АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/5985/16 Справа № 2-1449/11 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Свистунова О.В.

У Х В А Л А

27 липня 2016 року м. Дніпро

Суддя судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_2 ознайомившись із заявою Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про забезпечення позову по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, –

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_3 звернулась з апеляційною скаргою на заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 червня 2011 року.

25.07.2016 року на адресу апеляційного суду надійшла заява від Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про забезпечення позову.

Відповідно до положень ч.1 ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.

Статтею 152 ЦПК України передбачено, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

В силу ч.3 ст. 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь - якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, а згідно ч.5 ст.153 ЦПК України про вжиття забезпечення позову суд постановляє ухвалу, в якій зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання, порядок виконання, розмір застави, якщо така призначена. Згідно до п. 3 Постанови Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зазначено, що згідно з п. 1 ч. 1 ст. 152 ЦПК України позов майнового характеру дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб. У відповідності зі ст. 41 Конституції України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. На підставі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. А відповідно до вимог ст. 316, 317, 321 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власнику належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Клопочучи про вжиття заходів забезпечення позову, заявник обґрунтував причини застосування саме такого виду забезпечення позову наступним.

Заочним рішенням Новомосковського міськрайонного суду від 22.06.2011 року присуджено до стягнення заборгованість за Кредитним договором №50208С16 від 20.05.2008 року у розмірі 15873,18 доларів США, пеню 22912,24 грн. та судові витрати у розмірі 170,24 доларів США 94,18 грн. та витрати на інформаційно-технічно-забезпечення справи у розмірі 120 грн.

На підставі вищезазначеного рішення суду позивачу було видано виконавчі документи, а саме - п'ять виконавчих листів від 27.07.2011 року, які було пред'явлено до виконання до Ленінського ВДВС Дніпропетровського МУЮ, за результатом 11 серпня 2011 року відкрито відповідні виконавчі провадження.

В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором №50208С16 від 20.05.2008 року, між Банком та ОСОБА_3 було укладено Договір застави №50208Z17 від 29.05.2008 року, за яким предметом застави є транспортний засіб - автомобіль марки MAZDA модель 3, номерний знак - АЕ6318СН, колір - сірий, VIN-JV7BK326681392211, заставною вартістю 123 600,00 грн., встановленою на дату укладення вищезазначеного договору застави.

26.04.2012 року вищезазначені виконавчі провадження було закінчено (у відповідності до п.10 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження»). Згідно заяви ОСОБА_3 все її майно знаходиться на території Новомосковського району Дніпропетровської області, у зв'язку із чим, постановами від 26.04.2012 року старшим державним виконавцем ВДВС Новомосковського міськрайонного управління юстиції ОСОБА_4 відкрито виконавчі провадження ВП №32370559, ВП №32370715, ВП №32371114, ВП №23270806, ВП№32370983. Постановою від 04.05.2012 року приєднано виконавчі провадження до зведеного виконавчого провадження ВП №323700983.

У зв'язку із тим, що боржницею тривалий час не виконувалось рішення суду, заборгованість за Кредитним договором не погашалась, виникла загроза невиконання рішення суду та погашення боргу перед Стягувачем.

Державним виконавцем Гриценок Д.І. згідно акту опису й арешту майна від 03.05.2012 року було описано автомобіль марки MAZDA модель 3, номерний знак - АЕ6318СН, колір - сірий, VIN-JV7BK326681392211, який належить на праві власності ОСОБА_3 Відповідно до акту опису та арешту майна від 03.05.2012 року ОСОБА_3 прийнято на відповідальне зберігання вищезазначений автомобіль марки MAZDA.

Згідно ч.2 ст.30 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Частиною 1 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Однак, в порушення вищезазначених норм, державним виконавцем Гриценок Д.І. не було вжито заходів примусового виконання рішення для своєчасного і неупередженого виконання вимог виконавчого документа, а саме: не було вжито заходів для проведення своєчасної оцінки майна боржника та передано його на реалізацію для задоволення вимог стягувача.

Постановою про розшук майна боржника від 20.05.2015 року оголошено в розшук майно боржника: автомобіль марки MAZDA модель 3, номерний знак - АЕ6318СН, колір -сірий, VIN-JV7BK326681392211, постановою від 10.11.2015 року у ВП №42169459 змінено відповідального за зберігання на представника AT «Укрексімбанк».

Також заявник зазначив, що оцінка описаного майна була проведена 22.01.2016 року, але й після проведення оцінки, державним виконавцем, в порушення вимог ч. II п. 3 Порядку реалізації арештованого майна, не було підготовлено проект заявки на реалізацію арештованого майна, не направлено його начальнику відділу для підпису та передачі до Системи (СЕТАМ) для проведення реалізації майна.

Заявник зазначив, що з дати ухвалення рішення судом першої інстанції - 22.06.2011 року, до дати прийняття апеляційним судом апеляційної скарги та відкриття апеляційного провадження (02.07.2016 року) сплинуло понад п'ять років, однак борг Позивачу так і не було повернуто, рішення суду не було виконано.

Крім того, заявник зазначає, що у зв'язку з відкриттям апеляційного провадження за №22-ц/774/5985/16(076) ухвалою суду від 02.07.2016 року у справі №2-1449/11 арешт, накладений на майно боржника скасовано.

Обґрунтовує зазначений висновок тим, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.1 ст. 50 (ч. 1 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження»).

Заявник вважає, що після припинення арешту майна боржника, існуватиме загроза вчинення Відповідачем дій по пошкодженню, приховуванню та відчуженню належного їй майна з метою недопущення звернення стягнення на таке майно при виконанні рішення суду, яке ухвалене по даній справі на користь Заявника та переглядається у суді апеляційної інстанції. Також, користування майном (автотранспортним засобом) боржником може призвести до його знецінення, що в свою чергу призведе до неможливості виконання в подальшому рішення суду та повернення банку боргу за Кредитним договором, тобто зробить неможливим захист порушеного права у майбутньому.

Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду (частина 1, 3 статті 151 ЦПК України).

Згідно ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. За ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», майно, на яке накладено арешт, за винятком майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, передається на зберігання боржникові або іншим особам (далі - зберігач), призначеним державним виконавцем, під розписку в акті опису. Копія акта опису майна видається боржнику, стягувачу, а в разі якщо обов'язок зберігання майна покладено на іншу особу, - також зберігачу.

Так, згідно з п. 4.2.3. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/54, якщо опис і арешт майна здійснюються на виконання рішення про забезпечення позову, державний виконавець передає арештоване майно на зберігання боржнику або його представнику. Іншій особі майно на зберігання може бути передано лише у випадку відсутності боржника чи його відмови від прийняття майна на зберігання, а також у випадку, якщо судовим рішенням визначено іншу особу, якій необхідно передати майно на зберігання.

З метою недопущення ситуації, за якої виконання рішення суду суттєво ускладниться чи навіть буде неможливим його виконати взагалі, заявник вважає за необхідне вжити такий захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно боржника (автомобіль марки MAZDA модель 3, номерний знак - АЕ6318СН, колір - сірий, VIN-JV7BK326681392211) , що належать Відповідачу ОСОБА_3 в сумі, що відповідає розміру позовних вимог, а саме 16 043,42 доларів США та 23006,42 гривень (з урахуванням судових витрат) та визначити відповідальну особу за зберігання транспортного засобу - працівника AT «Укрексімбанк» - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт АН275723 виданий Амур-Нижньодніпровським РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області 06.08.2016 p., який мешкає за адресою: АДРЕСА_1.

Проте, як убачається з наданих в порядку ст. 60 ЦПК України доказів до заяви, суду апеляційної інстанції не було надано достатніх доказів у підтвердження того, що у зв'язку із відкриттям апеляційного провадження за №22-ц/774/5985/16(076) ухвалою суду від 02.07.2016 року у справі №2-1449/11 арешт, накладений на майно боржника скасовано.

Крім того, у постанові про зміну відповідального зберігача від 10 листопада 2015 року зазначено, що листом від 13.10.2015 року банк повідомлено про те, що транспортний засіб затриманий працівниками міліції та на даний час перебуває у Жовтневому РВ УМВС України в Дніпропетровській області. Доказів щодо передачі вказаного майна відповідачам суду також не надано.

Оскільки, рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях та враховуючи вищевикладене, вважаю, що у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст.209,151-153 ЦПК України, судя -

У Х В А Л И Л А:

У задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про забезпечення позову - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: О.В.Свистунова