Україна
Харківський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"17 " серпня 2009 р. Справа № 3/139-09
Колегія суддів у складі:
головуючого судді Бондаренка В.П., суддів Білоконь Н.Д., Камишевої Л.М.,
при секретарі Єгоровій А.О.
за участю представників сторін:
позивача –не з’явився,
відповідача –ОСОБА_1, довіреність № 1247 від 10 липня 2009 року,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2104С/1-6) на рішення господарського суду Сумської області від 25 червня 2009 року у справі № 3/139-09
за позовом Малого приватного виробничо–торгівельного підприємства “ВМ”, м. Суми
до суб’єкта підприємницької діяльності–фізичної особи ОСОБА_2, м. Суми
про стягнення 29 100,00 грн.,
встановила:
Рішенням господарського суду Сумської області від 25 червня 2009 року (суддя Левченко П.І.) позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача грошову суму у розмірі 29 100 гривень, із них: 9700 гривень відшкодування збитків, 19400 гривень - неустойка за неповернення торгівельних місць № 24, № 30 , № 88 території ринку, розміщеного за адресою: АДРЕСА_1. Зобов'язано відповідача повернути позивачу торгівельні місця в стані, в якому вони були одержані ним в оренду. Стягнуто з відповідача на користь позивача суму державного мита за вимоги майнового характеру - 291,00 гривень; суму державного мита за вимоги немайнового характеру - 85,00 гривень; витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу - 118,00 гривень; витрати за оплату послуг адвоката - 1000,00 гривень.
Відповідач не погодився з вказаним рішенням, звернувся з апеляційною скаргою до Харківського апеляційного господарського суду, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи тим, що висновки, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи, рішення прийнято з порушенням норм матеріального права. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається, зокрема, на те, що судом неправомірно було стягнуто з нього на користь позивача неустойку за
неповернення торгівельних місць та збитки, оскільки відповідач до закінчення строку дії спірних договорів оренди добровільно звільнив спірні торгівельні місця, що розташовані на території ринку за адресою: АДРЕСА_1.
Позивач у судове засідання не з’явився, відзив на апеляційну скаргу не надав. Відповідно до ч. 2 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.
Враховуючи, що позивач належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, що підтверджуються повідомленням про вручення поштового відправлення, судова колегія вважає можливим розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.
Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального Кодексу України, вислухавши представника відповідача, колегія суддів встановила наступне.
Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача збитків у розмірі 9700 грн. та 19400 грн. неустойки за несвоєчасне повернення торгівельних місць, та просив зобов’язати відповідача повернути позивачу торгівельні місця № 24, № 30, № 88 території ринку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, в стані, в якому були одержані в оренду; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, пов’язані з розглядом справи.
Як вбачається з матеріалів справи, 26 грудня 2006 року між ринком «Мале виробничо-торгівельне підприємство «ВМ»(позивач) та підприємцем ОСОБА_2 укладені договори № 24, № 30 та № 88, відповідно до яких, позивач передав, а відповідач прийняв у платне користування торгівельні місця № 24, № 30 та № 88 на території ринку, розміщеного за адресою: АДРЕСА_1, для торгівлі продовольчими товарами (а.с.9-11; 12-14;15-17).
Відповідно до п. 7.1.1 зазначених договорів договір оренди вважається втратившим чинність з 31.03.2008 року та пролонгації не підлягає.
Як правильно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, за правовою природою укладені договори №24, №30 та № 88 від 26.12.2007 року є договорами найму (оренди), про що свідчить, зокрема, те, що предмет спірних договорів визначений в якості платного користування не споживаною річчю - торгівельними місцями. Предмет договору визначений індивідуальними ознаками - номером, місцем розташування торгівельного місця, ціллю використання. Крім того, пунктом 3.1.4 договорів сторонами встановлений обов'язок відповідача своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату, а пунктом 4.1.Договорів встановлений розмір орендної плати за договорами.
Відповідно до пункту 16 Правил торгівлі на ринках, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 26.02.2002 року № 57/188/84/105, торгівельне місце може використовуватись на правах оренди, про що сторони мають укласти відповідну угоду.
Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до частини 1 статті 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Як уже було зазначено, в пункті 7.1.1 договорів сторонами обумовлено, що договір оренди вважається втратившим чинність з 31.03.2008 року та пролонгації не підлягає.
Частинами 1 та 2 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
У судовому рішенні суд першої інстанції зазначив, що позивач листами № 46 від 17.03.2008 року та № 62 від 20.05.2008 року повідомив відповідача про те, що договори оренди торгівельних місць пролонгуватися не будуть та просив останнього звільнити займані торгівельні місця.
Разом з тим, в листі за № 42 зазначено про необхідність відповідачу звільнити місця, передані йому в оренду, до 01 квітня 2008 року (а.с.27). Цей лист датовано 17 березня 2008 року, тобто до спливу терміну дії договору, який визначений його умовами, тобто до 31.03.2008 р.
Матеріали справи не містять доказів направлення та вручення відповідачеві листів як від 17.03.2008 року, так і від 20.05.2008 р. Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які інші належні і допустимі докази на підтвердження того, що відповідач займає торгівельні місця після закінчення строку договору оренди.
Слід зазначити, що твердження позивача про не звільнення відповідачем торгівельних місць № 24, № 30, № 88 після закінчення дії договорів оренди спростовується наданими відповідачем в суді апеляційної інстанції доказами.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Апеляційне провадження порушено за скаргою сторони, що не змогла взяти участь у розгляді справи у суді першої інстанції, а тому апеляційний господарський суд задовольнив клопотання відповідача про залучення до справи додаткових доказів.
Так, відповідно до договору про надання послуг від 20 березня 2008 року , який був укладений між споживчим товариством «Козацька слобідка»(замовник) та дочірнім підприємством Відкритого акціонерного товариства «Сумбуд»Будівельно-монтажним підприємством «Хімбуд-2»(виконавець), виконавець прийняв по завданню замовника надати послуги крана та автотранспорту по переміщенню (навантаженню та перевезенню) торгівельних кіосків членів споживчого товариства «Козацька слобідка»згідно з додатком № 1 з території торгівельної зони в АДРЕСА_1.
В додатку до цього договору в п. 14 значиться прізвище відповідача з зазначенням торгівельних місць за №№24, 30, 88, на яких розташовані торгові кіоски, які вивозяться.
Актом прийому-передачі виконаних робіт (послуг) від 30 березня 2008 року підтверджується факт виконаних виконавцем робіт, а саме: погрузка та вигрузка торгівельних кіосків замовника виконана повністю, якісно та в повному обсязі.
Отже, зазначеними доказами підтверджується, що станом на 31.03.2008 року торгівельні місця були звільнені відповідачем.
Позивач же не довів і матеріали справи не містять доказів, що торгівельні місця №№ 24, 30, 88 по АДРЕСА_1 не були звільнені відповідачем в строк, передбачений умовами спірних договорів, у зв’язку з чим позовні вимоги в частині стягнення неустойки за несвоєчасне повернення торгівельного місця у розмірі 19400 грн. задоволенню не підлягають.
Необґрунтованими є також позовні вимоги щодо стягнення збитків, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, якби управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до частин 1, 2, 4 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
У відповідності до вимог п. 4 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків та моральної шкоди.
Як уже було зазначено в цій постанові, судова колегія дійшла висновку про відсутність доказів на підтвердження невиконання відповідачем умов договору щодо повернення у визначений умовами договору строк торгівельних місць.
Крім того, відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Важливим елементом доказування наявності упущеної вигоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, є наслідком такої протиправної поведінки.
Позивач, всупереч вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, не надав також доказів на підтвердження своїх вимог в частині стягнення з відповідача збитків.
Як вбачається із листа позивача № 46 від 17.03.2008р. (а. с. 27), позивач вимагав звільнити спірні торгівельні місця в зв'язку з плановою реконструкцією ринку та проведенням на ньому відповідних ремонтних робіт. Тобто за наявності вказаних обставин позивач об'єктивно був позбавлений можливості отримувати прибуток від здачі в оренду спірних торгівельних місць.
Позивач не довів, що у разі звільнення відповідачем торгівельних місць вони були б здані в оренду іншим господарюючим суб'єктам або використані іншим чином з метою отримання прибутку.
Таким чином, судова колегія дійшла висновку про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.
Враховуючи приписи статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати не підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, оскільки в задоволенні позову йому відмовлено.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Сумської області від 25 червня 2009 року прийняте при неповному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи та неправильним застосування норм матеріального права, у зв’язку з чим підлягає скасуванню.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 2 ст. 103, п. п.1,4 ч. 1. ст. 104, ст. 105 ГПК України,
постановила:
Апеляційну скаргу відповідача задовольнити.
Рішення господарського суду Сумської області від 25 червня 2009 року у справі № 3/139-09 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Головуючий суддя (підпис) Бондаренко В.П.
Суддя (підпис) Білоконь Н.Д.
Суддя (підпис) Камишева Л.М.
Повний текст постанови підписаний 19 серпня 2009 року