" (65011, м. Одеса, провулок Онілової, буд. 8/10, код ЄДРПОУ 32642097) 99400,00 грн. заборгованості за поставлений товар, згідно видатковою накладною, 17483,53 грн. пені, 99400,00 грн. упущеної вигоди за договором поставки № 10/11/15 від 10 листопада 2015 року та 3244,25 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 21.07.2016 р.

Суддя ОСОБА_3