Справа № 22-1772 Головуючий 1інстанції - Александрова Н.В..
Категорія № Доповідач - Борисов Є.А.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 червня 2006 року Судова колегія судової палати з цивільних справ
апеляційного суду Луганської області в складі:
головуючого - Борисова Є.А.
суддів - Маляренко І.Б., Медведєвої Л.П.
при секретарі- Пшебоковій О.С.
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Луганську цивільну справу за
апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича
фірма «Делос» на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 21
березня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з
обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма «Делос» про визнання наказів
незаконними, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час
вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.
встановила:
Оскаржуваним рішенням суду першої інстанції позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково: визнані незаконними накази № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, № НОМЕР_4, № НОМЕР_5 про накладення на позивача дисциплінарних стягнень, визнано незаконним наказ № НОМЕР_6 про звільнення позивача з посади ІНФОРМАЦІЯ_1, поновлено ОСОБА_1 на роботі, стягнено з відповідача - ТОВ НВФ «Делос» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 10278 грн.60 коп., витрати на правову допомогу в сумі 102 грн.79 коп., а в задоволенні позовних вимог відносно відшкодування моральної шкоди відмовлено за необґрунтованістю .
В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма «Делос» просить скасувати рішення суду і постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог про визнання наказів про застосування дисциплінарних стягнень незаконними, про поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки судом першої інстанції були порушені норми матеріального права і висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.
В судовому засіданні представник Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма «Делос» підтримав апеляційну скаргу.
Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти скарги, просив її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України законним і обґрунтованим є рішення, коли суд виконав всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що винесені відповідачем накази про застосування дисциплінарних стягнень є незаконними. Даний висновок суду, на думку судової колегії, є обґрунтованим і відповідає наявним у справі доказам.
Так, наказом НОМЕР_1 (а.с. 27) по відношенню до ОСОБА_1 застосовано стягнення у вигляді догани за невиконання наказу від 27.02.2004 року, яким ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 було доручено виплатити долю статутного фонду ТОВ НВФ «Делос» учаснику товариства ОСОБА_1, тобто їй самій, у розмірі 0,15 грн. за рахунок коштів підприємства.
Між тим, як вбачається з матеріалів справи, пояснень представника відповідача та третьої особи, посадова інструкція ІНФОРМАЦІЯ_1 в ТОВ НВФ «Делос» не була розроблена і відповідно позивачка не була належним чином ознайомлена з колом своїх обов'язків. Крім того, відповідно до ст.. 54 Закону України «Про господарські товариства» при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді товариства, а відповідно до наказу від 27.02.2004 року на позивачку було покладено обов'язок по виплаті їй 30% статутного капіталу підприємства, що протирічить вимогам вищезазначеного Закону.
Статтею 60 Конституції України передбачено, що ніхто не зобов'язаний виконувати протиправні розпорядження чи накази. До того ж наказ № НОМЕР_7 не містить в собі вказівки на конкретну суму коштів, що підлягала виплаті, відсутня також вказівка на необхідність здійснення позивачкою відповідного розрахунку вказаної суми. Дана обставина свідчить про неконкретність вищезазначеного наказу і, відповідно, про неможливість його виконання, навіть якби він відповідав вимогам Закону.
Посилання представника відповідача і третьої особи на невиконання позивачкою Положення про головних бухгалтерів, затвердженого Постановою Ради міністрів СРСР від 24.01.1980 року № 59 є безпідставним, оскільки Постановою Верховної Ради України від 12.09.1991 року «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території України застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, а з 1 січня 2000 року діє закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», який регламентує повноваження ІНФОРМАЦІЯ_1 підприємства.
Судом першої інстанції також було встановлено, що згідно з наказом № НОМЕР_2
06.04.2004 року (а.с. 30) до позивачки по справі було застосовано дисциплінарне
стягнення у вигляді догани за перевищення посадових повноважень, передбачених
«Положенням про ІНФОРМАЦІЯ_1», а саме за виготовлення та підпис 18.03.2004 року без відома директора документу - розрахунку невиплаченої заробітної плати ОСОБА_2 від імені ІНФОРМАЦІЯ_1 ТОВ НВФ «Делос», до обов'язків якого не входило складання таких документів, з наступною передачею такого документу стороннім особам. Суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що зазначений розрахунок заробітної плати не може вважатись офіційним документом, оскільки не містить в собі необхідних атрибутів - штампу, печатки підприємства, дати складання розрахунку. Також суд першої інстанції вірно послався на те, що в наказі про застосування дисциплінарного стягнення не вказано, які саме повноваження були перевищені позивачем, оскільки, як уже вказано вище, посадова інструкція ІНФОРМАЦІЯ_1 на підприємстві розроблена не була і, відповідно, позивачка не була ознайомлена з колом своїх обов'язків.
Посилання третьої особи і представника відповідача на невиконання позивачкою Положення про головних бухгалтерів, затверджене Постановою Ради Міністрів СРСР від 24.01.1980 року № 59 є безпідставним з наведених вище причин.
Колегія суддів також не може прийняти до уваги посилання апелянта на ту обставину, що виконаний позивачем розрахунок заробітної плати ОСОБА_2 був залучений в якості доказу по іншій цивільній справі і не викликав сумнівів щодо достовірності і офіційності, оскільки згідно з вимогами ст.ст.57-60,64 ЦПК України, вказаний розрахунок є належним і допустимим письмовим доказом по цивільній справі і підлягав оцінці судом в сукупності з іншими доказами по справі.
Що стосується наказу НОМЕР_3, то висновок суду першої інстанції про його незаконність також є обґрунтованим.
Як вбачається з матеріалів справи наказом № НОМЕР_8 ОСОБА_1 була зобов'язана в строк до 21. 05.2004 року зробити розрахунок заробітної плати техніка по прибиранню приміщень ОСОБА_2 за період з грудня 2002 року по липень 2003 року виходячи з окладу 185 грн. в режимі 4-х годинного робочого дня. За дні, коли технік по прибиранню приміщення, згідно з дорожними листами, виконував обов'язки водія, заробітну плату наказано було розрахувати виходячи з окладу 200 грн. з урахуванням встановлених на той час доплат (а.с, 128).
Позивачка здійснила розрахунок заробітної плати ОСОБА_2 за період часу з грудня 2002 року по липень 2003 року (а.с. 38 ) і при цьому письмово довела до відома директора ТОВ НВФ «Делос» про неможливість виконання наказу в частині розрахунку заробітної плати за дні, коли згідно з дорожними листами технік по прибиранню приміщень ОСОБА_2 виконував обов'язки водія, виходячи з окладу 200 грн. з урахуванням доплат, оскільки фактично водій ОСОБА_2 працював за сумісництвом техніком по прибиранню приміщень а не навпаки і оскільки на підприємстві відсутнє положення про оплату праці водія в той період часу, коли він не виїджає на лінію. Правильність фактів, доведених позивачкою до відома директора ТОВ НВФ «Делос» знайшла своє підтвердження в рішенні Сєвєродонецького міського суду від 26.12.2005 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ТОВ НВФ «Делос» про стягнення заробітної плати (аркуш даної справи 194-195), яке на момент ухвалення оскаржуваного рішення набрало чинності, і яким було встановлено, що ОСОБА_2 працював у ТОВ НВФ «Делос» водієм і посада техніка по прибиранню приміщень штатним розкладом, що діяв з 01.10.2001 року не була передбачена, а підстави оплати праці ОСОБА_2 по сумісництву на посаді техніка по прибиранню приміщень відсутні.
Згідно з ч.З ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Суд першої інстанції також вірно дійшов висновку про незаконність наказу № НОМЕР_4 про застосування дисциплінарного стягнення по відношенню до ОСОБА_1 за користування службовим телефоном в особистих цілях (а.с 40), оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які б однозначно свідчили б про те, що саме позивачка телефонувала за номерами, які вказані в наказі. Крім того, директор ТОВ «Делос» під час розгляду справи по суті дав пояснення про те, що абоненти за номерами телефонів, зазначеними в наказі, не перевірялись(а.с. 258), а пояснення позивачки про те, що вона дзвонила з приводу путівок не можуть на думку судової колегії однозначно свідчити про те, що позивачка дзвонила саме в особистих цілях. При цьому відповідач в ході розгляду справи судом першої інстанції, як вже зазначалось не надав конкретних доказів використання службового телефону в особистих цілях, зауваження на протокол судового засідання не подавались.
Що стосується наказу № НОМЕР_9 (а.с. 68) обов'язок по його виконанню було покладено не тільки на позивачку, а й на директора ТОВ НВФ «Делос». Крім того, термін виконання даного наказу в ньому не зазначено і тому покладення на ОСОБА_1 стягнення за наказом НОМЕР_5 (а.с. 48) є безпідставним.
Судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції відносно того, що не можливо вважати відсутність ОСОБА_1 на роботі 28.05.2006 року в період часу з 13-30 год до 17-00 год прогулом, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, у вищезазначену дату з 14-00 год до 16-30 год. вона знаходилась в ДПІ м. Сєвєродонецька з питань, що відносяться до компетенції ІНФОРМАЦІЯ_1 підприємства і, крім того, будь-яких доказів, що підтверджували б факт відсутності ОСОБА_1 на роботі більше ніж 3 години без поважних причин в матеріалах справи немає. Тому застосування по відношенню до позивачки стягнення за наказом НОМЕР_6 (а.с.54) є також безпідставним.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання наказів про застосування дисциплінарних стягнень незаконними, про поновлення на роботі і про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в повному обсязі.
Відповідно до ст.. 234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 КЗпП України, районний, районний у місті, міський, чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
Поновлюючи позивачу строк на звернення до суду з позовом, суд першої інстанції обґрунтував висновки щодо поважності причин його пропуску і судова колегія, виходячи із обставин справи, вважає за можливе погодитись з даним висновком суду.
Керуючись ст.ст. 303,307, 311, 313-315 ЦПК України,-
ухвалила:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма «Делос» відхилити.
Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 21 березня 2006 року за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма «Делос» про визнання наказів незаконними, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає чинності з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного суду України в двомісячний строк з моменту її проголошення.